У Ленінському райвідділі обласного центру Кіровоградщини матері бачили, як били їхніх дітей… Першою, як стверджує, побачила це Людмила Іванченко.
Того травневого вечора троє хлопців, жителів приміського селища Созонівка, вирішили розважитися у нічному клубі «Best», що в центрі Кіровограда. Не можна сказати, що вони були завсідниками цього закладу. За словами Людмили Іванченко, її син неповнолітній Сергій Іванченко, студент Кіровоградського машинобудівного технікуму, якийсь час учився в цьому клубі на діджея. Інші двоє були трохи старші за сімнадцятирічного Сергія — однокласник його старшого брата двадцятичотирирічний Денис Маленко та на два роки молодший за нього Андрій Бондар.
Не йдеться про те, що хлопці були дуже п’яні. Та коли вони вже збиралися додому, а точніше десь о четвертій ранку (Людмила запам’ятала час, бо саме вкотре телефонувала синові), у созонівців виник конфлікт з двома молодиками. Чи то ті запідозрили созонівців, що хтось із них небайдужий до їхніх дівчат, чи хтось когось зачепив словесно, але традиційне «Давай, вийдемо, розберемося» закінчилося нібито банальною бійкою.
Можливо, вона й була б банальною, якби ті два молодики не виявилися працівниками правоохоронних органів (один — місцевого УБОЗу, другий — Ленінського райвідділу міліції), які у свій позаробочий час так само відпочивали у нічному клубі.
Сергія і Дениса затримали під вечір наступного дня. Іванченка чомусь привезли спочатку в УБОЗ, потім до райвідділу. Там їм вже як підозрюваним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 187, очевидно, було вчинено допит. У цей час у райвідділі були присутні й їхні матері — Людмила Іванченко та Наталія Маленко. Людмила першою почула якийсь гамір. Сходами пожежної драбини піднялася до вікна, звідки він долинав. І, як стверджує, побачила Дениса, котрий лежав на підлозі в наручниках, а четверо невідомих били його, хто як міг. Людмила закричала: «Наталю, твого сина б’ють!». Підбігла Наталія, Жінки почали кричати, стукати у вікно. Хтось із тих, хто бив Дениса, підійшов до вікна і закрив жалюзі. Більше нічого ні побачити, ні дізнатися жінкам не вдалося.
Перший заступник начальника Ленінського райвідділу міліції Андрій Гудим категорично відкидає ймовірність побиття затриманих. Він розповідає, що бійка зчинилася з вини созонівців. Нібито хлопці почали чіплятися до дівчат, а правоохоронці зробили їм зауваження. Реакцією ж стало, за словами Андрія Васильовича, побиття співробітників міліції. Але ж, зрештою, ніхто не знав, що ті молодики — працівники міліції. Андрій Васильович також наполягає, що правоохоронці дістали серйозні ураження, один із них навіть потрапив до лікарні зі струсом мозку. Тим часом матері — Людмила Іванченко та Наталія Маленко — відвідували його і візуально жодного ушкодження, крім синця під оком, не побачили. Не було на час їхніх відвідин біля ліжка хворого крапельниць, не проводились жодні інші процедури. Звісно, це не означає, що ушкоджень таки немає — висновки робитимуть спеціалісти. Але дивує, що співробітники міліції, очевидно, добре фізично підготовлені (адже це — одна з обов’язкових умов їхнього професіоналізму) нібито стали жертвами двох хлопців і одного підлітка.
Логіка підказує: бійка була взаємною. Коли відбувалося перше судове засідання, де визначалась міра запобіжного заходу, Денис Маленко, як твердить Людмила Іванченко, не міг підвестися з підвалу (там перебувають затримані, яких доставляють на судові засідання), задихався, йому змушені були викликати швидку. При цьому матері, Наталії Маленко, ніхто не повідомив, як хлопець почувається, який результат відвідин лікаря. Суд виніс рішення про подальше перебування під арештом.
Серед аргументів Гудима й те, що неповнолітньому Іванченку відразу був наданий адвокат, як і належить за законом. І перший же допит проводився у його присутності. Це правда. Але чому, коли Людмила Іванченко того ж вечора оперативно уклала угоду з іншим адвокатом, його не допустили ні до Сергія, ні до слідчого? І присутнім був тільки адвокат, призначений міліцією.
Запитань у цій справі виникає багато. Чи є справді пожежна драбина така, піднявшись якою, можна зазирнути у вікно? Андрій Гудим не став заперечувати, можна. Але у тій кімнаті, твердить Андрій Васильович, на той час Іванченка не було. А ніхто й не каже, що він там був, адже Людмила бачила, як били Дениса. Чи якщо то був не її син, треба було промовчати?
Напевне, якби не випадок, коли жінки стали мимовільними свідками побиття безпорадного Дениса Маленка та надали ситуації розголосу, написавши скарги до наглядових інстанцій, ця справа не привернула б уваги. Зазвичай затримані (особливо, коли це молоді люди, які вперше потрапляють у міліцейські лещата) скарг не пишуть. Вони не хочуть зайве травмувати близьких, бачать і відчувають (їх у цьому активно переконують і діями, і словами), що довести свою правоту практично неможливо, тож краще стерпіти, ніж ускладнювати своє і так незавидне становище. Для міліції ж найголовніше, аби не було скарг.
Намагалися прикритися і цього разу: мовляв, спершу скарги надійшли від батьків. І тільки пізніше — від самих затриманих. Тож це просто спосіб захистити себе. Таке припущення висловила начальник відділу зв’язків з громадськістю УМВС області Віталіна Бевзенко. Мовляв, матері хотіли захистити таким чином своїх синів.
Спочатку міліція була непохитна у категоричному запереченні будь-яких незаконних дій з боку співробітників («Це — виключено!» — сказав мені Андрій Гудим). Тепер, коли прокуратура Ленінського району таки порушила кримінальну справу за фактом побиття затриманих созонівців, а судово-медична експертиза зробила висновки про наявність у них легких тілесних ушкоджень, ситуація балансує на межі. На думку адвоката Анатолія Завгороднього, точно визначити, коли саме було завдано тілесних ушкоджень — під час бійки біля «Best» чи наступного дня у райвідділі, практично неможливо. Тож абсолютно категоричного висновку на чиюсь користь нема. Згоден з ним і секретар моніторингової групи з нагляду за дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі, юрист Сергій Чернов. Йому й адвокатові Анатолію Завгородньому керівництво обласного УМВС, до його честі, дозволило зустрітися із затриманими, коли ті перебували в ІТУ. З другого боку, ця експертиза дає підстави говорити, що конфлікт біля нічного клубу був взаємною бійкою.
Тож однозначно тут можна сказати, мабуть, лише таке: міліція мусить навчитися ставитися до підозрюваних і затриманих насамперед як до людей, котрі потрапили в біду, а не як до злочинців. Саме рік тому у Кіровоградському СІЗО помер хлопчина, якому, як стверджувала мати, не було вчасно надано кваліфіковану медичну допомогу, справа довго розслідувалася, згодом батьки виїхали в іншу область і все затихло. Не один рік правоохоронців навчають цього. Та тільки особливих успіхів поки що не видно…