У вітчизняній історії інформація та її рідна сестра — дезінформація завжди відігравали головну роль. Пригадується, як «вказував шлях» війську Речі Посполитої костромський селянин Іван Сусанін взимку 1612 року. Скеровуючи іноземних інтервентів в Ісупівське болото, звідки ті вибратися так і не змогли, Сусанін керувався праведним «за Царя і Отечество».
Неодноразово останнім часом в українських юридичних колах мені доводилося чути, як голову Верховного cуду України називають Іваном Сусаніним судової реформи. Але чи з позицій порятунку Вітчизни діють Василь Онопенко з однодумцями?
У ЗМІ розгорнуто інформаційну кампанію, як правило — під чужими прізвищами, покликану дискредитувати основні цінності правосуддя й отримати особисто для себе дивіденди у вигляді безмежної влади над судовою системою країни, яка раніше не знала такої жорсткої системи ручного управління. Цьому сприяла помаранчева влада. Нагадаю, що на початку 2005-го В. Ющенко проголосив своєю метою судову реформу. Затвердивши її концепцію і подавши в парламент законопроекти «Про судоустрій» та «Про статус суддів», він раптом засумнівався. А законопроекти спробував відкликати!
Як у XVII столітті Ісупівське болото поглинуло іноземних шляхтичів, так у 2005—2009 роках болото корупції, кумівства й невігластва, що розрослося всередині судової системи України, поглинуло реформаторські потуги помаранчевих, випустивши назовні лише бульки порожніх гасел та невиконаних обіцянок.
Пропозиції голови ВСУ щодо судової реформи зводяться до одного: посилення його особистого впливу. Це яскраво демонструє різка й неодноразова зміна позиції. На початку 2000-х, коли посада голови парламентського комітету потребувала іміджу реформатора, саме В.Онопенко виступав сподвижником адміністративної юстиції в Україні. Сівши у крісло голови ВСУ, В.Онопенко заявив про невиправданість підсистеми адміністративних судів! Тоді як саме адміністративні суди є головним інструментом судового захисту прав та свобод громадян і підприємців у їхніх стосунках із владою. Саме сьогодні потенціал адміністративних судів ще тільки починає розгортатися.
Зате чомусь стверджується, що без підсистеми військових судів обійтися аж ніяк не можна. Хоч останні повністю дублюють функції судів загальної юрисдикції. Приміром, середньорічне робоче навантаження судді військового суду... у 50 разів менше за таке ж навантаження його колеги з адміністративного суду! Військові суди були розраховані на збройні сили і військово-промисловий комплекс СРСР. Нинішній української армії спеціалізовані суди не потрібні! Зате там можна працевлаштувати друзів. Ця «зайва ланка» коштує державі мільйони!
Ще одна «перлина» судової реформи — повторна касація. Та сама четверта судова інстанція. Від неї відмовилися в цивілізованій Європі, вона є лише в Киргизстані та в одній із держав Центральної Африки. Її, вслід за Європейським судом із прав людини, визнав неконституційною та незаконною Конституційний суд України. Повторну касацію бачив у страшних снах не один український підприємець: чинні рішення судів трьох інстанцій в адміністративних і господарських справах і через рік, і через два можуть бути без коментарів скасовані четвертою інстанцією — Верховним судом. Для цього достатньо надіслати будь-яку формальну кляузу.
Це означає, що дискредитується вся система українських судів, оскільки не забезпечує остаточного вирішення спорів. Виганяються з України інвестори, які з таким «судовим захистом» не можуть планувати бізнес навіть на рік уперед. Але під такі повноваження керівництво ВСУ і надалі отримує приміщення та фінансування, як Кловський палац, що його держава майже за 400 млн. грн. відреставрувала не для керівництва ВСУ разом із заступниками та помічниками, а для палати з адміністративних справ.
Природно, пропозицій ускладнити проблеми судової системи, замаскованих під судову реформу, не сприймає більшість народних депутатів ні в сесійному залі парламенту, ні у профільному комітеті. Навіть колишні соратники з БЮТ за них не голосують.
Голова ВСУ обрав мішенню для критики голову комітету з питань правосуддя Сергія Ківалова, хоча опонентом його поглядів є не Ківалов, а більшість в українському парламенті і його виборці.
Кузня таких «конструктивних» пропозицій — створена за державний кошт «тимчасова спеціальна комісія з підготовки концепції судово-правової реформи». Її роботу організовано настільки блискуче, що не відбулося жодного засідання. Правда, невідомо звідки з’явився проект «звіту комісії».
Немає сумнівів, що знайдеться ще чимало «цінних» ідей, кожна з яких сама собою зможе поховати й так знесилену судову систему та ускладнити життя. Хочеться провести аналогію з анекдотом про лікаря, який рекомендував хворому замість лікування намалювати коло, а в ньому — квадрат, а в ньому — трикутник. А коли пацієнт помер, сказав: жаль, у мене ще стільки хороших ідей було... Якщо ми не хочемо уподібнитися пацієнтові, треба швидше міняти лікаря.