З проблемою сомалійського піратства я зіткнувся п’ять років тому, коли судно моєї кіпрської компанії (я працював її технічним директором) потрапило до піратів у полон. Відтоді я дуже уважно стежу за всіма перипетіями цієї дуже складної (на рівні шахової) партії. І, відверто кажучи, мій оптимізм у частині вирішення безпеки моряків у районі Африканського Рогу підупав. Адже хоч би які спроби робилися вирішити цю проблему і хоч би до чого вдавалися, схоже, сьогодні сомалійський піратський гамбіт перейшов у стан, близький до патового.
Відкиньмо весь брудний піар, який створювали (та й створюють) наші політики на цьому людському горі, й розгляньмо нинішній стан справ.
Зараз у полоні в піратів 18 суден, які працюють під прапорами десяти держав. На їхньому борту — близько 350 полонених моряків із 18 країн. Найдовше в піратів перебуває грецьке судно RED SEA SPIRIT під прапором Панами — із 20 листопада 2009 року.
Як же виглядають на цьому тлі справи наших рідних українських моряків?
Після визволення десяти моряків із судна ASIAN GLORY в полоні залишаються четверо моряків, які працюють на трьох суднах грецьких, турецьких і німецьких судновласників. Порівняно з 81 філіппінцем та 77 таїландцями, які перебувають у полоні, — безперечний успіх. Якщо врахувати, що ми входимо в першу п’ятірку країн, які формують екіпажі світового флоту, то четверо моряків — дуже мало. А от для їхніх рідних — це дуже багато.
І все ж таки, розглядаючи динаміку процесів захоплення і визволення моряків (порівнюючи сьогоднішні показники із ситуацією в минулому), ми як фахівці можемо говорити про незаперечний успіх роботи наших спецслужб і дипломатів. Але на тлі цього солодкого відчуття час від часу виникає тривога — а як же буде далі? Схоже, що гра в партії світового співтовариства з піратами перейшла в стан очікування дій противника, а не власних активних заходів. І, як я вже попереджав у статті «Вчора — «Фаїна», сьогодні — «Аріана», завтра — ?», ми зовсім не впевнені, що, прокинувшись уранці, почуємо: захоплено чергове судно (прапор, належність можуть бути різними — піратів цікавить тільки можливість захоплення), на борту якого перебувають моряки кількох національностей, у тому числі 7—12 українців. І починається все з початку. Особливо якщо це перед черговими виборами — безглузді (для нас моряків) ходіння з прапорами, транспарантами і надутими щоками під вікнами консульств і посольств, нахабні заяви в засобах масової інформації наших безсовісних кандидатів у кудись — весь комплекс безпардонної спекуляції на людському горі!
А для всіх, хто займається цією проблемою серйозно, — безсонні ночі, нескінченні відрядження, обережні переговори, коли немає ніяких гарантій того, що буде отримано згоду всіх сторін, і абсолютно невідомі терміни успішного закінчення цієї чергової епопеї.
І всім нам зрозуміло: це чергова перемога такого жахливого, нелюдського явища, як піратство. Нині ХХІ століття, основою всіх міжнародних дій є гуманність, а на морських лініях і досі ХVІІ століття, і вся потуга сучасної цивілізації не спроможна щось реально зробити. Тож невже це триватиме нескінченно?
Спробуємо оцінити доцільність та ефективність запропонованих сьогодні заходів боротьби з піратством.
Є пропозиція організувати різноманітні міжнародні фонди для викупу моряків. Очевидно, що в цьому зацікавлені судновласники (гроші на викуп витрачатимуться міжнародні), а також організатори і розпорядники таких фондів. Як уже показує досвід, створюється потужна фінансова річка, широкий потік з якої піде в кишені розпорядників, а найбільше задоволеними будуть, звісно, пірати. Адже їх не цікавить, хто і з яких джерел платить, — аби платили справно!
Дуже ефективно було б організувати міжнародний контроль за береговою лінією Сомалі. Але для введення військових утворень на територію незалежної держави потрібно стільки погоджень і дозволів на рівнях від місцевого до ООН, що розраховувати на таке рішення впродовж найближчих шести-семи років не доводиться. А якщо взяти до уваги особисту зацікавленість глав місцевих кланів у піратстві, то стане зрозумілою нереальність такого шляху. Та й досвід американських військ, які намагалися навести порядок у цій некерованій країні, показав безперспективність такого рішення.
Тому відбудеться такий контроль чи ні — невідомо, а нам, морякам, необхідно, щоб безпеку було забезпечено сьогодні, адже життя на флоті й так нетривале і настільки тяжке, що додавати ще й можливість провести його в полоні в піратів — це вже занадто.
Спроба здійснювати захист суден технічними засобами (звукові пушки, пожежні шланги, створення піни) може викликати тільки обстріл з боку піратів, що вже призводило до загибелі захисників. Та й подальші дії піратів у випадку захоплення судна, яке чинить опір, не відповідають поняттю гуманізму.
