Принциповим питанням боротьби з корупцією є контроль фінансового і майнового становища державних службовців. Щоб навчити можновладців не брати хабарі з усього, що рухається і ворушиться, треба ускладнити умови легалізації тіньових фінансових потоків, контролювати фінансові і майнові операції.
Новий закон, який набирає сили з 1 січня, містить просто рахметовські для української влади самообмеження. Відтепер підлягають контролю і декларуванню майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру як самих держслужбовців, так і їхніх близьких. До списку близьких осіб входять — подружжя, діти, рідні брати і сестри, дідусі, бабусі, онуки, усиновителі та усиновлені, а також інші особи, які мешкають разом зі службовцем або ведуть спільне господарство.
Якщо держслужбовець і його близькі відкривають рахунки за кордоном, вони також зобов’язані в десятиденний термін повідомити про це фіскальні органи із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження банку-нерезидента.
Держслужбовцям заборонено отримувати подарунки, якщо їхня ціна перевищує вартість пляшки вина або коробки цукерок. Тож подарований годинник, машина, квартира, ручки Montblanc і запонки Dupont тепер слід декларувати.
Ще важливіше значення має зафіксована законом обов’язкова перевірка поданих держслужбовцями декларацій на предмет достовірності. Раніше ніякої перевірки цих документів не проводилося взагалі. Тобто ті декларації депутатів, міністрів і чиновників, які ставали надбанням компетентних органів і преси, були виявом доброї волі. Достовірністю даних офіційні органи не цікавилися. Тепер кожна особа, яка претендує на будь-яку посаду в системі влади, проходитиме обов’язкову перевірку декларацій. У разі неподання або подання недостовірних даних за її результатами здобувач не може бути призначений або обраний на відповідну посаду, а призначена особа підлягає звільненню!
Безперечно, набрання чинності законом зовсім не передбачає настання ери «всіхньої чесності». Насамперед тому, що його ухвалення було продиктоване не стільки реальною антикорупційною політикою держави, скільки міркуваннями міжнародного престижу. Це відповідає рекомендаціям країн—учасниць Ради Європи, які входять до Групи проти корупції. Примітно, що законодавче забезпечення боротьби з корупцією передбачене річною національною програмою на 2009 рік з підготовки України до вступу у військово-політичний блок НАТО. (Напевно, натовська розвідка встановила, що прийняття України з її корумпованою владою в нинішньому вигляді завдасть непоправної шкоди боєздатності альянсу.) Слід констатувати, що більша частина законодавчого пакета щодо боротьби з корупцією, запланованого програмою, залишилася неухваленою.
Іншими словами, отримувати кредити міжнародних організацій і літати на міжнародні конференції без бодай формального дотримання міжнародних норм боротьби з корупцією — не «комільфо». Про те, що цей закон насправді глибоко суперечить природі і сподіванням правлячого класу і спущений згори, свідчить його юридична недоведеність, непогодженість із чинним законодавством, маса сирих і погано прописаних положень. Наприклад, даючи визначення «близьким особам», згадано дідусів і бабусь, але не згадано батьків подружжя, рідних тіток і дядьків. Тепер у депутатів є гарний стимул переписувати все майно на тещу — у цьому сенсі новий антикорупційний закон добряче зміцнює сімейні цінності і міцність шлюбу. У зв’язку з цим не можна не згадати скандал навколо купівлі найбільш рейтинговим кандидатом у президенти державної резиденції і 140 гектарів землі під Києвом. У своїй декларації кандидат зазначив, що гроші на купівлю маєтку він отримав від продажу своєї квартири — майже 400 квадратів у центрі столиці. Але не зазначив, звідки в нього взялася сама квартира — а її, за даними джерела «ДТ», подарувала... улюблена теща. Інша відома історія пов’язана з другим за рейтингом кандидатом у президенти, рідна тітка якого заявляла, що супердорогі речі від різних брендів нібито купує сім’я політика. Загалом, заможні тітки і тещі держслужбовців не зобов’язані з 1 січня подавати декларації доходів і витрат, хоча де-факто через них також активно відмиваються хабарі і легалізуються доходи.
Юридичні непогодження закону створюють передумови до його вихолощування, як це сталося з першим законом про боротьбу з корупцією. Так, кодекс адміністративних правопорушень передбачає декларування доходів і фінансових зобов’язань, але нічого не говорить про майно і витрати. Як взаємодіятимуть ці закони з 1 січня?
Здається невипадковим, що новий рамковий антикорупційний закон не було ухвалено у пакеті з іншими законопроектами, які містять правозастосовчі механізми боротьби з корупцією. Серед них особливо цікавий законопроект «Про заходи державного фінансового контролю публічної служби». Тому що саме там передбачено порядок заповнення декларацій про доходи і витрати. Адже це ключове питання в процесі перевірки достовірності декларацій. Законопроект передбачає декларування не тільки нерухомості, але й усього рухомого майна, яке за вартістю перевищує на момент придбання 6690 гривень. Причому кожен свій швейцарський «Бреге» або «Вашерон-Константин», кожну пару страусячих туфель або брендовий костюм, кожну орендовану у друзів дачу нашим державним діячам доведеться декларувати із зазначенням характеристик майна, дати придбання у власність, володіння або користування.
Тобто закон про обов’язкове декларування витрат і доходів, фінансових зобов’язань і всього майна набирає сили з 1 січня. А от закон, який визначає, що саме й у якій формі підлягає декларуванню, чомусь ухвалити не встигли, хоча ці закони взаємозалежні, і їхнє ухвалення цього року передбачене державною програмою.
