Нічне, розважальне життя привабливе для декого не тільки задоволеннями (найчастіше несумісними зі здоровим способом життя), які можна отримати, а саме певними крайностями, що супроводжують ці задоволення. Але іноді «екстрим» переходить межу, за якою закінчується нехай і радикальний, проте відпочинок, і починається неконтрольованість, яку за невеликі гроші організують для бажаючих на будь- якій дискотеці з гучною назвою — «клуб».
Свіжий приклад — пожежа в київському нічному клубі «Промзона» під час презентації п’ятого номера одеського журналу «НОН». Вечірка, помітно пожвавивши світське життя столиці, одночасно стала надбанням хроніки подій, оскільки закінчилася пожежею. Причому пожежа і все решта, на думку організаторів презентації, є ланцюгом випадкових обставин. В цьому, як і завжди, ніхто й не сумнівається.
Сталося це так. Центральним моментом вищезгаданої презентації журналу був виступ професійного факіра.Під час його «гри з вогнем» хтось розлив гас. При цьому охорона, яка мала тримати публіку на відстані, випадково про це забула, і факір виявився притиснутим публікою до лаштунків із брезенту. Хтось випадково, але на подив улучно, кинув недопалок, а може, й сам факір, не помітивши, що стоїть у калюжі гасу. Він продовжував маніпуляції з факелом —брезент зайнявся.
Вогнегасників не виявилося, як і вентиляційної системи, яку, коли вірити прес-секретарю клубу, на той час міняли. І саме в цей вечір програмний директор клубу, замість того, щоб стояти над банкою, повною гасу, з вогнегасником у руках, був через об’єктивні причини не в змозі стежити за порядком.
На цьому випадковості не скінчилися. Кудись поділися пожежні крани, а те, що було задекларовано як пожежний вихід, знову ж таки випадково виявилося зачиненим. Задекларовано — це тому, що його так і не відчинили, зате протягом найближчої доби після інциденту за випадковістю там велися форсовані будівельні роботи. У результаті 1,5—2 тисячі осіб виявилися затиснутими в димному бетонному помешканні з кількома маленькими вікнами (колись тут розташовувався один із цехів заводу «Більшовик»).
Без жертв обійшлося теж, на щастя, випадково. Публіка під хмелем, замість того, щоб, як і належить нормальним людям із нормальною реакцією, утікати, зацікавлено спостерігала за пожежею... Щоправда, якби люди почали тікати (а вихід тільки один — вузькі сходи із третього поверху, порівняно з якими оскандалений підземний перехід у Мінську просторий), то наслідки були б іншими.
Щоб інформація про те, що сталося, випадково не потрапила в пресу, в декого з фотографів вилучили плівки, а декого із журналістів попередили про те, що «вживуть заходів...»
Але далі все пішло нормально. Як по маслу. Життя стало налагоджуватися. Приїхали пожежники, походили задимленим приміщенням, подивилися на згорілий брезент і... вирішили затриматися. Так, до речі, і продовжували там сидіти на момент підготування цього матеріалу. Причому вахтовим методом і в неробочий час. Мабуть, щоб у випадку повторення пожежі бути під рукою. Справді, не закривати ж клуб! Тим більше, що пожежний вихід побудували в рекордні строки, та й вогнегасники начебто прикупили.
Проте якщо відкинути слово «випадок» і небувалі «досягнення» керівництва клубу в організаційних моментах, то виникає кілька цілком закономірних запитань, головне з яких: це яким чином браві київські пожежники, які найчастіше виявляють зайву пильність, дозволили відкрити такий клуб?
Про сам клуб «Промзона» вдалося довідатися тільки те, що відкрив його якийсь Андрій Юрійович (його прізвище автору цього матеріалу так ніхто і не назвав), який є, за деякою інформацією, також власником одного відомого харківського клубу. «Промзона» замислювався як «просунутий» клуб у досить жорсткій радянській стилістиці, заповнений відпо-відними атрибутами тих часів. Але на все, мабуть, грошей не вистачило.
Взагалі дана ситуація показує, що нічні клуби Києва, які подешевшали, стають занадто неспокійним місцем. Але якщо ті заклади, що відкрилися на початку—середині 90-х, мають непогану репутацію і хоча б намагаються тримати марку, то малобюджетні дискотеки, що тільки-но відкриваються, при повному невтручанні міських служб стають часом небезпечними для життя.