Протягом 2005 року за особистої участі Національного центрального бюро Інтерполу України було екстрадовано 374 осіб, яких розшукували правоохоронні органи України та держав-членів Інтерполу з метою притягнення їх до кримінальної відповідальності. Зокрема з Російської Федерації — 179 осіб, із Білорусі — 8, Польщі та Німеччини — по 5, Казахстану, Іспанії — по 3, Молдови та Чехії — по 2, Греції та Кіпру — по одному.
З України за цей же період було екстрадовано 162 злочинці, зокрема в Російську Федерацію — 64 особи, у Молдову — 46, Білорусь — 18, Грузію — 8, Азербайджан — 8, Узбекистан і Вірменію — по 4, Казахстан і Литву — по 3, до Туреччини, Ізраїлю та Німеччини — по 2. Так, у квітні на території Ізраїлю затримали громадянина України Л.Гольдмана, котрого розшукувало УМВС України в Херсонській області за скоєння шахрайства в особливо великих розмірах. У липні на території Кіпру було виявлено громадянина України М.Мельника, розшукуваного УМВС України в Донецькій області за скоєння убивства та розбійного нападу. У свою чергу, саме в Україні було затримано Олександра Євстигнєєва — одного з фігурантів гучної «справи перевертнів», розслідуваної в Росії. У цій справі фігурують колишні працівники карного розшуку Москви, обвинувачувані в убивствах, розкраданнях в особливо великих розмірах.
Як видно з довідкової інформації МВС України, у питаннях розшуку та екстрадиції злочинців при співробітництві українських і закордонних правоохоронних органів не виникає протиріч, якщо, звісно, мова не йде про піймання перебуваючих у розшуку колишніх високопоставлених українських чиновників, підозрюваних у скоєнні ряду злочинів на території України. У цьому разі «ментальні й організаційні труднощі», як зазначив шеф українського Інтерполу Кирило Куликов, з’являються не тільки при співробітництві з Національним бюро Інтерполу Російської Федерації, а й усередині української правоохоронної системи. Правоохоронці уникають оцінювання дій своїх колег, воліючи списувати все на «менталітет», але схоже, що граничать ці «труднощі» зі скоєнням посадових злочинів і оцінку їм дати просто необхідно.
Україні досі так і не вдалося повернути на Батьківщину і притягти до кримінальної відповідальності жодного з чиновників-утікачів. На цей момент відоме місцеперебування тільки трьох підозрюваних у скоєнні злочинів — екс-керівника Державного управління справами адміністрації президента Леоніда Кучми Ігоря Бакая, екс-керівника Одеської обласної державної адміністрації Руслана Боделана та екс-керівника Сумської обласної державної адміністрації Володимира Щербаня. Як відомо, І.Бакай і Р.Боделан не тільки живуть і трудяться в Росії, а й встигнули вже набути громадянство цієї країни.
Для здійснення роботи з екстрадиції, встановлення місця перебування та затримання підозрюваних у скоєнні злочинів є вся нормативно-правова база. Але, на думку Кирила Куликова, для реального повернення цих людей в Україну і притягнення їх до кримінальної відповідальності потрібна ще й політична воля. «Нам важливо було почути з вуст президента України Віктора Ющенка в його зверненні до народу тезу про те, що Україна розшукає екс-чиновників, підозрюваних у скоєнні злочинів, хоч би де вони переховувалися, і вони постануть перед судом, — каже К.Куликов. — Нам, насамперед, потрібна політична підтримка. Адже раніше прокуратура, очолювана Святославом Піскуном, блокувала усі справи».
Нагадаємо, що Ігор Михайлович Бакай перебуває в міжнародному розшуку за підозрою у скоєнні злочинів, передбачених ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою та службовим становищем) і ст. 365 ч.3 (перевищення влади чи службових повноважень). Справа перебуває у провадженні прокуратури міста Києва. Міжнародний розшук І.Бакая оголошено після винесення Печерським судом м.Києва постанови про його арешт. «Буквально за лічені тижні було встановлено його місцезнаходження, — розповідає Кирило Куликов. — Після цього проводилися певні оперативні дії з вивчення того, як і де він мешкає».
