Специфіка діяльності органів внутрішніх справ робить їх легко вразливими для критики. Так було і так буде. В умовах демократичного суспільства факти порушення прав громадян міліцією мають піддаватися гласності. Коли окремі факти порушення прав громадян міліцією складаються в негативну тенденцію, це неабияк шкодить репутації системи. Відкинувши політичний підхід до оцінки діяльності МВС, слід визнати, що серйозні проблеми в системі МВС справді існують. Їх необхідно виявляти та обговорювати. Як відомо, правильно визначити проблему — наполовину її розв’язати.
Практика оцінки результатів діяльності міліції. Саме організаційні умови, в яких діє міліція, створюють можливість системних порушень прав громадян, незалежно від того, хто її очолюватиме.
Орієнтуючись на радянську установку перемагати за будь-яку ціну, система МВС намагається здивувати планету результатами своєї діяльності. Вітчизняний показник розкриття злочинів у кілька разів перевищує той, що фіксується в країнах із незрівнянно більш ресурсозабезпеченими правоохоронними органами. Безумовно, є національні особливості законодавства та статистки. Проте не менш істотно те, якого значення надають показнику розкриття. В Україні він безальтернативний, оскільки застосуванню експертної, а не формульно-математичної оцінки, перешкоджає несформованість спеціалізованої експертної спільноти, невідпрацювання процедури відповідної експертизи, нездатність окремих керівників компетентно сприйняти її висновки.
Ці проблеми «зникають», коли з’являється обчислена комп’ютером цифра, вплинути на значення якої простіше, ніж на думку незалежного експерта. Хоча та обставина, що величина показника розкриття може бути перекрученою або ні, по суті також значення не має. Сам по собі цей показник нічого не пояснює. Такий висновок давно вже зроблений ученими-кримінологами. Його заперечення від початку не може привести до конструктивного результату в удосконалюванні оцінки діяльності міліції. До того ж формульне спрощення можливе не завжди.
Наприклад, важко визначати результати діяльності з профілактики злочинів. Скорочення обсягу зареєстрованої злочинності відразу ж викликає запитання, що є його причиною: зростання кількості прихованих від обліку кримінальних діянь чи підвищення ефективності профілактичної роботи? За умов недостатнього ресурсного потенціалу міліції регулювання кількості зареєстрованих кримінальних діянь потрібне для демонстрування нібито високого рівня їхнього розкриття. Ця обставина визначає практику ставлення до потерпілих.
Якщо у Великобританії поліцейські у спілкуванні з
ними керуються правилом «ввічливість і сприяння», то наші міліціонери нерідко застосовують прямо протилежну установку.
Існує широкий набір способів схиляння громадян до відмови від заяви про «малоперспективні» до розкриття злочини. Це, зокрема, тривале неприбуття співробітників на місце події, хамське ставлення до потерпілого, переконання його під час частих викликів до міліції у малоймовірності встановлення винних осіб, створення умов для тривалого перебування потерпілого в товаристві волоцюг в очікуванні розгляду тощо.
Американці давно усвідомили всю хибність оцінки діяльності поліції з допомогою статистики скоєних і розкритих злочинів. Там вимірюється ступінь задоволеності громадян діяльністю правоохоронців та їхнього страху перед кримінальними проявами («інтегральний показник ступеня задоволеності»). За всієї принадності такого методу оцінки він не є універсальним. Зокрема тому, що не може бути поширений на діяльність низки служб. До того ж сформована в нас практика проведення опитувань і особливо використання їхніх результатів в оцінці діяльності міліції, насамперед конкретних міськрайорганів, породжує більше запитань, ніж відповідей.
Критерії оцінки діяльності системи МВС не повинні спонукати міліцію до роботи за принципом «бачу ціль, не бачу перешкод», якими виступають права громадян.
Практика визначення стратегії діяльності міліції. Цю практику можна визначити як суперечливу та непослідовну. Знайоме прагнення забезпечити революційне підвищення ефективності боротьби зі злочинністю в усіх напрямах водночас дезорієнтує керівників органів внутрішніх справ. У зв’язку з цим можливе відновлення практики видання адресованих МВС розпорядчих документів, грунтованих на зазначеному підході, може стати кроком назад.
Ще один аспект проблеми — забезпечення відповідності відомчих установок загальнодержавній політиці у сфері боротьби зі злочинністю. Як свідчить практика, цього дотримуються не завжди. Приміром, Комплексна програма профілактики злочинності була спрямована на скорочення останньої. Водночас відомчі установки орієнтувалися насамперед на здійснення каральної функції. У спотвореній формі вона може реалізовуватися за принципом «спочатку сформувати злочинця, а потім притягти його до відповідальності».
Стратегія діяльності міліції не повинна розроблятися поза загальним контекстом розвитку держави. Пріоритети системи МВС варто визначати в рамках довгострокової програми діяльності уряду. Положення про це також доцільно закріпити у Законі «Про міліцію».
Забезпечення зворотного зв’язку міліції з населенням. Якби керівники міськ-, райвідділів регулярно дивилися в очі населенню на зустрічах із ним, а також публічно відповідали за дії підлеглих, то про факти бездушного ставлення міліції до громадян говорили б набагато рідше. Те, що повідомлення ЗМІ засвідчують протилежний процес — є індикатором формалізму у проведенні цієї роботи.
