25—26 вересня в Слов’янську працювала депутатська комісія з розслідування вбивства Ігоря Александрова. Точніше, не вся комісія, а частина її членів, більшість із яких мають безпосередній стосунок до Донецької області. Візит був не так робочим, як ознайомлювальним, оскільки без закону про тимчасові слідчі комісії депутати не мають процесуального статусу, і показати їм матеріали справи в повному обсязі прокуратура відмовилася. Зокрема, їм так і не вдалося побачити відеозапис відтворення злочину, а також зустрітися з обвинувачуваним в убивстві, хоча, як повідомив заступник голови комісії Олексій Шеховцов, парламентарії зобов’язалися зробити це в присутності слідчого та ставити запитання лише про умови утримання й поводження.
Загалом, за словами того ж О.Шеховцова, не маючи змоги проводити слідчі дії, члени комісії могли тільки одержати деяку інформацію, що або підтверджує, або спростовує вже оприлюднену версію. Причому останнього було, певне, більше, якщо голова комісії, депутат Анатолій Хмелевой, підбиваючи підсумки інтенсивної роботи протягом півтори доби, заявив: «Оголошену версію, члени комісії вважають глибоко сумнівною. І всі, з ким ми зустрічалися, крім співробітників правоохоронних органів, одностайно ставлять її під сумнів». Цікаво, що обидва депутати відмовилися назвати конкретні факти, які змушують Хмелевого «глибоко засумніватися», а Шеховцова загалом назвати офіційну версію «фальшивкою». Обидва вони побоюються, що, дізнавшись, які місця слідства депутати вважають слабкими, правоохоронці зможуть до початку судового процесу «підретушувати справу». Проте кілька фактів парламентарії все-таки навели. Приміром, на думку О.Шеховцова, С.Винокуров (заступник генпрокурора, який курирує справу. — Авт.) особливих доказів на користь версії випадкового вбивства не навів. Депутат вважає, що все, про що той говорив, цілком може бути сфальсифіковано: «Не так складно знайти таксиста, який підтвердить, нібито він віз того й того, тоді й тоді, туди й туди, інсценувати впізнання… Комісія опитувала жителів Слов’янська, яким міліція пропонувала посидіти, подумати — хто б то міг бути Михаличем (за версією слідства, замовник злочину. — Авт.), інакше рік доведеться сидіти». У свою чергу, Анатолія Хмелевого дивує те, що обвинувачуваний в убивстві бомж на 15 сантиметрів нижчий від Александрова. Не кажучи вже про адвоката Омельяненка, який нібито й був гіпотетичним об’єктом замаху, — тут різниця у зрості — усі 30 см. Не на користь офіційної версії також те, що в неї не вірить сам Омельяненко, який до того ж заперечує наявність наведених у ній мотивів для організації злочину проти нього. Нагадаємо, за версією слідства якийсь ринковий торговець «Михалич» найняв за 6 тис. грн. бомжа, щоб той «провчив» адвоката, що брав участь у шлюборозлучному процесі на боці якоїсь жінки. І робиться припущення, що цим адвокатом є Олександр Омельяненко, який знімає офіс у тому ж будинку, де міститься й телекомпанія «ТОР». Проте сам Омельяненко в інтерв’ю одній із донецьких газет заявив, що ніколи не вів шлюборозлучних процесів й розділів майна. Адвокатську діяльність Омельяненко почав у вересні 2000 року, тож забути про якусь справу він навряд чи міг. Та й несерйозно з боку замовника наймати непідготовленого низькорослого бомжа, щоб «провчити» мало не двометрового колишнього співробітника карного розшуку. До того ж за чималі (понад 1000 дол.) гроші. Отож, у членів депутатської комісії були підстави сумніватися в офіційній версії. Хоча дехто з них їхав у Слов’янськ із метою довести її правильність. Так, колишній заступник донецького губернатора депутат В.Коновалюк ще за кілька днів до поїздки заявив у інтерв’ю кореспонденту УНІАН, що одне з завдань комісії — «...дати зрозуміти, що рівень роботи правоохоронних органів у Донецьку один із найвищих в Україні».
Ще одним чинником, що викликав «глибоку недовіру» до версії слідства, стала, певне, зустріч комісії з колишніми краматорськими вбозівцями М.Сербіним і О.Солодуном, які в передачах Александрова викривали корупційні зв’язки власного міліцейського начальства. За словами О.Шеховцова, М.Сербін і О.Солодун понад годину розповідали комісії про обставини, пов’язані з убивством журналіста. Зокрема вони повідали про свої зустрічі із заступником міністра МВС В.Мельниковим і його помічником паном Бойком. Саме з посиланням на слова останнього, екс-вбозівці заявили комісії, що вище керівництво СБУ блокує версію про причетність до вбивства керівника слов’янської фірми «Укрліга» Рибака. Нібито називалося навіть конкретне прізвище заступника голови СБУ.
У зв’язку з цим я поставив О.Солодуну кілька запитань.
