Кращих, аніж в Одесі, фахівців із залучення закордонних інвесторів, а також за вмінням позбавитися від них, в Україні навряд чи знайти. Але, виявляється, не менш вправні місцеві бізнесмени у взаєминах із компаньйонами. Яскраві приклади — дві кримінальні справи, що днями потрапили в поле зору групи столичних слідчих, що розслідують справу про убивство гендиректора «Антарктики» В.Кравченка й інші економічні «здобутки» тіньової еліти. Вражає те, що кілька років тому нинішні «сторони» у багатьох судових процесах були, як то кажуть, «компанією-нерозлийводою» в Одеському інституті інженерів морського флоту. Втім, і по закінченні вузу Бориса Станкова, Степана Шидера, Сергія Пеклуна і Наталю Дубровську багато хто бачив разом — азартних і невтомних у прагненні сказати своє слово в науці. Однак, зрештою, з’ясувавши, якою є істинна доля науки в українському товаристві, друзі вирушили разом із колегами з кандидатськими та докторськими званнями в зарубіжжя, щоб випробувати себе на комерційному терені. І незабаром мали успіх — одержали 300-тисячний кредит від фірми «Шипінвест ПТЕ ЛТД» під заставу одержаного обладнання й іншого майна створюваного виробничого комбінату з переробки сільгосппродукції. Розмістили кредит в Одеському регіональному відділенні АКБ «Україна», а потім вклали в створення первістка — мірошницького комплексу в райцентрі Іванівка. 1999 року вийшов на проектну потужність млин, потім — пекарня, макаронний цех...
Втім, тут слід зробити паузу. Оскільки питання про власність перелічених виробництв усе ще вирішується як співзасновниками, так і служителями Феміди, слідчими МВС та прокуратури. А справа полягає в тому, що тільки-но сучасний борошномельний комплекс SUPER A-2000 G почав давати прибуток, у ділових відносинах «компанії-нерозлийводи» раптом з’явилася небезпечна тріщина. Слід уточнити, що в червні 2000 р. четверо власників виробництва ухвалили рішення про призначення Н.Дубровської директором ТОВ ПФ «Флоурекс». І новоспечена директриса з вогником узялася за роботу. Зуміла подолати труднощі із сировиною. У гострій конкуренції з постачальниками палива, запчастин, добрив, які на корені скуповували зерно, Дубровській вдалося забезпечувати підприємство сировиною навіть із запасом. І от коли, за підрахунками трьох інших компаньйонів, накопичилася сума, що перевищує потребу в оборотних коштах, засновники мірошницького комплексу вирішили приступити до погашення кредиту. Проте раптом з’ясувалося, що їм недоступні не лише гроші — навіть через поріг підприємства охорона нікому переступити не дозволила! Оскільки — популярно пояснили співзасновникам — «воно вже чуже, є новий власник». Скринька відкривалася і замикалася просто: отримавши самостійність і повну довіру товаришів-співзасновників, Дубровська помістила в місцевій газеті оголошення про втрату печатки «Флоурексу» (хоча насправді ніхто її не губив, вона і зараз знаходиться в сейфі) і виготовила для себе нову. Примітно, що ніхто з посадових осіб довідку зі столу знахідок у директора Н.Дубровської не зажадав...
Поки народжувався дублікат печатки, керівник «Флоурексу», пославшись на супутню «втрату» всіх установчих документів, оформляє за допомогою працівників юридичного відділу Приморської райадміністрації Одеси та нотаріуса І.Гребенюк нову редакцію статуту і реєструє на себе нове приватне підприємство з однойменною назвою. При цьому, як пізніше наполягатимуть у зверненнях до керівництва облпрокуратури компаньйони С.Пеклун, Б.Станков і С.Шидер, Н.Дубровська «сфабрикувала протокол зборів засновників, виключивши зі складу одного із засновників і привласнивши собі його частку». Але дізнаються про це співзасновники значно пізніше, хоча юрвідділ Приморської райадміністрації мусив негайно повідомити їм у письмовій формі про здійснені операції. Чому сталася «накладка»? «А річ у тім, що не було в цей час в офісі ні конвертів, ні паперу», — роз’яснять ситуацію чиновники з дипломами юристів. Серйозний аргумент — годі й казати! Тим часом Дубровська знала, що робила. Користуючись наявністю двох юридичних осіб з однаковими назвами, вона переводить придбане на кредитні кошти колективне майно у свою особисту власність. Стає господарем НП «Флоурекс» у складі мірошницького комплексу, земельної ділянки та чималої партії зерна усього за кілька десятків тисяч гривень...
