Впевнено дивлячись назад, твердо спираючись на Конституцію незалежної України, третя влада активно йде вперед, беручи участь у будь-якій сфері правовідносин нашого суспільства, у тому числі й господарській.
Наглухо закрите в будинку зі скла й бетону, загороджене від настирливої гласності та відкритості судових засідань працівниками державної служби охорони на помпезному вході, пліч-о-пліч із базаром і торговельним центром «Шайба» у самому центрі столиці піднімається його величність Вище господарське правосуддя.
Третій рік на його покриту кригою вершину намагається здійснити сходження військова частина Міністерства оборони. Третій рік пліч-о-пліч із військовою прокуратурою, підтримана фондом державного майна армія України веде бій на судовому полі з приватним підприємством «Санаре» із села Грибівка, що в Овідіопольському районі Одеської області.
Та, виявляється, не по плечу господарським судам України вирішити суперечку колосальної юридичної складності: визнати недійсним укладений перед ліквідацією військової частини, яка, за дивним збігом, не відбулася, договір оренди державного дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Зірочка».
У тяганину судових суперечок штовхнули військову частину смутні часи 1998 — 1999 років. У чеканні прийняття Закону «Про господарську діяльність Збройних сил України» нашвидкуруч укладалися договори оренди на 50 років вперед. Рішення Міністерства оборони України про ліквідацію військової частини було доречним. У каламутній воді «правовідносин» із санаторію «Зірочка» виділяються та оцінюються лише нежитлові приміщення, а інша частина державного майна балансовою вартістю понад 7 000 000 гривень передається в безплатне користування.
Вкрай складним для господарського правосуддя України стало розуміння ст. 253 Цивільного кодексу, ст.2 Закону «Про оренду державного та комунального майна», що встановили — орендою (майновим найманням) є термінове і, головне, платне користування майном.
Протягом трьох років господарські суди України ніяк не побачать порушення закону в застосуванні незаконної оцінки однієї частини оздоровчого комплексу та передачі другої орендареві взагалі безплатно. Незбагненною для судів стала й ч.1 ст. 5 вищевказаного закону, яка на той період імперативно встановила, що арендодавцем цілісних майнових комплексів має бути лише Фонд державного майна України, а не командир військової частини.
10 072 квадратних метри курортних площ, 8 гектарів землі, на відстані 10 метрів від Чорного моря, каналізаційна насосна станція з водонапірним магістральним колектором, автономні інженерні комунікації, артезіанські свердловини з насосами, резервуари для води, хлораторна, автономна котельна, трансформаторний пункт із внутрішніми й зовнішніми системами енергозабезпечення обгороджені залізобетонним парканом із 343 секцій.
Відповідно до листа Фонду державного майна України №36 — 2-978 від 30.11.1998 року для розрахунку оренди лише нежилих приміщень комплексу була рекомендована ціна, еквівалентна 2 351 300 доларам США. Балансова вартість майна, переданого в користування, становить понад 7 000 000 гривень, додатково використовується обладнання на 147 000 гривень. Не застосовуються жодні індекси інфляції.
Отже, нікому з громадян України не спаде на думку, що є можливість безкоштовного використання такого комплексу. Та недаремно завжди славилася Одеса своїми варіантами. І ось три листи паперу: договір і два додатки до нього захистили від державних інтересів підприємців Грибівки парканом міцнішим, ніж залізобетонний — парканом нескінченої судової суперечки.
Здавалося б, про що шкодувати. Адже орендар зобов’язався використовувати передані в оренду приміщення «із метою створення установи фізкультури та спорту для школярів і отриманий прибуток спрямовувати на розвиток цієї установи».
Установа фізкультури та спорту для школярів за три роки роботи у вільній економічній зоні села Грибівка, мабуть, перетворилася на український діснейленд. За рахунок направлення зекономлених прибутків побудовані спортивні майданчики, корти, басейни. Напевно, вдячні діти, які засмагли під теплим чорноморським сонцем та мають за умовами п.1.2. договору оренди купатися в морі й розвиватися фізично, окупували морське узбережжя. Їхнє здоров’я вдесятеро цінніше за неотримані державою гроші.
Та ні, вибачте. Одеський орендар вважає, що використовувати санаторій він може як йому заманеться. На жаль. Український діснейленд не відбувся, адже діти прибутків не принесуть. Протягом трьох років підприємці ведуть комерційну діяльність і завзято борються з обридлим вже орендодавцем і прокуратурою.
Незмінно ігноруючи й залишаючи без відповіді та реагування «розпорядження» районної та військової прокуратур про незаконне використання орендованого державного майна, вимоги орендодавця про усунення порушень ст. 11 Закону «Про оренду державного та комунального майна», постанову Кабінету міністрів України №786, стомлений підприємець вирішує покласти край спірному питанню. Він знову звертається до безпристрасної господарської Феміді. У Одеський суд направляється прохання — припинити неподобство й взагалі прибрати зазначений пункт 1.2 із тексту договору.
Певне, зимовий сад розореного банку «Україна», приміщення якого нині займає Господарський апеляційний суд Одеської області, викликав глибоке співчуття в серцях колегії суддів до проблеми підприємництва в Україні.
Рішуче скасувавши вимучене рішення про визнання договору оренди недійсним, судова колегія Апеляційного суду Одеської області, замінивши собою сторони, переписує сам договір. Тепер, слава Богу, орендар має право використовувати орендоване майно «для забезпечення діяльності комплексу». Іншими словами, що хочете, те й робіть, хоч казино відкривайте, якщо є бажання. Єдине, чого не вистачає, — узаконити безплатне використання орендованого комплексу. Та це, взагалі, і ні до чого. За три роки держава і так не отримала жодної копійки.
Цей юридичний опус не закінчений. Військова частина разом з прокуратурою і фондом держмайна знову зісковзнула з крижаної вершини господарського правосуддя. Знову напередодні літнього курортного сезону рішення всіх судів у справі скасовані. По четвертому колу починається сходження. В економіці України, що розвивається, народився новий термін — Одеський юридичний офшор.
Державний герб України так і залишився за спиною господарського правосуддя, військовослужбовці далеко не багатої армії України та їхні діти залишилися при своїх інтересах. Санаторій «Зірочка», як і раніше, мерехтить удалині на Чорноморському узбережжі, обгороджений від дитячого відпочинку нездоланним парканом беззаконня.