У № 19 «Дзеркала тижня» справедливо відзначено абсурдність
ст. 277 нового Цивільного кодексу і правильно сказано, що це в ньому не єдина потворність. Втім, причина не просто в некоректності окремих статей. Причина в тому, що Цивільний кодекс (ЦК) негарний загалом з огляду на сам предмет регулювання, нав’язаний йому розробниками. Цей предмет визначено у першій статті ЦК: (1) особисті немайнові («трепетна лань») і (2) майнові відносини, що грунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Тобто за визначенням у кодексі не один предмет, а два, далеко не однакових. Якщо ж урахувати, що до другого предмета автори кодексу відносять не лише побутові майнові відносини, а й факторинг, лізинг, банківські розрахунки, франчайзинг, контрактацію сільгосппродукції та інші господарські премудрості («коня»), то стає очевидною спроба створити протиприродний гібрид.
У результаті вийшов якийсь конгломерат різноманітних норм. Для надання видимості єдності цьому конгломерату розробникам довелося придумувати абстрактні формулювання, нібито спільні для різних частин конгломерату, на шкоду конкретним нормам, що регулюють кожну з названих у ст. 1 ЦК складових предмета окремо.
За двома зайцями поженешся...
Як і передбачалося, прагнення гібридизувати Цивільний кодекс включенням до нього норм, які належать до двох різних предметів — особистих немайнових відносин, з одного боку, і майнових відносин, що розуміються безрозмірно, з іншого боку, — дало результат, до якого приводить полювання за двома зайцями (до того ж у розглянутому випадку був ще й третій заєць, але про це нижче).
Прокол у регулюванні немайнових відносин (стаття 277 ГК і низка інших) «ДТ» уже відзначило. Щодо відносин майнових, то тут розробники ЦК виявили безмежний експансіонізм, спробувавши охопити своїм предметом ще й господарські підприємницькі відносини. При розгляді проекту ЦК Верховна Рада дійшла висновку, що вводити у предмет кодексу ще й господарські підприємницькі відносини недоцільно й нерозумно (тим більше що, відповідно до Концепції судово-правової реформи, прийнятої Верховної Радою, та низки указів Президента і розпоряджень Кабінету міністрів, підготовлено й ухвалено спеціальний Господарський кодекс, який регулює ці відносини). Але, попри таку позицію Верховної Ради, що виявилася в істотних коригуваннях формулювань початкового проекту ЦК, у ньому все ж таки залишили («силами апарату») деякі норми, які дублюють положення, включені раніше до Господарського кодексу. У принципі, структура та зміст Цивільного і Господарського кодексів не збігаються. Та все ж у ЦК залишилися окремі дублюючі формулювання, які потрібно до набуття ним чинності, тобто до 1 січня 2004 р., виправити (або відкласти введення його в дію до виправлення цих формулювань).
Але річ не лише в дублюванні, що в законодавстві — явище непоодиноке й нестрашне. Біда в тому, що в кодексі виявилося чимало безглуздостей, які стосуються і безпосередньо громадян, і економіки. ЦК перетворює, приміром, підприємства із суб’єкта господарювання на неживий об’єкт, обмежує форми власності і види суб’єктів господарювання. Не визнаються, зокрема, закриті акціонерні товариства, що становлять більшість АТ, підприємства колективної власності тощо.
У цьому сенсі виявилося, мабуть, прагнення догодити деяким зарубіжним порадникам і спонсорам, які слабко знають наші реалії і не вельми переймаються вирішенням актуальних для нас проблем.
Вихід?
Розробники ЦК, певне, усвідомлюють, що, за наявності дублюючих норм і різночитань із Господарським кодексом, на практиці повинні застосовуватися норми однопредметного спеціального закону, що регулює відносини у сфері господарювання, тобто Господарського кодексу. Такий загальноправовий принцип вирішення непоодиноких колізій між загальними і спеціальними законами віддавна — пріоритет віддається спеціальному закону (крім випадків колізії з конституційними нормами, коли, зрозуміло, пріоритет віддається Основному Закону). Але їм, мабуть, хочеться, щоб, усупереч цьому юридичному канону, пріоритет був за нормами «їхнього» кодексу, тобто Цивільного, що містить загальні норми, і не хочеться коригувати або вилучати з тексту норми, які дублюють Господарський кодекс. Який же вихід? Пропонують не вводити в дію Господарський кодекс, що ухвалювався двічі вищим органом влади (у 2001 р. Верховною Радою третього скликання й у 2003 р., після врахування зауважень Президента України, — Верховною Радою четвертого скликання).
Щоб уплинути на громадську думку, проводиться демагогічна кампанія, правильно охарактеризована в «Голосі України» як «загальне базікання» (див. «ГУ» від 18 жовтня 2002). Важливий елемент цієї кампанії — невтримна неправдива реклама Цивільного кодексу як документа, що вирішує проблему зближення з «правом ЄС». Проте з якою конкретно галуззю права Європейського Союзу зближує нас кодекс, завбачливо не вказується, бо тоді стала б очевидною сумнівність твердження.