До цього Бюро Інтерполу України дістало інформацію, що І.Бакая було затримано в Москві, але невдовзі його звільнили, про що МВС Росії не повідомило правоохоронні органи України. Українська сторона направила в Росію запит із проханням повідомити про причини звільнення І.Бакая, для затримання якого в розпорядження правоохоронних органів Російської Федерації було надано всі належні документи. «Наш запит залишився без відповіді, — каже К.Куликов. — Більшість запитів, які подають в Інтерпол, ігноруються російським Бюро. От приклад відповіді Інтерполу РФ, у якому нас просять привести наш запит «у відповідність із установленими стандартами і направити його по офіційних каналах Інтерполу й у відповідність із вимогами п.13 Інструкції про єдиний порядок здійснення міждержавного розшуку осіб, затверджений 30.01.2002 рішенням Ради міністрів внутрішніх справ країн-учасників СНД».
Однак цей пункт 13 інструкції до Мінської конвенції на останньому засіданні глав міністерств внутрішніх справ СНД скасували як такий, що суперечить Європейській конвенції про міжнародний розшук осіб.
«З Національним бюро Інтерполу Російської Федерації є певні труднощі в роботі, — розповідає К.Куликов. — Ментальні й організаційно-технічні. Спочатку ми намагалися налагодити взаємини. Але на більшість запитів, особливо пов’язаних з установленням місцезнаходження колишніх чиновників високого рангу, що надходили з боку керівництва Інтерполу України, Інтерпол Росії намагався реагувати досить формально. Гадаю, спрацював суб’єктивний чинник. Досить згадати історію з розшуком Юлії Тимошенко. Я заявляв, що з бази даних міжнародного розшуку виведено Ю.Тимошенко, а керівник російського Інтерполу стверджував, що вона в базі є. Потім він намагався виправити ситуацію і казав: у принципі її в базі немає, але Росія розшук не припиняла. Я знаю, що до політичних змін, які відбулися в Україні, два бюро працювали досить активно. Але сьогодні зв’язку між двома бюро немає».
Саме ці суперечності в роботі двох органів змусили український Інтерпол змістити акцент у роботі у бік взаємодії зі спеціальним органом при СНД — Бюро координації боротьби з міжнародною злочинністю. Саме це Бюро організовувало спільні дії з карним розшуком Росії, спрямовані на затримання І.Бакая.
У результаті І.Бакая було затримано, факт затримання було документально оформлено, внесено до відповідної книги затриманих осіб в УВС Крилатське, складено рапорт про проведення затримання працівниками карного розшуку м.Москви. Однак після проведення розгляду І.Бакая відпустили, оскільки він пред’явив закордонний паспорт громадянина РФ. «До цього у нас була інформація Федеральної імміграційної служби Росії про те, що Бакай не значиться в системі і не перебуває на консульському обліку як громадянин Росії, — розповідають в українському Бюро Інтерполу. — Але після цього затримання Федеральна імміграційна служба Російської Федерації дала відповідь, що І.Бакаю було надане російське громадянство на підставі закритого указу президента Росії № 288. Розумій це як хочеш».
Ще навесні минулого року Російська прокуратура при зверненні прокуратури м. Києва до прокуратури м. Москви дала згоду на залучення українських слідчих до роботи слідчо-оперативної групи. Але, як відомо, прокуратура під керівництвом С.Піскуна вважала участь українських слідчих економічно недоцільною.
Розслідування кримінальної справи проти І.Бакая в Україні досі не завершене, оскільки людину, підозрювану у злочині, не затримано. Попри те, що місцезнаходження І.Бакая відоме. «Під час затримання І.Бакай дав пояснення і розписку, що готовий у будь-який момент з’явитися в правоохоронні органи Росії за місцем проживання для давання показань. Але ці процедури не проводили», — розповідає К.Куликов. «Самостійно проводити слідчі дії на території Росії українські слідчі не могли, але якщо сторони узгодили присутність слідчих, то працівник прокуратури міг здійснювати такі дії, проте ми не довели це до кінця», — ремствує К.Куликов. На запитання: чому? — він порекомендував звернутися в прокуратуру.