Досить ефективно почала діяти система військового проведення цивільних суден. Два військові кораблі (на початку і в кінці конвою) здійснюють охорону 10—12 суден, які йдуть у порядку конвою.
Що ж позитивного і негативного в роботі такої системи безпеки мореплавання?
Досвід показав, що навіть у випадку, коли охорона здійснюється військовими кораблями, пірати примудряються захоплювати окремі судна. Адже для висадки на борт судна їм достатньо двадцяти хвилин, а коли вже вони захопили екіпаж, ніхто ні до яких дій уже не вдаватиметься.
Звичайно, наявність конвою попереджає піратів про можливість військового захисту суден. Тому вони, залишивши в спокої конвой, спокійно йдуть на пошуки інших суден, які на підході або поза зоною охорони військовими кораблями. І тут уже вони абсолютно безпечно для себе продовжують свій нелюдський промисел.
На підтвердження оцінки отримуваного ефекту можна навести повідомлення об’єднаного командування EU NAVFOR, що останнє захоплення групи тайських рибальських суден, яке сталося далеко від зони проведення військовими конвоями (1200 миль від берегів Сомалі, 600 миль від зони роботи конвоїв), є показником успішної діяльності цих конвоїв. Нехай вони цим потішать сім’ї захоплених моряків! А для мене ця ситуація тільки підтверджує обмеженість можливостей військових конвоїв — зміна зони дії піратів набагато мобільніша, ніж організація нових конвойних коридорів.
Крім цього, дуже лякає очікувана тенденція поширення піратства. Досить згадати недавнє захоплення моряків у Нігерії, вже в іншому океані. І це тільки перші дзвіночки. Конвоїв не вистачить на всіх. Та й для того щоб судно ввійшло в зону дії військового проведення, необхідно подолати значну відстань у зоні вільного піратства.
А фінансово витрати на конвойне забезпечення безпеки мореплавання порівнянні часом із витратами на викуп полонених моряків. Адже на двох військових кораблях перебувають близько 400 військових, яким потрібно забезпечити нормальне життя, харчування, платити (за рівнем НАТО) високу зарплату. А якщо врахувати величезну витрату палива військових кораблів, витрати на технічне обслуговування і ремонт, то можна й замислитися.
Час від часу лунають пропозиції про видачу екіпажам зброї для захисту суден. Це абсолютно нереально. По-перше, міжнародні закони забороняють з’являтися іноземним підданим на території інших країн зі зброєю. А по-друге, я і мої колеги якось уявили, що зброю видано не навченим цивільним морякам, і якийсь хлопчисько (під алкоголем чи наркотиками) починає з’ясовувати стосунки зі своїм оточенням. Де вже там піратам!
В основі усіх форм стосунків з піратами має бути ідея — загроза втратити життя для пірата повинна бути значно вища за можливість отримати викуп. Якщо це реалізувати, то ніякий протекторат зацікавлених осіб (будь-якого становища і масштабів, у будь-якій країні) не змусить ризикувати своїм життям навіть найвідчайдушнішого пірата. З огляду на це, запропонована концепція боротьби містить таке.
Перше. Необхідно забезпечити військовий захист цивільних суден шляхом посадки на їхній борт (на час перебування судна у небезпечній зоні) службовців загону спецпризначення.
На мою думку, достатньо мати на судні групу з семи осіб. Їхнє озброєння — персональні автомати, два гранатомети і наявність бронежилетів. Двоє людей (по одній з кожного борту) постійно забезпечуватимуть контроль за ситуацією (чергування — чотири години через вісім годин відпочинку, як це й заведено на флоті).
При виникненні небезпеки (у вигляді наближення швидкісних човнів) має бути оголошена тривога із заняттям бойових позицій з метою відбити можливу висадку піратів. Разом з тим вахтовий помічник у міру наближення човнів повинен оголосити по мегафону вимогу до екіпажів човнів не підходити до борту судна. Якщо вимогу не виконують (що свідчить про піратські наміри) — відкрити вогонь на ураження. Повірте, стріляти через прикриття металевого борту судна набагато безпечніше, ніж закидати гаки й лізти абсолютно без захисту по канату на борт.
Така форма охорони дуже ефективна — пірати вже не будуть упевнені в беззахисності будь-якого судна, навіть якщо воно йде без конвоювання військовими кораблями.
У комплексі для організації такої охорони достатньо поставити невеличкі базові судна для розміщення загону спецпризначення. Такі судна слід встановити у трьох (на сьогодні) точках: Баб-ель-Мандебська протока, північний край острова Мадагаскар, біля берегів Оману в місці входу в Оманську затоку. Не виключено, що такі заходи змусять піратів піти в зону Індійського океану, тоді треба буде встановити ще одне базове судно — біля південного краю Індії.