— Ви назвали тих, хто блокує слідство, посилаючись на Бойка. За яких обставин він вам про це говорив?
— Під час однієї з наших зустрічей, ми просто запитали: вжито заходів для затримання Рибака, ви людину затримали, відразу її відпустили, а через два дні оголосили в розшук, а чому його не було затримано відразу? Бойко відповів, що перешкоджають прокуратура й СБУ. Ми запитали: хто конкретно? Він на листочку паперу написав прізвище. Тоді ми сказали, що цього не може бути, оскільки ця людина не вирішує таких питань. Тоді він написав прізвище екс-керівника спецслужби.
— Є докази, що така розмова була, й фігурували ці прізвища?
— Є технічні засоби.
— Тобто ви зможете довести це?
— Я думаю — так.
— Чому ви стали документувати Бойко?
— Бо все, що нами було сказано й нібито знаходило розуміння, пішло як у пісок. Спочатку йде цілеспрямована робота, виконуються заходи, а потім усе чомусь розвертається на 180 градусів. Отже хтось поводиться якось не так...
У світлі цих слів цікаво виглядають пояснення, що їх дав Ю.Вандін «ДТ» (№ 34, 1–7 вересня 2001 р.) із приводу охорони Рибака та його компаньйона («чи то Бистріков, чи то Востріков» — Ю.Вандін) спецпідрозділом СБУ «Альфа»: «Я особисто одержав від них письмові заяви, які відразу було передано до прокуратури. Вони висловили побоювання за власні життя, оскільки охорону з них було знято. Раніше обидва перебували під охороною міліції... Обидва залишили мені свої мобільні телефони та сказали, що в разі чого готові дати будь-які показання будь-якому органу, тільки не за місцем проживання. Буквально через день я з Марчуком і керівниками в Слов’янську зустрілися з прокурором області. Я віддав ці телефони при всіх. Побоюючись їхати на допит без охорони, Рибак і його партнер звернулися до мене по допомогу, я дав «добро» на те, щоб їх супроводжували в обласну прокуратуру. Оце й уся нехитра історія участі Служби безпеки в долі Рибака».
Важко повірити, щоб простий бізнесмен, злякавшись за своє життя, міг отак просто звернутися за охороною безпосередньо в СБУ.
Недовіра декотрих членів комісії до слідчих органів зумовлена й непостійністю останніх стосовно, здавалося б, незмінних фактів. Спочатку лікарі та правоохоронці, зокрема й депутат Кармазін, від якого в М.Потебенька, за словами генпрокурора, немає таємниць (до речі, Ю.Кармазин особа також не процесуальна. — Авт.), заявляли пресі, що Александрову було завдано дев’ять ударів по голові. А тепер говорять лише про один удар, проголошуючи раніше назване число вигадкою журналістів. Добродії, підніміть відеозаписи ваших же прес-конференцій!
Анатолій Хмелевой повідомив, що комісії було надано звіт медичної експертизи.
— Яка кількість ударів там фігурує?
— Написано — не менше двох. Я особисто не читав, дивилися Жир і Васильєв. Наші медики тоді казали, що від семи до одинадцяти. З нейрохірургом спробували зустрітися в Донецьку, але він пішов, порадився з начальством — і не вийшло...
Певне, усвідомивши свій прокол і стомившись попадатися на ними ж раніше сказаному, останнім часом правоохоронці почали влаштовувати прес-конференції, на яких журналісти відверто запитують: а навіщо ви нас збирали? Донецька газета «Деловой Донбасс» публікує замітку про зустріч із журналістами заступника міністра МВС В.Мельникова в Донецьку 15 вересня:
«Заступник міністра відмовився відповісти на запитання, чи затримано замовника злочину, аргументувавши це тим, що не може й не буде коментувати «те, що вже сказано»... На запитання, чи слідство, як і раніше, дотримується версії помилкового вбивства І.Александрова, В.Мельников відповів: «Я не буду це коментувати. Я вам сказав досить чітко те, що сьогодні є»...
Утім, щодо останнього Володимир Мельников, можливо, й правий. Бо навіть коли припустити, що обвинувачуваний бомж справді є виконавцем убивства Ігоря Александрова, то поки не буде затримано замовника Михалича, слідство просто не має права говорити, що журналіста вбили випадково. Дії Михалича (найняв побити людину й навіть не показав його фотографію) і слова адвоката Омельяненка («не вів шлюборозлучних процесів»), дають підстави вважати, що історія про адвоката могла бути лише легендою для бомжа. А справжнім об’єктом замаху для таємничого Михалича цілком міг бути саме Ігор Александров. Можливо, тому виконавцем злочину було обрано саме бомжа, який навряд чи дивився телевізор і, таким чином, не міг знати Александрова в обличчя.
Утім, професіоналам видніше.
А поки що, як сказав голова слідчої комісії депутат Анатолій Хмелевой, — більше запитань, ніж відповідей. Тим часом інший член комісії — депутат В.Коновалюк ще до поїздки в Слов’янськ заявив журналістам, що звіт комісії буде готовий на початку листопада.