Дізнавшись про угоду, три чоловіки зойкнули: адже відразу стали заручниками кредитної операції. Бо ж наближається час — доведеться відповідати за використання інвестицій, відшкодовувати позику! А як і чим гасити 300-тисячний валютний борг, якщо потужності й оборотні кошти уже не є їхньою власністю? Потерпілі починають діяти тими ж методами. Виключають на своїх зборах Н.Дубровську зі складу засновників (документи і печатка були), вносять зміни в статут ТОВ ПФ «Флоурексу» і звертаються в ту ж Приморську райадміністрацію з проханням перереєструвати його. Не так сталося, як гадалося! Три місяці запопадливі чиновники водили за ніс фірмачів, доки не втрутився Держкомітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Вже здавалося, колесо млина закрутилося у зворотний бік. Однак раділи «мірошники» недовго. Через два місяці Приморський райсуд Одеси на «таємному» засіданні скасовує реєстрацію змін у статутних документах, не сповістивши навіть про це залишених «на бобах» підприємців. Відтоді тріо незгодних зі своєю долею шукає правди в усіх інстанціях і не знаходить її...
16 березня 2001 року. Потерпілі подають заяву в прокуратуру м.Одеси з вимогою притягти Н.Дубровську до кримінальної відповідальності за підробку документів і неправомірне заволодіння чужим майном. Призначається експертиза. Місцеві експерти, вікна яких знаходяться прямо навпроти міської прокуратури, так і не змогли сказати чи так, чи ні. Ну, суто по-одеськи: «Вирішити питання про те, зроблені підписи від імені Станкова Б.М... самим Станковим Б.М... чи іншою особою, не представляється можливим...» (Висновок №3714/02 від 30.03.01). Отримавши цей документ, Одеська міськпрокуратура миттєво припиняє всякі перевірки і відмовляє в порушенні кримінальної справи навіть до спливання місячного терміну з дати подачі заяви.
Квітень 2001 року. Потерпілі наполягають на повторній «ревізії» документів у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз. Висновок спеціаліста №146: «Підпис від імені Станкова Б.М. на восьмому аркуші установчого договору про створення фірми «Флоурекс» (нова редакція) виконано не Станковим Борисом Миколайовичем, а іншою особою». І далі: «Підписи в рядку Дубровська Н.А. і Станков Б.М. на третьому аркуші протоколу загальних зборів засновників фірми «Флоурекс» і на восьмому аркуші установчого договору, а також на дев’ятому аркуші статуту (нова редакція) виконані одною особою». Висновки, на перший погляд, мудрі, але ми до них ще повернемося.
Вже маючи на руках висновок київських експертів, заявники цілих три місяці домагаються порушення кримінальної справи. Але всі скарги на дії міськпрокуратури розпорядженням однієї й тієї ж посадової особи обласної прокуратури повертаються назад у міську. А та відповідає : «Підстав для прийняття стосовно неї (Дубровської. — В.К.) рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про порушення такої немає». Нарешті, а саме 19.06.01 р., міськпрокуратура таки змушена порушити кримінальну справу «за фактом підробки документів виробничої фірми «Флоурекс». Справедливість восторжествувала? Не поспішайте радіти... Цим же числом, 19.06.01 р., прокуратура м. Одеси порушує також «зустрічну» кримінальну справу по фірмі «Флоурекс». Підставою до неї послужила заява Дубровської Н.А. про те, що в травні 2000 р. вона передала головному бухгалтеру ТОВ «Флоурекс» Б.Станкову 300 тисяч доларів (своїх особистих грошей!) у рахунок погашення кредиту іноземному інвестору, які той нібито привласнив. Причому Дубровська так довіряла Станкову, що навіть не взяла з нього розписку про одержання цієї кругленької суми...