Наші правоохоронні органи вважають І.Бакая громадянином України, оскільки він відповідно до передбаченої законом процедури не вийшов із українського громадянства. Однак для Росії це слабка підстава. Таким чином, екстрадиція І.Бакая в Україну неможлива. «На сьогодні ми вважаємо його своїм громадянином, Росія своїм, — каже К.Куликов. — Далі існує порядок передачі справи в прокуратуру тієї країни і притягнення його до відповідальності відповідно до законодавства тієї країни, громадянином якої він є. Як варіант, якщо він позбавиться громадянства України, справу буде передано в Росію. Але ми його розглядаємо як громадянина України. Ми працюємо над тим, як притягти його до відповідальності в Україні, вихід є, однак я не хотів би поки казати про це».
«Та якщо з Росії Ігоря Бакая як громадянина цієї країни екстрадувати не можуть, то з Буркіна-Фасо можуть, оскільки він є громадянином України і перебуває в міжнародному розшуку», — стверджує К.Куликов. Чи означає це, що українські правоохоронці тільки й чекають, поки Ігор Михайлович вирушить на сафарі?
«Так неправильно стверджувати, — запевняють в українському Інтерполі. — Розшукати злочинця і притягти його до відповідальності — це стосується престижу держави. Але питання видачі І.Бакая перебуває, радше, у площині дипломатії, міждержавних відносин між Україною та Росією. Ми з МЗС проробляємо можливість його повернення в Україну. Міністерство веде листування з цього приводу з МЗС Росії. Найближчим часом відбудеться низка зустрічей, присвячених взаємному виконанню конвенцій. З другого боку, якщо особа набула громадянство і приховала інформацію про те, що проти неї ведеться кримінальне переслідування, то цей факт може стати основою для позбавлення громадянства».
Як поділилися інформацією учасники урядових переговорів щодо газу, російський «Газпром» залучав І.Бакая до підготовки переговорів як консультанта. Важко припустити, що Україні з Російською Федерацією удасться вирішити питання видачі настільки цінного для Росії героя дипломатичним шляхом.
Відомо, що з несподіваними труднощами зіштовхнулися на території РФ українські правоохоронні органи в Санкт-Петербурзі, де було встановлено місцезнаходження екс-губернатора Одеської області Руслана Боделана. Його оголосили у міждержавний і міжнародний розшук за обвинуваченням у зловживанні владою та службовим становищем. Після обрання для нього судом запобіжного заходу у вигляді арешту було відправлено ряд листів-запитів, і український Інтерпол дістав інформацію, що Р.Боделан перебуває в Санкт-Петербурзі. Про те, що сталося в цьому місті з українськими правоохоронцями, Кирило Куликов говорить досить обтічно: «Група виїхала в Санкт-Петербург. Там виникли ускладнення, і нашим працівникам було рекомендовано повернутися назад. Вони виконували необхідні дії, але їм рекомендовано було залишити місто».
Підтвердити місцезнаходження Р.Боделана в Росії виявилося досить складно. «Спочатку ми встановили, що Р.Боделан перебував у лікарні під Москвою, — розповідає К.Куликов. — Направили запит із проханням перевірити цю інформацію. Відповідь отримали через чотири місяці. У ній було зазначено, що Боделана в цій лікарні немає».
У листопаді російська сторона виключила з бази даних міждержавного розшуку (це колишній розшук СРСР, тепер — СНД) інформацію про розшук Р.Боделана. Інформацію відновили після звернення українського міністра внутрішніх справ до російського колеги.
Після цього Інтерпол усе ж таки встановив місцезнаходження екс-губернатора-втікача і звернувся в російські органи з проханням дозволити його затримання. Відповідь було отримано в січні нинішнього року з Головного управління внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі та Ленінградської області. У ній зазначалося, що Боделан Руслан Борисович є громадянином Російської Федерації і тому всі дії з його екстрадиції перебувають у компетенції Генпрокуратури України, про що було сповіщено міжнародне управління Генпрокуратури.
