У середині літа редакція одержала відгук на статтю «Работоргівці», опубліковану в березневому номері «ЗН» (№10, 2000 р.). Відгук несхвальний. Вважаємо за потрібне навести його практично повністю, за винятком лише вступної частини з компліментами на адресу газети.
Головному редакторові газети
«Дзеркало тижня»
Приходько Алли Василівни
Торік до мене, як до керівника модельного агентства «Анелла», зателефонував ваш кореспондент і поставив кілька запитань про діяльність агентства, — я відпо-віла. Йшлося про візит до Чернігова представників якоїсь корейської фірми, яка проводить відбір наших моделей для роботи в Кореї.
Через кілька місяців у числі газети №10 (283) від 11 березня 2000 року на стор. 6 з’явилася публікація Володимира Фоменка та Іллі Хоменка під заголовком «Работоргівці». В ній допущені окремі неточності, що, на перший погляд, не мають істотного значення, але ставлять під сумнів респектабельність агентства й мету його діяльності.
По-перше, докладний аналіз фактів, нібито наявних у роботі агентства, в контексті публікації під назвою «Работоргівці» кидає тінь на наше підприємство взагалі.
По-друге, я нікому не пропонувала поїздку до Кореї й не запевняла, що «все буде добре», — я лише повідомила про наміри людей, котрі приїхали в Чернігів.
По-третє, в публікації йдеться, що пропозицію працювати отримали фіналістки конкурсу «Міс Чернігів-99». Цього не могло бути вже тільки тому, що фіналістками були 14—15-літні школярки. Публікація цих неточностей призвела до того, що батьки багатьох підлітків, які навчаються в нашому агентстві, засумнівавшись у благородстві наших намірів, забороняють їм підтримувати з нами будь-які контакти і, крім того, поширюють неправдиву інформацію.
Це дуже шкодить нам у роботі, особливо в період підготовки до конкурсу 2000 року, який ми, на відміну від інших, проводимо абсолютно безплатно, на доброчинні кошти.
Настійно прошу Вас у найближчих номерах газети спростувати неточність. Як-от: уточнити, що керівництво рекламного агентства «Анелла» лише інформувало про візит і наміри представників іноземної фірми, але поїздок за кордон не пропонувало нікому, тим більше 14—15-літнім фіналісткам конкурсу «Міс Чернігів-99». А згадка агентства в публікації під такою назвою абсолютно не свідчить про якийсь зв’язок підприємства з патологічним явищем у сус-пільстві.
Заздалегідь вдячна
Алла Приходько
Кожна людина має незаперечне право на власну думку з приводу явища або ситуації, що відрізняється від думки журналістів, які про них написали. Можливість же оприлюднити свій погляд є невід’ємною частиною поняття «свобода преси». Є країни, де «право на відповідь» для героя проблемної публікації закріплене законодавством. І це правильно. Проте не менш справедливе й інше: така відповідь має бути правдивою й точною. Спроби ввести читача і редакцію в оману, бажаючи зміцнити своє реноме, навряд чи мають сенс.
Ані нам, ані Аллі Василівні Приходько, ні комусь іншому в Чернігові досі не відомо, чи справді названі в її листі люди були «представниками якоїсь корейської фірми» і чи представляли вони взагалі когось. Ця парочка (чоловік і жінка) майже не залишила матеріальних слідів свого перебування в нашому місті. Нам пощастило роздобути лише візитну картку з незрозумілим написом англійською мовою про їхню приналежність до Міністерства оборони Росії (!), але чомусь із мінською адресою й телефонами. Відшукати в Мінську цих людей наш білоруський колега не зумів (звіт про його пошуки записано на плівку). Документів нікому з тих, із ким розмовляли, ці люди не пред’являли, наскільки нам відомо. Назвати адреси конкретних корейських установ, представниками яких вони є, не погоджувалися. Поводилися вельми сумнівно — яка б мета за цією пове-дінкою не стояла.
...Порівняємо викладену в листі Алли Василівни версію подій зі свідченнями однієї з учасниць конкурсу. Вона дозволила назвати своє ім’я в газеті. Але інтерв’ю з цією дівчиною — не єдиний такий запис із тих. Особливих різночитань у тому, що говорять учасниці, немає. Нашу співрозмовницю звати Людмила Сухова.
— Чи брала ти участь у фіналі конкурсу «Міс Чернігів-99»?
— Так. Не знаю, що має на увазі під словом «фінал» Алла Василівна, але я брала участь у заключній зустрічі, яка проводилася з метою визначення переможниць. Ніякого іншого фіналу не було і не могло бути. Продовження конкурс «Міс Чернігів-99» не мав.
— Це було торік?
— Так.
— Скільки тобі виповнилося років, коли ти брала участь у цьому заході?
— Незабаром мені буде 19.
— Отже, в день конкурсу тобі ані 14, ані 15 років бути не могло.
— Ні.
