В Криму, відповідно до програми співробітництва між ОБСЄ і Генеральною прокуратурою України, відбувся перший із п’яти міжнародних семінарів з науково-практичної розробки питань прокурорської діяльності «Антикорупційні розслідування та стратегія запобігання корупції». До цієї програми входять три проекти: проведення аналітичної роботи й узагальнення міжнародного досвіду і практики боротьби з корупцією, поширення досвіду серед працівників прокуратури України, створення бази даних та інформаційної мережі з цієї проблеми. На семінарі проаналізовано практику запобігання корупції, її правову базу, внесено пропозиції з їх зміни з урахуванням світового досвіду і міжнародного законодавства. До яких же висновків дійшли вчені та міжнародні експерти?
Відповідаючи перед початком семінару на запитання кореспондента «ДТ», що треба зробити, щоб похитнути уявлення світу про Україну як про одну з найбільш корумпованих країн, генеральний прокурор України Михайло Потебенько сказав: «Цей блеф створений доморослими аналітиками. Я категорично не згодний із таким твердженням і заперечую проти нього. Причина такого уявлення про нашу країну полягає в тому, що Прокуратура, МВС, СБУ на певний час послабили цю роботу, найгучніші корупційні справи скоєні п’ять-сім років тому. Ми нині активно працюємо й виявляємо факти минулих років. Так, і сьогодні є корупція, але вона не більша, ніж в інших, і не збільшується в масштабах. З другого боку, наші дії мають спрямовуватися на запобігання корупції. І головний заслін повинен полягати в тому, що нам слід покласти край недоторканності всіх категорій кадрів — за Конституцією в усіх нас однакові права і повинна бути однакова відповідальність...» Причиною проведення семінару ОБСЄ саме в Україні Михайло Потебенько назвав не рівень корумпованості в країні, а досвід України в боротьбі з цим лихом, визнаний багатьма міжнародними експертами.
Оцінки експертів, утім, як і виступ самого генпрокурора, були не настільки оптимістичні. Загалом тільки впродовж 2000 року компетентні органи виявили 6160 корупційних діянь, що, мабуть, є тільки видимою частиною айсберга. Генеральний прокурор зазначив, що питома вага справ про корупцію, порушених органами прокуратури, становить близько 40 відсотків. Проте боротьба ця спрямована, за його словами, в основному проти держслужбовців нижніх рангів (5—7 категорії) і депутатів сільських рад (їх частка становить 93—98%). Крім того, суди 62% таких справ (а в деяких областях — 75—84%!) просто закрили. Рішення про звільнення корупціонерів із посад виконані тільки в 7,5% випадків (60 із 797!), рішення про накладення штрафів — менш ніж у половині випадків, а в деяких регіонах тільки у п’ятій частині випадків. Виявлення хабарництва має тенденцію зменшуватися з 1997 року (на 7,2%), а по лінії МВС зменшилося вдвічі тільки впродовж останнього року.
Водночас, на думку вчених, які виступали на семінарі, Закон «Про боротьбу з корупцією» звужує коло осіб і саме поняття корупції і не дає можливості кваліфікувати як корупційні справи давання хабара, посередництво в хабарництві, передбачає порівняно м’яке покарання за вимагання хабара. Закон покладає на органи прокуратури не властиві їй і не передбачені ні Конституцією, ні Законом України «Про прокуратуру» функції боротьби з корупцією, він усуває нижні ланки органів МВС від складання протоколів про адміністративну відповідальність, не розділяє діяння, що підлягають кримінальному й адміністративному покаранню, впроваджує неправомірне при такому розмаху корупції поняття малозначущості діянь, що практично звільняє винних від відповідальності. Тому практично всі учасники семінару зійшлися на думці, що ефективність Закону України «Про боротьбу з корупцією» дуже низька, і він, як і Закон «Про державну службу» та інші, потребує істотного доопрацювання або прийняття в новій редакції відповідно до міжнародних конвенцій.
Начальник відділу з нагляду за виконанням законів Генеральної прокуратури Юрій Лавренюк розповів, що коли в січні 2000 року СБУ були складені протоколи про корупційні діяння за ведення підприємницької діяльності, негайно — 22 лютого — парламент вніс зміни до статті 1 Закону України «Про підприємництво». Відповідно до її нової редакції, засновництво не кваліфікується як ведення підприємницької діяльності. Проте депутати поспішили і не змінили статтю 8 цього самого закону, в якій суб’єкт підприємницької діяльності стає таким із моменту державної реєстрації, а в ній, як відомо, беруть участь засновники. Це протиріччя закону загострила постанова пленуму Верховного Суду від 3 березня 2000 року, що рекомендує судам при визначенні корупційної діяльності керуватися саме статтею 8 Закону «Про підприємництво».