В Україні гостро стоїть проблема дефіциту медичних кадрів. Нині нестача лікарів та інших медичних працівників є актуальною для близько 40% медичних закладів. Особливо це відчувається на деокупованих територіях і в громадах, розташованих у зоні бойових дій. Брак медичних кадрів неминуче впливає на доступність і якість медичної допомоги пацієнтам. Не всі пацієнти можуть вчасно пройти потрібний огляд чи отримати консультацію або й узагалі не мають доступу до медичної допомоги. Проблема посилюється наявністю значних прогалин і складністю процедури ліцензування медичної діяльності, що відлякує потенційних надавачів послуг від відкриття власної медпрактики (а це могло б бути для медичних працівників гарною альтернативою роботі в комунальному закладі або імміграції для роботи за кордоном).
У постанові №1034 від 5 вересня 2023 року уряд зробив певні кроки назустріч ліцензіатам. Було внесено суттєві зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені постановою КМУ №285 від 2 березня 2016 року. Нові норми набрали чинності 29 листопада 2023 року.
Зміни загалом містять два основні компоненти: регулювання ліцензійних умов для надавачів реабілітаційної допомоги та спрощення подачі документів ліцензіатами.
Реабілітація
Нові правила передбачають, що реабілітаційні заклади мають:
- розпочинати реабілітацію з обстеження пацієнта, визначення наявності або ризику виникнення обмеження повсякденного функціонування, кількісної оцінки;
- затверджувати індивідуальний реабілітаційний план пацієнта;
- здійснювати моніторинг та оцінку результатів виконання плану, коригувати його в разі необхідності;
- забезпечувати доступність реабілітаційної допомоги;
- забезпечувати послідовність і своєчасність залучення до процесу реабілітації необхідних фахівців у достатній кількості;
- застосовувати методи доказовості в реабілітації.
Врегульовується також діяльність спеціалістів, які надають психологічну допомогу. До надання такої допомоги в роботі мультидисциплінарної реабілітаційної команди потрібно залучати фахівців із вищою освітою за спеціальностями «Психологія» та/або «Медична психологія», які мають не менш як річний досвід практичної роботи в закладах охорони здоров’я та/або реабілітаційних закладах.
Крім того, психолог зобов’язаний мати додаткову спеціалізацію (сертифікацію) за одним із методів психотерапії з доведеною ефективністю, що мають відповідну доказову базу міжнародних досліджень і рекомендовані міжнародними протоколами для психотерапії депресивних, тривожних, адаптаційних, гострих стресових і посттравматичних стресових розладів, які виникли внаслідок хвороби/травми, участі у бойових діях або ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, полону, перебування в місцях позбавлення волі, інших станів здоров’я, що можуть призвести до обмеження повсякденного функціонування.
Важливо, що отримують можливість ліцензування фахівці з реабілітації, які не є медичними працівниками, але надають реабілітаційну допомогу. Йдеться про фізичних терапевтів, ерготерапевтів та їхніх асистентів, протезистів-ортезистів, терапевтів мови та мовлення.
Спрощення подачі документів
Ще однією важливою зміною для потенційних ліцензіатів стало зменшення переліку документів, необхідних для отримання ліцензії.
Раніше всі ліцензіати, окрім надавачів первинної медичної допомоги, мусили отримувати та зазначати в ліцензійних документах реквізити акта санітарно-епідеміологічного обстеження місця надання медичної допомоги. Нові ліцензійні умови скасовують таку вимогу й цим значно спрощують і пришвидшують процес отримання ліцензії на медичну практику.
Запроваджені урядом зміни свідчать про визнання важливості спрощення процедури ліцензування, розвитку системи медичної реабілітації та вдосконалення процесу надання реабілітаційних послуг населенню. Перехід до сучасних стандартів обслуговування та безбар’єрного доступу є позитивним кроком у процесі вдосконалення української системи охорони здоров’я.
Ухвалення постанови №1034 є частиною позитивних змін у системі медичного ліцензування, що відбуваються останнім часом. А проте система ще далека від ідеалу й має чимало проблем і прогалин, які негативно впливають на кількість наявних медичних практик і взагалі на престиж та перспективність професії для молодих спеціалістів і майбутніх студентів. Під час отримання ліцензії на медичну практику медичні фахівці та фахівці з реабілітації досі стикаються з великою кількістю бюрократичних перешкод і досить часто — з необґрунтованими обмеженнями. Це ще більше ускладнює ситуацію з дефіцитом кадрів у медичній сфері.
Як приклад можна навести такі:
- обов’язкова наявність приміщення у медичного спеціаліста (водночас трапляються випадки, за яких специфіка роботи спеціаліста цього не потребує й надання медичної допомоги планується виключно дистанційно, або ж медична допомога має виїзний характер);
- застарілі табелі оснащення медичною технікою та виробами медичного призначення, без яких неможливе отримання ліцензії;
- велика кількість формальних приводів для відмови в отриманні ліцензії;
- непрозорість процедури ліцензування, недостатня деталізація підстав відмови у видачі ліцензії;
- наявна процедура обмежує надання разової медичної допомоги на базі інших надавачів медичної допомоги.
Лібералізація процедури доступу до медичної практики має стати важливою частиною побудови здорового суспільства та вирішення наявних проблем української системи охорони здоров’я. Зменшення бюрократичних перешкод і спрощення процедури відкриття медичної практики сприятиме залученню нових фахівців до медичної галузі та підвищить мобільність медичних кадрів.
Це також сприятиме розширенню доступу населення до медичних послуг, особливо у важкодоступних регіонах.
Зміна підходів у відкритті медичної практики, особливо в частині закріплення спеціаліста за конкретним стаціонарним приміщенням, насамперед підвищить суб’єктність лікаря, який матиме більше професійної, економічної та контрактної свободи. Як наслідок, професія лікаря справді перетвориться на вільну професію, що відповідатиме як європейським, так і українським історичним традиціям.