В українській Генеральній прокуратурі кореспонденту «ДТ» повідомили, що вони виконали всі необхідні процесуальні дії в справі Р.Боделана, у тому числі було передано матеріали кримінальної справи, за якою Р.Боделан обвинувачується у скоєнні ряду злочинів. Нині у прокуратурі очікують рішення російської сторони, запевнив працівник прес-служби ГПУ Юрій Бойченко. «Ми не можемо прискорити цей процес», — сказали в ГПУ.
До речі, російське громадянство набув і екс-міністр внутрішніх справ України Микола Білоконь, хоча його поки в розшук не оголошували.
А от у справі Володимира Щербаня, котрого обвинувачували у скоєнні ряду злочинів, зокрема у вимаганні та перевищенні посадових повноважень, в України з’явилася надія побачити екс-губернатора Сумщини на батьківщині.
Як уже повідомлялося, 17 січня Володимира Щербаня було звільнено судом міста Маямі, штат Флорида (США), під заставу у два млн. дол. США. За твердженням К.Куликова, Щербань сам вніс за себе заставу. На його рахунки не було накладено арешт навіть після оголошення в розшук і після винесення судом постанови про арешт. Адже за дорученням батька його син Артем зняв із цих рахунків десятки мільйонів доларів США. Син Щербаня проходить у справі свідком і, як відомо, балотується до Верховної Ради за списком Партії регіонів.
Крім того, Володимир Щербань залишив Україну напередодні оголошення його в розшук. Це дає підстави припустити, що стався витік інформації. В Інтерполі вважають запитання некоректним. Хоча воно очевидне. Це ще одна помилка, свідома чи ні, українських правоохоронців. Подібною була ситуація й у справі екс-заступника глави СБУ Володимира Сацюка. Два місяці в ході розслідування цієї справи слідчий СБУ не виносив постанови про арешт. А потім В.Сацюка стали шукати...
«В.Щербаня було випущено під заставу, а не звільнено, — наполягає К.Куликов. — Він перебуває на території США, і його справа слухатиметься у березні нинішнього року. Він перебуватиме на свободі до цього моменту». В.Щербаня було затримано у США 13 жовтня 2005 року, але не як обвинувачуваного у скоєнні злочинів на території України, а за банальну річ — порушення імміграційного законодавства Америки.
«Його не було затримано у США за скоєння злочинів на території України, адже дотепер відносини між Україною та США будуються на принципах укладеного договору про взаємодопомогу у кримінальних справах, — коментує К.Куликов. — Це рамковий і формальний договір, який радше регулює інформаційний обмін між Україною та США у кримінальних справах, договору про екстрадицію між нашими країнами не існує».
Хоча перший проект договору було підготовлено ще 1998 року, але досі зрушень у бік його підписання немає. Раніше США вимагали від України виконання низки базових принципів, насамперед дотримання прав людини, нормалізації українського законодавства. «На сьогодні, як я розумію, ці бар’єри знято, — каже керівник українського Бюро Інтерполу. — І щоб ми могли ефективно виконувати свою роботу, нам просто необхідний договір про екстрадицію зі США. Якби існував такий договір, то ще в травні, коли було встановлено місце перебування Щербаня, його екстрадували б в Україну, і він постав би тут перед судом».
У ситуації відсутності договору про екстрадицію Україна сподівається, що В.Щербаня буде депортовано в Україну за порушення імміграційного законодавства США, за що його й було затримано американськими правоохоронцями. Але під великим запитанням, чи в Україну? Офіційно Щербань прибув до США зі Швейцарії. В Інтерполі вважають, що країна, з якої Щербань прибув у США — це Україна, оскільки він летів рейсом із пересадкою в Цюріху. Але з таким же успіхом можна вважати, що І.Бакай — громадянин України. Вітчизняні правоохоронці також визнають, що це досить складне питання. Щоправда, у Щербаня українське громадянство і, відповідно до постанови слідчого, дію його закордонного паспорта припинено. Його паспорт на сьогодні недійсний, а отже, його буде затримано в будь-якій країні.