Обидві справи доручають вести слідчому облуправління міліції А.Чабану. Призначаються додаткові почеркознавчі експертизи. Усі — місцеві. В основному «міліцейські». І ось що говориться у висновку №584: на восьмому аркуші оспорюваного установчого договору, завіреного приватним нотаріусом, підпис, імовірно, виконаний Б.Станковим. А в наступному висновку №594 того ж експертного центру категорично стверджується: підпис на тому ж восьмому аркуші виконаний Б.Станковим. Виходить — і так, і ні! Читаємо ще один висновок (ОдНДІСЕ №14248/02 від 30.11.01): «У реєстрі №3 за 2000 р. нотаріальних дій приватного нотаріуса Гребенюк І.Н. три підписи від імені Станкова Б.М. під реєстраційними номерами 2930-1933, 2934-2937-2938 від 14.07.2000 р (аркуш 32. графа 7) виконані не Станковим Б.М., а іншою особою».
Основною причиною «неоднозначності» своїх висновків одеські експерти називають «недостатність зразків досліджуваних документів». Оскільки на експертизу подається усього один примірник статутних документів, вилучений у Приморській райадміністрації Одеси. Стоп! А де ще три існуючі примірники? Чому їх ніхто не шукає? Чи не хоче шукати? Слідчого А.Чабана це, схоже, не хвилює, він робить однозначні висновки: доказів про підробку установчих документів немає; доказів, що дозволяють зробити висновок про розкрадання валютних коштів в особливо великих розмірах, немає. І виносить постанову про припинення кримінальної справи.
Листопад 2001 року. Суд Центрального району м.Одеси виносить нарешті ухвалу про накладення арешту на мірошницький комплекс, яким відомим шляхом заволоділа Дубровська. Начальника відділу виконавчої служби Іванівського управління юстиції в Одеській області, що прибув проводити описування майна, на підприємство не пускають. Не відбулося і слухання справи. З невідомих причин розгляд питання обласний суд передоручає суду Іллічівського району. Хоч із піврічною відстрочкою, але слухання справи усе ж відбулося. У травні 2002 року рішенням місцевого суду договори купівлі-продажу підприємства, оформлені Дубровською Н.А. при відчуженні майна ПФ «Флоурекс», визнаються недійсними.
Серпень 2002 року. Судова палата апеляційного суду Одеської області під головуванням судді В.Заведея після 10-хвилинного розгляду скасовує рішення Іллічівського суду. Попри думку двох місцевих районних судів про сумнівність і незаконність угоди, що розорила ПФ «Флоурекс», суддя В.Заведей визнає дії Н.Дубровської законними. Більше того, попри те, що під контролем обласної прокуратури розслідується кримінальна справа, пов’язана з оспорюваною власністю, суддя В.Заведей знімає арешт із цієї спірної власності!
Вересень 2002 року. Сторона, так і не визнана в Одесі потерпілою, направляє позовну заяву до Верховного суду України. Справу усе ще не розглянуто. Паралельно з основною судовою справою дива відбуваються і навколо іншої, пов’язаної з ПФ «Флоурекс». А в липні 2002-го в апеляційний суд Одеської області направлено заяву про скасування рішення Приморського райсуду Одеси від 20.12.01 (справа №2-2624/2001), що поновив Н.Дубровську в правах засновника. Своє рішення Приморський суд виніс із найгрубішими процесуальними порушеннями (що незабаром визнає суддя цього суду І.Турецька). По суті, друга сторона була усунута від процесу, оскільки ніхто її не сповістив про будь-які претензії з боку Н.Дубровської. На повістках у суд підписи виявляються підробленими зацікавленою стороною. А прийняте рішення утримувалося в таємниці. Півроку облсуд ніяк не може розпочати розгляд цієї справи. Під різноманітними приводами слухання його з місяця на місяць переноситься. І нарешті геть «випадково» справа знову потрапляє на розгляд до судді В.Заведея.