Що необхідно для зміни ситуації на краще? Матеріальних ресурсів практично ніяких. Головне — управлінський імпульс і безупинний контроль. Практика реалізації такого підходу свідчить, що буде потрібний певний період адаптації: міліції — до того, що з неї можуть спитати не лише вищі керівники; населення — до усвідомлення того, що можна й треба з’ясовувати в міліції, чому вона працює так, а не інакше.
Профілактика професійної деформації співробітників міліції. Зупинюся на найзначиміших моментах.
Уже йшлося про «цифру за будь-яку ціну». Ця установка формує у співробітників так званий обвинувальний ухил: в одних — до громадян, в інших — до колег. При цьому усунення із системи оцінки діяльності міліції порочних елементів не позбавить від згаданого комплексу його носіїв.
Тяжіння керівників до репресивного підходу в реагуванні на НП втілюється в «братських могилах» — наказах про покарання максимально можливої кількості співробітників, які здебільшого лише побічно причетні до події. Застосування таких заходів дисциплінарного впливу має дуже незначний виховний ефект.
Прихід нових керівників найчастіше призводить до зниження потенціалу очолюваних ними колективів через звільнення компетентних співробітників, порушення наступності позитивних традицій, погіршення морального клімату.
У цілому зазначені та інші проблеми попередження психологічної деформації співробітників є наслідком недоліків відбору кандидатів на службу через обмежений приплив кадрових ресурсів; прорахунків психологічного супроводу службової діяльності співробітників; толерантності до зазначених вище відхилень з боку значної частини корпоративної спільноти системи МВС.
Готовий стати на бік тих, хто вважає неможливим остаточне розв’язання названих проблем. Однак у результаті цілеспрямованої діяльності їхня актуальність може послідовно знижуватися. Психологічна служба МВС самостійно виправити ситуацію не зможе. Для цього необхідне загальновідомче проведення через керівників усіх рівнів відповідних заходів.
Організація дотримання співробітниками міліції вимог професійної етики. Нині увага суспільства часто акцентується на забезпеченні професіоналізму правоохоронців. Дотримання професійної етики набуває значення другорядного завдання. Для обивателя ж, незнайомого зі специфікою діяльності системи МВС, саме виконання вимог професійної етики її працівниками — основний індикатор стану справ у міліції. При цьому негативна думка часто складається навіть за відсутності безпосередніх контактів із міліціонерами. Прикладом може бути споглядання одягненого у формений одяг співробітника, який має неохайний вигляд, йде вулицею без головного убору або з авоською, розпиває біля ларька пиво тощо. Адже багато хто пам’ятає часи, коли такі «дрібниці» навіть уявити собі було неможливо.
Існують ефективні способи виявлення фактів неетичної поведінки співробітників. Залишається тільки активно застосовувати ці способи у контрольній діяльності. Сьогодні можливий також відеоконтроль за ситуацією в приміщеннях, де ведеться робота з громадянами. Монітор може бути встановлений у кабінеті відповідного керівника. Інша річ — чи зацікавлений він у припиненні неподобств підлеглих.
Організація боротьби зі злочинністю. Навіть непідготовленому читачеві зрозуміла суть таких проблем, як формалізм профілактичної діяльності, неоперативність реагування міліції на повідомлення про події, що надходять до неї, накопичення залишку нерозкритих злочинів, недостатній професіоналізм співробітників і т.п.
Кількісна й якісна недостатність ресурсів, які застосовуються для розкриття злочинів (передусім професійно повноцінних співробітників і специфічних оперативно-пошукових сил), не може бути усунута за короткий час. За цих умов доцільними є інтенсивні заходи для заміни «особистісного» чинника на «технічний». Один із напрямів цієї роботи — поширення практики відеоконтролю за віктимогенними ділянками території та об’єктами, ускладнення фізичного доступу до них. Чимало суб’єктів господарювання в стані встановити апаратуру для відстеження ситуації на прилеглій до їхніх будинків території, так само як і забезпечити її освітлення. Проте самостійно реалізувати такий підхід МВС не в змозі. Потрібне вжиття заходів на вищому рівні.
Організація управління в системі МВС. Досі не подолано ілюзію можливості швидко розв’язати проблеми цієї системи. Тому насамперед необхідно оприлюднити не оптимістичні декларації про наміри або райдужний звіт міліції перед населенням, а чесно складений перелік відомчих проблем, які потрібно вирішити, а також розрахунок пов’язаних із цим фінансових і часових витрат. Тоді буде видно «точку відліку», динаміку зміни ситуації та причини змін, що відбуваються: належним чином організоване внутрісистемне управління чи вплив зовнішніх стосовно системи МВС умов. У такий спосіб вирішується проблема розумної прозорості в діяльності міліції та можливості оцінки управлінських зусиль конкретних керівників.
Задавнена хронічна хвороба системи МВС — неритмічність роботи. Розв’язання цієї проблеми перебуває у сфері раціоналізації управління і пепедбачає якісне поточне планування і контроль, а також зміну орієнтації з максималізації завантаження співробітників наприкінці звітного періоду на її оптимізацію протягом усього цього періоду. В останньому випадку йдеться і про навантаження матеріалів, що перебувають у провадженні, і про тривалість робочого дня, і про змінний режим роботи.
Відчуваючи на собі хибні методи управління, співробітники починають виявляти апатію і байдужість до позитивних ініціатив керівництва, спонукаючи його до далеких від раціональності заходів для виконання завдань, що стоять перед системою МВС. Вузол протиріч затягся. Чого очікувати: його розв’язки чи подальшого затягування?