Очевидно, за допомогою базового закону про протидію корупції влада відзвітувала перед міжнародними партнерами про виконання своїх зобов’язань. Але щоб не збурювати народ виглядом декларацій своїх особистих і найближчих родичів перед виборами, вирішили не заходити надто далеко. І справді — уявіть собі, що приносять кандидати в президенти у Центвиборчком товсті багатотомні томи з деклараціями, їх публікують, електорат скаженіє... Хто ж тоді читатиме виборчі програми? Хто буде цікавитися ідеологічною платформою? Кандидатів оцінюватимуть за деклараціями. А що буде, коли кандидат—переможець виборів помилиться у заповненні декларації, і це буде встановлено компетентним органом? У такому разі, за законом кандидат не може бути призначений на посаду або підлягає звільненню... Загалом, щоб не створювати собі головного болю, правлячі партії вирішили перенести прийняття всього антикорупційного пакета законопроектів, які змогли б радикально змінити систему контролю за діяльністю держслужбовців, на невизначене майбутнє.
Показовий приклад Росії. Там новий базовий антикорупційний закон (дуже схожий на наш) набрав сили вже з 1 січня 2009 року. І, як ми бачимо, до жодних серйозних потрясінь у Росії це не призвело. Тому що російське керівництво так само, як і українське, не бажає створювати собі проблеми детальними деклараціями, публічною звітністю про себе, улюблених. Нав’язана з-за кордону боротьба з корупцією залишається в пострадянських країнах далекою і незрозумілою модою.
Тут важливо згадати ще про один принциповий аспект боротьби з корупцією: а хто перевірятиме достовірність декларацій, здійснюватиме оперативний супровід і розслідування щодо сотень тисяч державних службовців? Українські силовики отримали в руки інструмент, за допомогою якого можна вивести на світло тіньовий політичний ринок. Найвигідніші умови новий закон створює для податкової міліції, яка перетворюється на найвпливовішу структуру не тільки економічного, але й політичного впливу. Оскільки в оперативному режимі саме податкова міліція має доступ до всіх баз даних, за якими проходять і реєструються фінансові операції. Податкова також може проводити самостійні розслідування з використанням всього арсеналу оперативно-розшукових заходів. Маючи доступ до баз даних щодо купівель і витрат, пов’язаних з використанням ідентифікаційного коду, податкова отримує дуже зручні законні важелі для того, щоб інформацію про держслужбовців і їхні сім’ї трансформувати у звільнення.
Разом з цим Кабінет міністрів вирішив централізувати протидію корупції шляхом створення нової додаткової структури. Уряд заявив, що в усіх міністерствах і відомствах буде створено посаду уповноваженого з питань антикорупційної політики. Уповноважені матимуть право на службові розслідування, проводити моніторинг нормативної бази, матимуть доступ до фінансової інформації. За зразок узято інститут генеральних інспекторів у США і Франції. Генеральні інспектори уперше впроваджені у США 1976 року і здійснюють функції зовнішнього аудиту і ревізії в окремих міністерствах і відомствах. Частина інспекторів призначається і знімається особисто президентом США, частина призначається міністерствами і відомствами. Ці службовці наділені широкими правами на отримання інформації, залучення слідчих органів до розслідувань, можуть ініціювати порушення кримінальних справ. Тобто це, за нашими поняттями, не стільки силова структура, скільки Рахункова палата з розширеними повноваженнями і сферою відповідальності, що стежить і координує ефективність роботи державних органів. Пріоритет віддається не слідчо-оперативним заходам, а роботі з контролю і перевірки. Отож Кабмін гадає, що такі функції зможе взяти на себе нова структура. Уповноважений уряду з питань антикорупційної політики Юрій Сухов зазначив «ДТ»: «Моє завдання — це координація всіх зусиль з попередження і запобігання корупції. Ми будемо боротися не з наслідками, а з причинами. Але не йдеться про створення ще однієї спецслужби. Необхідно створити умови, за яких багато діючих корупційних схем будуть невигідні через більшу прозорість дій органів влади, механізмів прийняття рішень. Сама система декларації доходів і витрат чиновників дозволить мінімізувати багато корупційних ризиків. Перспективу я бачу в створенні антикорупційного бюро, що зможе очолити боротьбу з корупцією через своїх представників у кожному державному відомстві».
Втім, начальник управління з боротьби з корупцією податкової служби Володимир Баканов вважає: «Ми можемо створити будь-який ефективний механізм боротьби з корупцією. Але без реальної політичної волі і конкретних кроків керівництва країни говорити про якийсь перелом у боротьбі з корупцією однаково не можна. Так, нині наше законодавство багато в чому не структуроване, не вистачає координації, і навіть умови роботи підрозділів з боротьби з корупцією в різних відомствах помітно відрізняються, що не сприяє кадровій стабільності. Але при прогнозованій політичній ситуації, при достатній політичній волі знизити рівень корумпованості в державі можна вже тепер наявними засобами. Одним із найважливіших чинників корупції є постійне політичне протистояння гілок влади і наслідки».
Один із співробітників підрозділу з боротьби з корупцією української правоохоронної системи резюмував для «ДТ»: «Закон з протидії корупції і можливості податкової, МВС, — тобто те, що вже є в руках, дозволяють, умовно кажучи, кандидату в президенти Т. зняти кандидата в президенти Я. з виборчої дистанції після 1 січня і конфіскувати, умовно кажучи, якусь украдену в держави резиденцію. І якби було бажання це зробити, була координація дій усіх компетентних органів, чітка позиція керівництва — так і було б зроблено. У нашій системі компромат є на всіх, і новий закон дозволяє його дуже зручно реалізовувати. Але тут виникає інше побоювання у тих, хто має приймати рішення: а чи варто створювати прецедент? Аби не вийшло, що сьогодні ти за новими правилами закриєш свого ворога, завтра — друга, а післязавтра хтось закриє тебе самого. Бо в тебе теж є що приховувати і за що усунути з посади...»