Важко не звернути увагу також на деякі дива в діях правоохоронних органів. Пам’ятаєте «і так, і немає» за висновками №№584-594 почеркознавчої експертизи, проведеної в Одесі? Як у таких випадках слід чинити слідчому? Природно, звернутися у відповідні установи інших міст, щоб встановити істину! На жаль, замість одеського слідчого А.Чабана цим змушений був зайнятися позивач. Результати київської експертизи сьогодні відомі міліції, міській і обласній прокуратурам. У пункті 1 документа говориться: підпис на аркуші восьмому не належить Б.Станкову. У пункті 2 йдеться вже про два підписи — Дубровської і того ж самого Станкова. Висновок такий: обидва підписи виконані одною особою. Але якщо не Станковим, отже, Дубровською? Вона ж від свого підпису не відмовляється?! Тут, як-то кажуть, не треба бути Шерлоком Холмсом, щоб викрити підробку. Ба ні — київська експертиза належним чином не прочитується й осідає в справі як другорядний документ. Хоча документ проливає світло й на інші надзвичайні обставини. Зокрема нотаріусом І.Гребенюком усі ці підписи завірено як оригінали. Стверджується, що підписи зроблено дійсно в його присутності. Тоді за яких обставин завірялися документи? І чи був при оформленні документів, окрім Гребенюка і Дубровської, хтось третій узагалі?
А якщо у наявності нотаріальна липа, то, може, такою слід вважати і договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований Одеською регіональною торговою біржею, за яким усе колективне майно оцінено сміховинною сумою і реалізовано тієї ж Н.Дубровською? До речі, біржа, яка надала сумнівну послугу, у вересні 2001 р. у зв’язку з виявленим до неї пильним інтересом Суворівським РВВС свою діяльність миттєво згорнула, а її засновник Олена Троянда з цього часу стає представником Дубровської у судових органах. Чи випадковий цей тандем? Задуматися б слідчому: чому раптом «безгрішна» Н.Дубровська вирішила розрахуватися з кредитором самотужки, якщо гроші бралися під заставу цілою компанією? І звідки на руках така готівка? Може, і справді мають резони компаньйони, котрі скаржаться на Дубровську? Та слідство вчинило інакше. Чи не той це випадок, коли намагаються постригти під кримінальника того, хто саме задався метою вивести на чисту воду кримінальщину істинну? Знай, мовляв, наших — і не смій пискнути?!
Поки правоохоронні органи затягували «іванівський вузол», Н.Дубровська встигла з молотка продати комплекс жительці Ялти й оголосити про ліквідацію свого ПП «Флоурекс». Новий «власник» відразу видав генеральне доручення на розпорядження млином і передав її в оренду приватному підприємству «ПАН» (до речі, власником став водій Н.Дубровської Олексій Полунін) і призначає своїм представником у судових інстанціях ту ж О.Троянду! У результаті мірошницький комплекс нібито є. І нібито його в природі вже не існує. Такий «помел», схоже, і задумувався дійовими особами. А може, навіть, й опікунами з владних структур, чудово інформованих про основні перипетії судових позовів. Адже важко припустити, ніби не відомо їм, що, відповідно до законодавства України, коли підприємство, побудоване за допомогою іноземного капіталу, стає банкрутом, інвестиції поверненню не підлягають...
А реально й Іванівський мірошницький комбінат, і супутні переробні підприємства, що виросли за рахунок отриманого прибутку, успішно працюють. І так само, як раніше, гучно звучать заклики до закордонних фінансових структур: «Вкладайте інвестиції в економіку Одеської області!..».