Увага! Виявлено ще один спосіб обдурювання споживача. Цього разу — споживача інтелектуальної продукції. І річ не в тому, що продукцію йому пропонують неякісну. А в тому, що ціна, яку покупець платить за бажаний товар, може істотно відрізнятися від зазначеної на «ціннику», а отже — оголошеної, оприлюдненої, доведеної до відома громадян. І, можливо, до відома податкової. Ситуація типова. З нею ми інколи зіштовхуємося в магазинах у вигляді «обважування» та «обраховування», коли нам зважують продукту на, скажімо, 8 гривень, а беруть усі 10. Весь «прикол» у тому, що в даному разі йдеться не про магазини, а про кінотеатри.
Давно вже країною ширяться чутки, що з цінами на квитки у заклади «наймасовішого з усіх мистецтв» щось негаразд. Надто вони не по кишені пересічному глядачеві. Аж виявилося, що річ не лише у вартості продукування самих шедеврів кіномистецтва, а й у спритності деяких ділків кінопрокату. Спостерігати їхнє специфічне «мистецтво» вашому кореспондентові довелося на власні очі в кінотеатрі «Кінопанорама», розміщеному в центрі столиці на вул. Шота Руставелі.
З інформації, вміщеної на сайтах в Інтернеті, можна довідатися, що, на відміну від багатьох інших, цей кінотеатр — порівняно недорогий: квитки коштують 12 і 18 гривень, для дітей до 10 років — 3 гривні. Є й різноманітні знижки, зокрема для студентів. До того ж, щонайменше, впродовж року у фойє самого кінотеатру глядач із задоволенням читає оголошення про різноманітні акції, які проводить цей заклад культури і завдяки яким незаможні особи отримують можливість і собі прилучитися до кіномистецтва не лише з допомогою телевізора. Серед таких заходів — диференційована вартість квитків на сеанси різної тривалості або ж демонстровані в різний час — ранкові, денні і найбільш «касові» — вечірні. Є серед них і так звана «акція середи». Її суть у тому, що кожної середи вартість квитка на сеанси тривалістю понад 2 години становить 15 грн., а після 16 години — взагалі 10 грн.
Але не поспішайте бігти в чудовий кінотеатр! Бо ці оголошення — чи то реклама, розрахована на зваблення «лохів», чи то щось більш неприємне, адресоване увазі інших. Адже далеко не завжди глядач, котрий уже налаштувався подивитися фільм на великому екрані під час акції, що зекономить йому 8 гривень на одному квитку, після того, як почує від касира, що саме сьогодні акції й немає, замість змиритися й купити квиток за вищу ціну, почне перевіряти, чи зняте оте оголошення. Знаю, що кажу, — сама потрапила в таке становище.
Почувши, що акції нема, я глибоко зітхнула, однак вирішила не повертатися додому, а отримати бажане — переглянути фільм, на який давно збиралася й задля якого навіть «сачконула» з роботи саме в середу і саме після 16-ї години. З сумом віддавши 18 грн., я рушила до залу. Та після фільму професійні навички далися взнаки — вирішила таки перевірити, чи справді акцію скасовано. Таж ні! Оголошення про неї нахабно висіло на своєму місці й брехало мені в очі, що я мала віддати до каси лише 10 кревних. Чи то мені в касі збрехали?
Касирка, Галина Лапинь, довго не змінювала дещо суперечливої першої версії і переконувала, що про жодні акції не відає, таких сьогодні немає або ж немає взагалі, а оголошення застаріло. На пред’явлене мною журналістське посвідчення з’явився адміністратор Наталія Якубовська. Й у виконанні дуету вихідна версія зазнала істотних змін. Виявилося, що касирка випадково взяла з мене зайві гроші, а мала б узяти... 15 грн. І решті глядачів, стверджували в унісон добродійки, квитки продавалися по 15 грн.!
І знову брехали. На моїх очах, щонайменше, з десяток осіб брали їх за 18 і 20 грн. І, що цікаво, визнаючи «помилку», добродійки й не думали її виправляти і повертати взяте «випадково». Натомість на «місце пригоди» прибуло підкріплення у вигляді третьої особи з фарбованим у червоний колір волоссям і виглядом високого керівника.
З її появою озвучуване зазнало чергових мутацій. Вибачившись за помилку касирки, високе керівництво без розпізнавальних знаків урочисто вручило мені запрошення на безплатний перегляд будь-якого фільму на двох осіб у будь-який день і час. Та не встигла я отямитися від сервісу на найвищому рівні, як почула, що «на тому інцидент вичерпано». «А гроші? Хіба ви не повернете мені ті гривні, ті вісім гривень, на які мене випадково обраховано?» — наївно запитала я. І тут сталося дивовижне: червоноволоса пані з зойком «віддавайте назад» кинулася до мене і, вправно вихопивши у мене з рук щойно ввічливо вручене запрошення-«вибачення», замість нього тицьнула три гривні.
Останнім штрихом дивної сцени стала чергова трансформація: почувши моє запитання про її посаду й прізвище, червоноволоса дама змінила вигляд директорки на перекошену маску базарної торговки і... втекла. Утаємничену інформацію не видали мені й двійко її попередниць, із пояснень яких випливало, що незнайомка має цікаву посаду — «співробітниця». Насамкінець вони навперебій почали торочити, що всі вони гуртом і кожна окремо щойно перенесли інфаркти і просять вибачити, вибачити, вибачити. Та, попри кількість вибачень, повернути різницю в 5 гривень їм було несила.
І все ж хотілося б довідатися, який із варіантів пояснення ситуації ближчий до істини: той, відповідно до якого акцій не існує зовсім, а оголошення про них — свідомий обман глядачів; той, згідно з яким акції є, лише ціна в оголошенні зазначена неправильно і насправді не менша за 15 грн., а касирка просто помилилася; чи той, підстави для якого я бачила на власні очі, а саме — що акції існують (мають існувати), однак не для глядачів, а для когось іншого. Чи не для податкової, бува? І ще дуже кортить дізнатися, куди йде різниця між заявленою ціною квитків та реальною сумою, отриманою з продажу квитків за завищеними цінами.
Та не все так погано, панове. Була в тій ситуації і дещиця приємного: відвідувачі, які підходили до каси під час нашого «з’ясовування стосунків», на відміну від своїх попередників, мали можливість купувати квитки по 15 грн., за що дуже дякували мені особисто.