— В якій формі ти отримала пропозицію працювати в Кореї?
— Алла Василівна показала контракт. Там накреслено багато було, не зрозуміло взагалі нічого... Сказала, що зарплата буде п’ятсот доларів на місяць, по-моєму.
— Тобто сума називалася?
— Так.
— Цю пропозицію зробили тільки тобі чи ще комусь?
— Ні, ще кільком дівчаткам... (Названих прізвищ не подаємо. — Авт.) І вона, як я зрозуміла, агітувала свого помічника Юру, щоб він знайшов дівчат, котрі не пройшли у фінал, і з ними про це також поговорив.
— Але пропозицію цю зробили не всім учасницям конкурсу?
— Ні, не всім.
— А що слугувало критерієм вибору? Вік? Ти можеш визначити, до кого зверталися з такою пропозицією, а до кого ні?
— Я гадаю, цю пропозицію не робили тим, у кого багатші батьки.
— Чи була ти пов’язана з агентством «Анелла» певними юридичними зобов’язаннями?
— Так. Ще перед виходом на сцену Алла Василівна сказала: або ми підписуємо контракт із «Анеллою», або, як я зрозуміла, не виходимо на сцену взагалі.
— Он, виходить, яка умова була... А вона якісь зобов’язання брала перед вами? Тобто обіцяла платити за роботу в агентстві?
— Я контракту не бачила вже, вважай, рік і не пам’ятаю, що саме там написано, але, по- моєму, був такий пункт, що обіцяв винагороду.
— Стривай, а у вас що, немає на руках копій цього контракту?
— Немає, вона не дала нікому копії цього контракту.
— Оце здорово. Тобто ти підписала папір в одному примірнику, що перебуває в неї ?
— Ні, папір був у двох примірниках.
— Але вона не дала нікому цього другого примірника?
— Ні, ні, ні.
— Принаймні тобі не дала, так?
— Я знаю, що якась дівчина теж намагалася забрати копію, але це їй не вдалося.
— Чи платила тобі що-небудь Алла Василівна за роботу?
— Ні, мені вона нічого не платила.
— Але ти брала участь у роботі агентства?
— Ми фотографувалися для фабрики «Северянка», ще для однієї колекції...
Облишмо розмови про безкорисливість і шляхетність Алли Василівни Приходько. Не сперечатимемося також і з приводу того, кого називати фіналістками конкурсу — переможниць (як виявилося, А.Приходько мала на увазі під фіналістками саме їх) чи учасниць «завершальної частини змагань... для остаточного з’ясування переможців» (саме так визначають фінал «Словник іноземних слів» під ред. І.В.Лехіна та інші видання, до яких ми зазирнули, щоб була чиста совість). Але підкреслимо: на наш погляд, репутація агентства «Анелла» похитнулася не після виходу статті «Работоргівці». А.Приходько довела до відома дівчат, пов’язаних із нею контрактами, наміри людей, у благородстві яких зовсім не була впевнена, більш як за півроку до нашої публікації. По суті, ми зацікавилися цією темою (що вивело нас далеко за межі конкретної історії приїзду до Чернігова «корейських візитерів» — на факти торгівлі людьми, незаперечні й у суді доведені) лише після того, як спробували на прохання деяких учасниць заключного етапу конкурсу «Міс Чернігів-99» роздобути хоч які-небудь відомості про фірму, яка запрошує їх попрацювати в Корею на дуже дивних умовах...
До речі (безвідносно до викладеного вище), тема, порушена в статті, виявилася винятково актуальною. До нас звернулося безліч людей — у приватному порядку, розшукуючи телефон через знайомих, — приблизно з однаковими побажаннями: з’ясувати хоч щось про іноземного роботодавця, який запрошує за кордон їхню доньку, або вислухати моторошну бувальщину про те, що сталося з ними при спробі влаштуватися за кордоном на запрошення, з вигляду безневинне і законне. Виконувати такі доручення ми не в змозі. Адже не розшукне агентство. Та й специфіка українського шоу-бізнесу (і не тільки його) сьогодні така, що навіть солідні фірми, які дорожать своєю репутацією, обростають сумнівними зв’язками, напівлегальними сателітами і найчастіше гарантувати безпеку своїм представницям не можуть. Тут уже кому як пощастить. «Вербувальниками часто виступають люди, яких жінки вважають своїми друзями... Ми з’ясували, що модельні агентства є... важливим джерелом постачання жінок, котрі мріють поїхати працювати за кордон» (фрагмент фонограми документального фільму «Куплені — продані», підготовленого американською правозахисною організацією за матеріалами серії журналістських розслідувань, проведених у країнах СНД). Що до цього додаси?
Зараз ми перевіряємо одну історію — про залучення громадянки України за кордоном до діяльності, яка відповідає юридичному визначенню «примусова праця», і плануємо розповісти про цей документально підтверджений, але не розслідуваний владою випадок читачам «Дзеркала тижня».