22 березня 2006 року Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права ухвалила нову Концепцію реформування судової системи в Україні. Її спрямовано на втілення завдань, визначених президентом Ющенком під час його інавгураційної промови 23 січня 2005 року, а саме — становлення незалежної судової влади і розвиток громадянського суспільства на основі принципу верховенства права.
Мета концепції зрозуміла: зміцнення судової незалежності та принципу верховенства права відповідно до Конституції України, а також впровадження стандартів Європейського Союзу та інших демократичних держав. Концепція є вважливим кроком на шляху вирішення окремих аспектів діяльності судів і для гарантування громадянам доступу до правосуддя. Проте водночас склалося враження, що в цілому концепція не тільки не спромоглася запропонувати всебічне вирішення проблем, пов’язаних із реформуванням судової влади, а навіть передбачає створення додаткових механізмів для здійснення контролю за судовою системою. Мало того, вона може суперечити Конституції, прийнятій 28 червня 1996 року, а саме шляхом порушення принципів поділу влади (ст. 6) і верховенства права (ст. 8). Не слід заохочувати ідею запровадження державних інспекторів для судової системи, адже це не є необхідною гарантією судової незалежності. Крім цього, в концепції не пропонується шляхів для усунення багатьох проблемних аспектів чинного закону про судоустрій, а деякі з пропозицій, що знайшли в ній відображення, є не цілком демократичними. В ній приділено обмаль уваги таким питанням, як юридична освіта і роль юридичних/професійних організацій (на кшталт Американської асоціації адвокатів у США).
Судді повинні стати активними учасниками дискусії з цих питань, оскільки вони торкаються Конституції України, Закону «Про судоустрій» і Закону «Про статус суддів». Зрозуміло, що їхні коментарі мають обмежуватися виключно співвідношенням між запропонованою концепцією і судовою незалежністю, Конституцією України і принципом верховенства права. Незалежність суду не означає, що судді можуть чинити як їм заманеться, вони повинні діяти відповідно до Конституції і законодавства країни. В кінцевому результаті судова незалежність значною мірою залежатиме від совісті й громадянської сміливості самих суддів. Ніхто не поважатиме суддів доти, доки вони не почнуть поважати самих себе.
Є два виміри незалежності суддів. По-перше, вони повинні бути безсторонніми посередниками — тобто нейтральними й не залежними від сторін у справі, яку розглядають. Питання, що виносяться на їх розгляд, мають вирішуватися неупереджено, на підставі фактів і норм закону, без будь-яких обмежень, стороннього впливу, додаткових стимулів чи погроз — безпосередніх чи опосередкованих — із боку будь-якої сторони чи органу. Моральна відданість суддів цій формі суддівської незалежності усуває з судової системи держави фаворитизм і корумпованість. Якщо судді не зможуть дотримуватися цього обов’язку, громадськість втратить віру у фундаментальну рівність між представниками суспільства, що спричинить цинізм та нестабільність у суспільстві. По-друге, судова влада — а отже, й кожен окремий суддя — має бути рівноправною і незалежною по відношенню до інших гілок влади. Судді в цьому разі є незалежними, якщо вони не почуваються зобов’язаними іншим гілкам влади чи політичним партіям. Надзвичайно важливим є надання судам юрисдикції і повноважень щодо стримування законодавчої та виконавчої влади шляхом визнання законів та інших офіційних актів неконституційними, якщо останні обмежують права громадян. Крім цього, судова незалежність матиме практичні наслідки лише за умови, якщо тлумачення цих актів судами сприймається і виконується законодавчою і виконавчою владою.
Так само, як ринкова економіка не може існувати без права приватної власності, державний устрій, що ґрунтується на принципі верховенства права, не може існувати без судової незалежності.
Крім цього, судова система повинна мати власну базу підтримки — насамперед в особі представників юридичної професії та міцних фахових правничих асоціацій. До їхньої компетенції належатиме викриття випадків неетичної поведінки суддів і/або примусових дій щодо суддів, а також забезпечення відповідної підтримки з боку преси. У Сполучених Штатах основним захисником інтересів або критиком судової системи є саме представники юридичної професії (через Американську асоціацію адвокатів), юридичні школи, а також засоби масової інформації. Якщо професори юридичних факультетів в Україні, а також асоціації правників, юристів, Спілка адвокатів України і, сподіваюся, Світовий конгрес українських юристів почнуть публічно висловлюватися з цих питань, це стане потрібною і бажаною новиною в українському суспільстві.
Те, що судова система в Україні потребує реформування, немає жодного сумніву. Досі невирішеними залишаються ключові питання та проблеми українського правосуддя. Наприклад, до цього часу триває конституційно-правова криза в Конституційному суді України, в якому, починаючи з жовтня минулого року, немає кворуму.
Але передусім потрібно саме зміцнювати наявні засоби стримування і противаги, а не посилювати контроль за судовою владою з боку виконавчої. Шляхами ліквідації корумпованості в суддівському середовищі є забезпечення суддям адекватної заробітної платні, належного фінансування і матеріального забезпечення судів; невідкладна публікація і доступність судових рішень; прозорість здійснення правосуддя; забезпечення виконання судових рішень. Водночас більша доступність суддів для громадян не має означати чи свідчити про позапроцесуальні контакти (ex parte communications) за зачиненими дверима. Цю практику слід ліквідувати повністю й беззастережно.
Крім цього, слід також зауважити, що у США процесуальні правила і/або доказові правила постійно обговорюються суддями різноманітних судів, після чого пропонуються для ширшого обговорення представникам юридичної професії. Правила набирають обов’язкової сили після завершення періоду, наданого для такого коментування.
Також було б доцільно, якби Національна комісія ознайомилася з нещодавнім аналізом судової системи України, проведеним у межах проекту Американської асоціації адвокатів «Правова ініціатива в Центральній Європі і Євразії» (ABA/CEELI). Це дослідження під назвою «Індекс судової реформи в Україні» оцінює стан судової реформи та судової незалежності в Україні на предмет відповідності фундаментальним міжнародним стандартам у цій сфері. Судова система розглядається через призму 30 чинників, що охоплюють такі питання, як кваліфікаційний рівень і освіта суддів, судові повноваження, фінансові ресурси, структурні гарантії, прозорість і підзвітність, ефективність судочинства. На жаль, як свідчать результати цього аналізу, Україна отримала позитивні оцінки лише з чотирьох позицій. Натомість із 15 позицій — негативні оцінки, серед яких більшість — пов’язані з незабезпеченням незалежності суддів при здійсненні правосуддя, стороннім впливом на інші аспекти їхньої роботи, скрутним фінансовим становищем судів, а також непрозорістю судових процесів і документів.
Хочеться сподіватися, що дискусія навколо судової реформи в Україні триватиме, і що новий парламент України, почавши функціонувати, приділить серйозну увагу всім поглядам, у тому числі й українських суддів, перш ніж ухвалювати реформу, що матиме наслідки для судової незалежності на багато років уперед.