Хто платить, той і замовляє?
Останніми роками набула актуальності проблема суміщення однією особою серйозних наукових досліджень та бізнесу. Мабуть, у різних галузях науки, за різних умов, з огляду на відмінності в характері досліджень та в особистостях науковців, вона може вирішуватися неоднаково. Що стосується аналізованого випадку «гібридизації» у законотворчій роботі, оцінила його народний депутат Верховної Ради, доктор юридичних наук професор З.Ромовська. У відкритому листі юридичної громадськості України наприкінці 2001 р. вона, характеризуючи результати діяльності групи розробників ЦК, зробила висновок, що до них можна припасувати оцінку, дану раніше відомим українським цивілістом Г.К.Матвєєвим: «професор, який пішов у бізнес, перестає бути професором». У листі наводяться факти підготовки проекту ЦК з допомогою дослівного переписування норм із ЦК Росії (що призвів до дезорганізації економіки), інших країн і про одержання великих сум на розробку ЦК із джерел, які немає підстав вважати зацікавленими в успішному соціально-економічному розвитку України (за даними З.Ромовської — 1,3 млн. доларів США, за даними, наведеними у 1996 р. міністром юстиції, — 1,5 млн. дол.). За нашими мірками, оплата досить пристойна, особливо з огляду на те, що розробники ЦК — невеличка група викладачів римського і цивільного права.
До подання Цивільного кодексу у Верховну Раду був внесений проект Господарського (Комерційного) кодексу, що розроблявся паралельно з Цивільним кодексом. Але суми, виділені «з-за бугра» на розробку комерційного права, опинилися чомусь у розробників Цивільного кодексу. Зарубіжних державних діячів і бізнесменів цікавило саме впорядкування комерційного права України, «правил гри» в економіці, у господарському обороті, тобто Business Law, Economik Law, Commercial Law, Wirtschaftsrecht. Справу ж подали таким чином, що всім конче потрібен лише новий Цивільний кодекс — Civil Law, Zivilrecht. Здавалося б, і в англійській, і в німецькій переплутати Господарський із Цивільним важко. Проте «переплутали». Хоча, зазначимо, чинний ЦК ніяких особливих нарікань не викликав.
Цікаво, що в авторському колективі ЦК, який претендує на регулювання в підготовленому ними проекті господарських відносин, не було жодного економіста, жодного практичного працівника народного господарства. До того ж жодним економічним відомством проект перед поданням до Верховної Ради не рецензувався, а думка науково-експертної ради самої Верховної Ради з принципових спірних питань проекту депутатам не доповідалась. Проект ЦК, на порушення регламенту, протягувався позачергово, без урахування думки вітчизняних експертів.
У результаті суміщення професорства з бізнесом — «третім зайцем» — маємо законодавчий акт, що страждає на серйозні хиби. Проект ще в 1996—1997 рр. був охарактеризований як гібрид, що за своїм характером «ні богові свічка ні чортові шпичка».
Потрібно вносити в ЦК низку поправок (починаючи з горезвісної ст. 277). Та й узагалі варто було б норми про суто господарські, комерційні справи відтіля вилучити. Тоді ЦК стане єдиним і зрозумілим громадянам (до речі, поняття «громадянин», хоч як це парадоксально, у ЦК немає — відтепер це просто «фізична особа»).
У цьому сенсі трохи дивною видається позиція генерального секретаря Мін’юсту. В інтерв’ю «Юридичному віснику України» (№ 21, 24—30 травня 2003 р.), відзначаючи наявність деяких різночитань між кількома статтями Цивільного і Господарського кодексів, він пропонує внести поправки лише в Господарський. При цьому перевага формулювань ЦК нічим не обгрунтовується. Правда, на відміну від згаданого вище «загального базікання», запропоновані поправки мають конкретний характер і можуть предметно розглядатися. Але чому, за наявності різночитань, поправляти потрібно тільки Господарський кодекс? Тим більше що різночитання стосуються тих статей, яких у ЦК, з урахуванням коригування Верховною Радою його предмета, взагалі бути не повинно. Здавалося б, якщо вносити поправки, то в обидва кодекси. Аж ні. Лише до Господарського. Така однобічність, природно, наводить на думку про певну упередженість. А потім і на думку про те, чи не пояснюється вона впливом «бізнесової сторони» роботи над проектом.
Треба, мабуть, уникати «схрещування» законопроектної праці з бізнесом і з одержанням коштів із непрозорих зарубіжних джерел. Таке джерело фінансування не сприяє врахуванню реалій та інтересів власної країни, її «фізичних осіб».