Щоб зрушити з мертвої точки наболілі проблеми, вирішення яких повністю ігнорують влада, правоохоронні органи чи суди, людям доводиться організовувати локальні майдани. Останній приклад такого способу боротьби за свої права відбувся в районному центрі Іршава, що на Закарпатті.
У червні минулого року «ДТ» докладно розповідало про історію 42-річного спортивного тренера Олександра Дякулича та двох його товаришів, мешканців Іршавського району, яких, висловлюючись жаргоном, грубо «кинули» на суму понад 10 тисяч доларів. Директорка місцевого турбюро пообіцяла чоловікам легальне працевлаштування в Англії, а, зібравши від них позичені під відсотки гроші, з чужими паспортами відправила в Італію. Коли ошукані заробітчани стали телефонувати директорці, щоб з’ясувати, де обіцяна робота в Англії, її чоловік, колишній заступник начальника райвідділу міліції, пригрозив «найняти в Італії кілера, а дома влаштувати сім’ям терор». П’ять місяців О.Дякулич перебивався в Італії випадковими заробітками, ховаючись від поліції та місцевої влади. Кілька разів його затримували й садили за ґрати разом із російськими повіями та албанськими злочинцями, а затим депортували в Україну з кількома євро в кишені. Товариші Олександра теж без копійки повернулися додому кількома місяцями раніше.
Повернути ошуканим землякам гроші директорка категорично відмовилася. Міліція порушила проти неї кримінальну справу, яку кілька разів перекидали з райвідділу в райвідділ. Коли ж улітку 2005 р. матеріали нарешті передали до суду, почалися неприкриті спроби їх поховання. Розгляд безпідставно перенесли з Іршави в Мукачеве, про дату засідань потерпілим не повідомляли, самі засідання безпричинно переносили. Врешті-решт суддя відправив справу на дорозслідування, і слідчому довелося по другому колу виконувати настанови та зауваження, які було враховано ще під час попереднього розслідування. Наприкінці минулого року справу подали на повторний розгляд, після чого знову спробували безпідставно перевести в Мукачеве. Лише після того, як потерпілі організували в суді акцію протесту, про яку попередили районну владу, розгляд залишили в Іршаві. Проте це мало допомогло. За словами О.Дякулича, суддя демонстративно ігнорував докази слідства, а представник прокуратури діяв більше в інтересах підсудної, ніж потерпілих. Нещодавно суд знову відправив справу на дорозслідування, після чого доведені до відчаю заробітчани поставили перед РДА намети й оголосили акцію протесту. Олександр почав голодування, попередивши, що якщо за п’ять днів на вимогу об’єктивно розглянути справу не буде реакції, він здійснить акт самоспалення. Акція отримала несподівану підтримку від місцевих мешканців. З різних сіл району до неї почали приєднуватися люди, які теж потерпіли від місцевого правосуддя та правоохоронних органів. У когось міліція чи прокуратура безпідставно закрила кримінальну справу, комусь суд виніс несправедливий вирок… Через день в акції взяло участь близько півсотні чоловік, на підтримку тренера обіцяли виступити й спортивні товариства. Очевидно, такий протестний розмах у глибинці вразив владу, і вона просто вимушена була якось відреагувати. У суботу О.Дякулича прийняли губернатор, голова апеляційного суду та перший заступник обласного прокурора, які пообіцяли особисте сприяння в об’єктивному розгляді справи і винесенні справедливого вироку. Аналогічні обіцянки почули й інші учасники акції, цього тижня для розгляду їх питань в Іршаву мали приїхати представники облпрокуратури…
Іршавський «майдан» став реакцією на сваволля, яку доводиться терпіти пересічним громадянам від рідного правосуддя, про нагальну необхідність реформування якого вже багато років поспіль говорять перші особи держави. Є в ньому і ще один цікавий нюанс. Першим, хто розглядав справу обдурених заробітчан і відправив її на дорозслідування, був суддя мукачівського суду Володимир Монич. Той самий, який недавно заборонив голові Верховної Ради підписувати закон про Кабмін. Пригадується, коли Верховна Рада спробувала звільнити суддю за, м’яко кажучи, сумнівне й непрофесійне рішення, фракція «Наша Україна» горою стала на його захист, заблокувавши трибуну. Зате на захист О.Дякулича та його товаришів — простих людей із низів, про інтереси яких депутати «дбають денно й нощно, не шкодуючи своїх сил», ніхто не сказав жодного слова. Щоб зрушити справу з місця, людям довелося організовувати акцію протесту й погрожувати актом самоспалення.