UA / RU
Підтримати ZN.ua

МЕТОДИ

У номері 23 газети «Зеркало недели» за 10 червня 2000 року надрукована стаття «Справа лікарів», рік 2000-й»...

У номері 23 газети «Зеркало недели» за 10 червня 2000 року надрукована стаття «Справа лікарів», рік 2000-й».

Ось деякі подробиці арешту лікаря Мусіча та незаконного позбавлення його права негайно стати перед суддею з питання оскарження санкції прокурора на арешт, про що йшлося у статті.

Мусіч був заарештований на підставі санкції першого заступника генерального прокурора України від 23 лютого 2000 року. Підстави для обрання цієї міри запобіжного заходу у постанові вказані такі:

— вчинення злочинів, за які може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі;

— можливість ухилення від слідства та суду;

— перебування на волі може вплинути на хід слідства.

Ознайомлення з матеріалами справи, якими обгрунтовуються затримання Мусіча як підозрюваного, його арешт та пред’явлення йому обвинувачення, незаперечно вказує на те, що така сувора міра запобіжного заходу як арешт, застосована до Мусіча слідчо-прокурорськими органами свідомо незаконно, стверджує його адвокат пан Шелепа.

Так, Мусічу було пред’явлене попереднє звинувачення у вчиненні, на думку слідчих органів, злочинів, передбачених ст.ст.19-84 ч.2, 194 ч.1 КК України — підробка медичних документів, які могли стати підставою для отримання заробітної плати працівником органів прокуратури. У зв’язку з тим, що ці злочини не відносять до тяжких і Мусіч має на утриманні малолітню дитину, якщо навіть умовно вважати його винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів, він підлягав звільненню від покарання на підставі Закону України «Про амністію» від 16 липня 1999 року. Таке звільнення від покарання можливе в ході попереднього слідства шляхом закриття справи за згодою обвинуваченого або згідно з вироком суду після визнання Мусіча винним.

Таким чином, обираючи стосовно Мусіча арешт як міру запобіжного заходу, слідчі органи добре знали, що в будь-якому випадку Мусіч, відповідно до Закону «Про амністію», не буде відбувати покарання. Тобто санкція на арешт Мусіча з такої підстави як можливість засудження його до позбавлення волі була дана завідомо незаконно. Це є ніщо інше, як завідомо незаконний арешт, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 173 КК України.

Зрозумівши зі скарг захисників Мусіча, що незаконність його арешту викрита, слідчі органи надалі перекваліфіковують дії Мусіча зі ст.ст. 19-84 ч.2 КК України (співучасть в розкраданні державного або колективного майна шляхом зловживання службовим становищем) на ст.ст. 19-83 ч.2 КК України (співучасть в розкраданні державного або колективного майна шляхом шахрайства). Це було зроблено для того, щоб «виправдати» арешт Мусіча, позаяк амністія до осіб, які вчинили розкрадання майна шляхом шахрайства, не застосовується.

Однак і в такому разі, якщо навіть умовно вважати Мусіча винним у вчиненні цього злочину, засудження його до позбавлення волі, з врахуванням обставин справи і характеристики особистості, просто виключається.

В кримінальній справі немає матеріалів, як обгрунтовують інші підстави арешту — можливість уникнення від слідства та впливу на його хід. Ці підстави арешту при видачі санкції також просто надумані. Адже недарма у постанові говориться тільки про можливість ухилення Мусіча від слідства та його вплив на хід слідства.

В матеріалах справи немає, наприклад, протоколів допитів свідків, чи інших доказів того, що Мусіч висловлював наміри ухилитися від слідства та суду, або навіть був затриманий при спробі зникнути.

Той факт, що слідчі органи оголосили розшук Мусіча, зовсім не засвідчує, що він знав про те, що його викликають в слідчі органи. Ніяких повісток і повідомлень, підписаних особисто ним, які засвідчили б це, до справи не долучено. Навпаки встановлено зовсім протилежне — щойно Мусічу дійсно стало відомо, що його викликають в Генеральну прокуратуру, він негайно туди явився, і 22 грудня 1999 року йому було пред’явлене звинувачення.

Більше того, з моменту пред’явлення звинувачення Мусіч користувався послугами захисника — професійного адвоката, тому знав, що за таким обсягом звинувачення він буде звільнений від покарання на підставі амністії навіть при визнанні його винним за вироком суду. Тобто, за таких обставин уникати явки в слідчі органи у нього не було ніякого сенсу.

Що ж до підстави арешту як перешкоджання встановленню істини в справі, то ця підстава є абсурдною.

Так, Мусіч звинувачується в підробці медичних документів, що були підставою для видачі лікарняних листів іншій особі, яка по цих лікарняних могла отримати заробітну платню. Якщо так, то всі відповідні медичні документи слідчими органами давно вилучені, справа розслідувалась на момент арешту більше шести місяців, тобто питання про фіктивність медичних документів і наявність в діях Мусіча складу якихось злочинів є оціночним і вплинути на хід слідства саме в такій простій справі Мусіч навіть при бажанні ніяким чином не зміг би.

Крім того, заарештований Мусіч, був позбавлений права негайно постати перед суддею, щоб вирішити питання про законність санкції прокурора на арешт, тобто було порушено його право на свободу та особисту недоторканність, передбачену Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. На сьогодні реалізація цього права «негайно» постати перед суддею триває більше п’яти місяців. Така точка зору адвоката. Слово — за судом