Однак у контексті існування рішення Сумської облради, яка не дала згоди на притягнення В.Щербаня до кримінальної відповідальності, також невідомо, чи буде його затримано після прибуття в Україну. В Інтерполі вважають, що облрада присвоїла собі повноваження суду. Але на запитання, чи буде Щербаня затримано, К.Куликов відповів також ухильно: «Якщо Щербаня депортують в Україну, він постане перед судом. Моя компетенція — встановити його місцезнаходження і повернути. Подальші дії щодо Щербаня — компетенція прокуратури».
Місцезнаходження решти розшукуваних Україною можновладців поки не встановлене. Йдеться про екс-керівника УМВС України в Закарпатській області Василя Варцабу (до речі, №26 у списку Н.Вітренко), екс-губернатора Київської області Анатолія Засуху, колишнього начальника департаменту зовнішньої розвідки МВС України генерала Олексія Пукача, екс-заступника глави Закарпатської обласної адміністрації Володимира Дідика й інших. До речі, Володимир Дідик, підозрюваний у нецільовому використанні коштів фонду «Відродження Закарпаття» (за повідомленнями в пресі, кошти було переказано на потреби партії СДПУ(о), як відомо, утік під час етапування його з ізолятора тимчасового утримання аеропорту Шереметьєво в слідчий ізолятор у Москву. Але, за повідомленням українського Інтерполу, з невідомих причин російські правоохоронці вирішили його етапувати в суботу без сповіщення головного штабу, хоча зазвичай такі дії здійснюють зі сповіщенням головного штабу. При етапуванні він імітував серцевий напад і в результаті виявленої працівниками халатності утік від конвою, вистрибнувши з другого поверху. «Російському міністру внутрішніх справ негайно направили запит, було оголошено операцію «Перехват», після чого направлено нашу вимогу провести службове розслідування. Але результатів і навіть відповіді на наш запит не було, — стверджує К.Куликов. — Ми відразу ж направили колегам в Інтерпол РФ запит із проханням направити українського представника для здійснення розслідування, але відповіді також не отримали». Нової інформації про місцезнаходження цих осіб поки немає. Розшук триває.
За словами К.Куликова, юридичний департамент генерального секретаріату Інтерполу розглядав також питання про те, чи не є розшук українських екс-чиновників політичним переслідуванням, про що заявляє опозиція, і дійшов негативного висновку. «Ю.Луценко правильно сказав, що всі, хто не набув російського громадянства, сьогодні йдуть до Верховної Ради. Змістилося поняття — бандитам не тюрми, а ради, — іронізує К.Куликов. — Але ми вважаємо, що діємо правильно, хоч як би намагалися нас залякувати. Ми є тільки незначною ланкою в ланцюзі правоохоронних органів, які повинні працювати злагоджено».
Анатолій Засуха. Справу проти екс-губернатора Київської області було порушено ще 2000 року за підозрою в перевищенні влади та службовій підробці. Відновлено 05.07.05. 7 липня видано постанову про арешт. Наступного дня А.Засуха зник. Правоохоронці не хочуть оцінювати цю ситуацію, воліючи констатувати факти. Стверджують, що постанову про обрання запобіжного заходу, як і щодо В.Сацюка, готували занадто довго.
Володимир Сацюк. Кілька місяців тому стосовно В.Сацюка, проти якого було порушено кримінальну справу за ст. 358 КК (підробка документів, печаток, штампів), ст.364 (зловживання владою), ст. 366 (службова підробка). Справа перебуває у провадженні СБУ.
Василь Варцаба. Колишній глава УМВС у Закарпатській області, із яким пов’язаний ряд скандалів під час президентських виборів 2004 року. Справу проти Варцаби було порушено в липні 2005 року за ст. 158, ч.2 (неправомірне використання виборчих бюлетенів, неправомірний підрахунок голосів, неправильне оголошення результатів (ст.158, ч.2), і ст. 357, ч. 2 (крадіжка, присвоєння, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем). Стосовно В.Варцаби також було обрано запобіжний захід — арешт.
В Інтерполі точно не можуть сказати, коли і як він залишив країну.