Як базові судна можна рекомендувати невеличкі десантні кораблі — вони мають у своєму розпорядженні непогані умови для розміщення та утримання груп спецпризначення. Там люди можуть досить комфортно відпочивати, відновлювати свої сили перед наступним супроводом цивільних суден.
Сама організація охорони суден доволі проста. Перед входом у небезпечну зону судно отримує групу охорони з базового корабля (на початку зони), яка протягом кількох днів здійснює його захист до підходу до точки виходу із зони дій піратів, де стоїть інший базовий корабель. Після відпочинку на цьому кораблі група спецпризначення вирушає на чергове цивільне судно і здійснює його охорону до переходу в точку перебування також базового корабля (до виходу з небезпечної зони). Таким чином групи охорони здійснюватимуть постійний захист суден усередині зони дії піратів.
Фінансово таке рішення у багато разів дешевше, ніж конвоювання суден. Якщо оплачувати службовців загону спецпризначення в розмірі 100 доларів на добу (відбою від охочих контрактників в Україні не буде!), то за один перехід судна через небезпечну зону судновласникові треба буде сплатити приблизно 5—7 тис. дол. Сюди входять витрати на утримання базових суден за добу експлуатації близько однієї тонни палива (порівняйте з витратою палива для військового корабля, що бере участь у конвоюванні судів, приблизно 40—60 тонн). За умови отримання грошей за роботу транспортного судна в розмірі 5—15 тис. дол. на добу судновласник розпрощається всього лише з одноденним заробітком. І дуже лицемірно виглядають спроби судновласників перекласти ці витрати на якісь світові міжнародні організації. Адже у звичайній практиці судноплавства без найменшого невдоволення оплачуються послуги за безпечне проходження проток, каналів, фіордів, внутрішніх морів тощо. От і тут — забезпечення безпеки плавання в складних умовах.
Друга складова концепції боротьби з піратами — запровадження заборони на використання швидкісних човнів у міжнародних водах північної частини Індійського океану. Про це слід оголосити у ЗМІ найближчих до зони країн: за порушення заборони — арешт і примусова висадка на берег, а самі човни підлягають знищенню. У жодному разі човни не мають конфісковуватися: за три дні в них з’являться нові власники. Тому — тільки знищення.
Такий підхід до боротьби з піратством пояснюється тим, що для рибної ловлі (одного з життєво необхідних для сомалійського народу способів отримання харчових ресурсів) достатньо човнів із швидкістю п’ять-шість вузлів. Такі човни абсолютно безпечні для сучасних транспортних суден, які розвивають швидкість 10—25 вузлів. І тому наявність швидкісного човна явно свідчить про прагнення розвивати значну швидкість, що дає змогу наздогнати будь-який транспортний засіб і маневрувати навколо нього. Та й витрати палива для швидкісного човна в кілька разів перевищують фінансові можливості простого рибалки.
Технічно контроль за виконанням заборони на швидкісні човни має бути покладений на патрульні військові катери. Вони повинні зупиняти підозрілі човни для огляду та перевірки їхніх швидкісних можливостей. Для такої перевірки достатньо п’ятнадцяти хвилин. Звичайно, можна шукати і
зброю (як це робиться сьогодні), але надії на її виявлення практично немає — пірати, викинувши зброю за борт, із зухвалою посмішкою вдають мирну рибну ловлю (автомат у Сомалі коштує близько 50 доларів).
У разі відмови зупинитися слід відкривати вогонь. Не виключено, що для погоні доведеться (зважаючи на швидкість піратських човнів) залучати палубні вертольоти.
І не треба для цього направляти додатково цілі армади військових кораблів. Той флот НАТО, який я бачив у Джибуті (французьке Сомалі) цілком може впоратися з такими завданнями — за наявності прав і повноважень. Для України достатньо направити невеликі десантні кораблі (для баз загонів спецпризначення) і, можливо, ще кілька катерів типу прикордонних. І внесок у боротьбу з піратами буде, і наш прапор побачать над водами Індійського океану!
Запропонований комплекс дасть змогу спочатку запобігати захопленню моряків з подальшою перспективою повного знищення піратства. Нехай пробачать мене різного роду гуманітарні організації, але в боротьбі з таким нелюдським промислом виправдані будь-які заходи. Досвід жорсткого підходу до вирішення проблеми піратства був блискуче підтверджений у боротьбі за безпечне судноплавство в Малаккській і Сінгапурській протоках у сімдесятих роках минулого століття. Нині у тих місцях, де лютували пірати мадам Вонг, абсолютно безпечно.
Тепер черга за урядовими діями з активізації світового співтовариства в ухваленні рішень щодо очищення океану від піратів на швидкісних човнах та охорони мирних моряків. А такі рішення мають бути ухвалені на рівні ООН (адже санкції поширюватимуться на міжнародні води), чого ми, моряки, й очікуємо від нашого уряду.