Так, так, саме це і сказано в статті 277 нового Цивільного кодексу України, де йдеться про інформацію, поширену щодо конкретної особи. Загалом, відверте знущання над здоровим глуздом. Як з’явилося на світ таке законодавче каліцтво, до речі, не єдине в кодексі, достеменно невідомо. Але для політиків, посадовців, публічних осіб, які завжди і цілком обгрунтовано є предметом громадського інтересу, новина чудова, годі й казати.
Нескладно припустити, на що перетворяться випуски телевізійних новин і періодична преса з 1 січня наступного року, коли новий кодекс набере чинності. Преса як така поступово вимре, бо журналістам доведеться керуватися не принципом об’єктивності і достовірності, а писати, зокрема, про тих самих народних депутатів, вибачите, як про померлих: або гарно, або нічого. Ясна річ, депутатів та інших діячів це вельми улаштувало б, оскільки в багатьох з них навіть на цілком обгрунтовану критику виникає нездорова реакція.
Правда, за деякою інформацією, коли ухвалювався Цивільний кодекс, ця стаття мала іншу редакцію, що передбачає обмовку «якщо», а її скорочений варіант з’явився вже... після прийняття документа. Втім, що далі, то гірше, і коли ця інформація відповідає дійсності, то справа честі самої Верховної Ради розібратися, що мало місце в цьому разі: халатність або посадова фальсифікація, і чому депутати самі не в змозі виявити підкладену їм свиню. Або останнє слово у ВР — за літредактором?
Проте, якщо говорити про випадковість чи закономірність цього факту, не можна не зазначити, що формулювання частини 3 статті 277 чудово вписується в логіку законодавця, що виявляється і в інших статтях кодексу. Приміром, частина 3 статті 302 «Право на інформацію» говорить буквально таке: «Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов’язків… є достовірною». Апріорі достовірною називає кодекс також будь-яку інформацію, що міститься в офіційних джерелах: звітах, стенограмах, повідомленнях засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування. Тобто, хоч би що сказав чиновник «при виконанні» — це правда. Ось нинішнього тижня заступник генпрокурора Ігор Дрижчаний заявив, що рішення апеляційного суду у справі колишніх керівників корпорації «ЄЕСУ» незаконне, бо суд прийняв його, не маючи у своєму розпорядженні матеріалів кримінальних справ, що знаходилися на той момент в... Генпрокуратурі. У свою чергу, суд переконаний у законності свого рішення, прийнятого в результаті всебічного вивчення всіх обставин справи. Відповідно до нового Цивільного кодексу обидві ці інформації абсолютно достовірні. Ось такий цирк улаштували законодавці. Втім, оскільки факт прийняття цієї статті, в якій говориться: «посадова особа завжди права», не вирізняється такими захоплюючими колізіями, про які йшлося вище, у цьому разі важко запідозрити, що в депутатське священнодійство знову втрутилася чиясь невідома рука.
Сергій Козьяков, доцент Інституту міжнародних відносин, адвокат: «Наскільки відомо, в усіх трьох опублікованих редакціях Цивільного кодексу, з якими працювали депутати, був інший варіант частини 3 статті 277. Більше того, варіанта, що зареєстрований у Верховній Раді і проголосований депутатами в останньому читанні, немає в офіційно опублікованому Цивільному кодексі. Попервах редакція була такою: негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо той, хто поширив її, не довів зворотне. Це означає, що вже після голосування цей текст був обрізаний, очевидно, особами, які редагували його і передавали на підпис Президенту».
Постає також питання, чи знайомляться в адміністрації Президента з текстами, поданими на підпис главі держави, або покладаються на запевняння «хлопців з Ради», що там «усе нормально»? Адже так і указ про власну відставку можна підмахнути поміж ділом.
Оскільки немає впевненості в тому, що вищезазначене формулювання про явну недостовірність негативної інформації — результат чийогось злого наміру або недбалості, а не цілеспрямованої політики парламенту, кілька слів про наслідки реалізації цього положення.
Адвокат Микола Полуденний: «Безумовно, якщо трактувати частину 3 статті 277 ЦК з точки зору нормальної логіки, то можна припустити, що наш законодавець у такий спосіб, імовірно, прагнув переформулювати принцип презумпції відповідальності, що закладений у першій частині статті 7 нині чинного ЦК. Мабуть, мали на меті наголосити, що тягар доведення негативної інформації про особу лежить на відповідачеві. З іншого боку, норма сформульована таким чином, що коли суперечка не виникла, виходить, людина, про яку поширена негативна інформація, може виступити, приміром, у ЗМІ, заявивши, що ця інформація є недостовірною, оскільки вона негативна. Тут — явний логічний прокол, тому що будь-яка — позитивна або негативна — інформація може бути як достовірною, так і недостовірною. І на законодавчому рівні абсурдно встановлювати прямий зв’язок між якісною характеристикою інформації і її відповідністю або невідповідністю дійсності.
Цивільний кодекс — дуже об’ємний, і всі народні депутати, звісно, не мали можливості ознайомитися з усіма статтями, але ті, хто готував його, повинні були подумати про це. Може йтися про низьку якість роботи комісії, яка займалася підготовкою кодексу, що містить ще цілу низку інших норм, які викликають здивування. І я сподіваюся, що вони будуть виправлені законодавцем. Якщо ж цього не станеться, можна буде говорити про спроби з 1 січня наступного року застосувати цю норму насамперед у нелегітимних цілях. А саме: за допомогою суду підправити окремим політикам імідж, що похитнувся. Адже коли застосовувати цю норму позитивістським шляхом, то можуть бути винесені рішення, що призведуть до спростування негативної інформації виключно на підставі третьої частини цієї статті. Це, звісно, маразм, але таке може статися. І судові рішення, винесені згідно з цією статтею, можуть бути використані в PR-акціях як підтвердження «чистоти і цнотливості» окремих політичних діячів і лідерів. З моєї точки зору, саме в цьому полягає основна небезпека. Де-факто запровадження цієї норми призведе до запровадження цензури з боку судів і, відповідно, — самоцензури ЗМІ.
Ця норма прямо суперечить останньому закону про реалізацію права людини на свободу слова, прийнятому нещодавно Верховною Радою. Фактично цим законом впроваджено цілу низку правових позицій: визнана неможливість спростувати оцінне судження, неможливість для органу державної влади і місцевого самоврядування порушувати питання про відшкодування моральної шкоди, розглянуто і визначено принцип подання конфіденційної інформації, якщо вона є суспільно значущою. Це дуже прогресивний закон, норми якого вивели на новий рівень правовідносини у сфері свободи слова, права подавати негативну, неприємну інформацію, навіть таку, що ображає, тощо, для того аби суспільство могло очиститися. А якщо з 1 січня вступить у дію така редакція статті 277, виникне колізія норм права, яку використовуватимуть насамперед у передвиборних цілях.
Щодо третьої частини статті 302, то з точки зору юридичної техніки, це — прокол. Вона породжує можливість маніпулювання, тому що різні державні органи можуть видавати суперечливу інформацію. З іншого боку, якщо орган державної влади публікує якусь інформацію про фізичну особу, яка носить явно негативний характер, то постає питання стикування між собою норм цих двох статей. Це — абсурд, нонсенс».