Ура! Законність тріумфує! Генпрокуратура України — це знамените й дуже дороге кладовище безлічі кримінальних справ (яка взяла на себе роль найгуманнішого в країні суду, відпускаючи на свободу затриманих міліцією бандитів) — склала протокол про корупцію діючого міністра внутрішніх справ. А настільки ж малошанована Феміда, не знімаючи пов’язки, що прикриває бігаючі очиці, махнула мечем, підтвердивши висновки ГПУ. Щоб казати про юридичні підстави цього гучного дійства, адекватних термінів узагалі немає, бо матеріали ці — часто-густо суцільна, перепрошую, «пустишка». Але покликані стояти на варті Закону все’дно щасливі, немов упіймали Аль-Капоне за несплату податків.
Хоч би що стало істинною причиною публічної розправи над міністром внутрішніх справ Ю.Луценком (незавидно-неминуча доля розмінної монети в діалозі президента й «антикризової коаліції»; політичний потенціал дивовижно популярного керівника вкрай непопулярного відомства; помста нерядових «пацанів», із яких ніхто так і не сів, куди слід було б, усупереч закону і гучним заявам міністра), зупинитися хочеться тільки на одному аспекті того, що відбувається. У нормальній або такій, що прагне стати нею, державі неприпустимо й недозволено втирати ноги об міністра внутрішніх справ. Ні прокуратурі, котра складає потішні протоколи «про корупцію», ні суду, котрий у зв’язку з даною справою хвалить за незалежність сам Віктор Янукович. Навіть якби протоколи «про корупцію» «без корисливих мотивів» (залишимо цей оксюморон на совісті прокуратури) не були настільки сміховинні, геть неприпустимою є розгорнута істерична кампанія. Коли міністра запрошують на «допит», де присутні раніше звільнені ним високопоставлені в минулому працівники очолюваної ним структури, і кожен, кому не ліньки, ллє на нього бруд, кидає в обличчя звинувачення, котрі не тільки звучать, як марення, а й подаються в неприпустимій формі. Давайте тоді одразу будь-якому міністрові внутрішніх справ після відставки — руки за спину й у зону. Адже ж ми будуємо демократичне суспільство, то нехай послухає, що там про нього думає компетентний народ.
Навіть якби було доведено, що міністр скоїв злочин, він має бути підданий передбаченій законом процедурі, а не обпльований привселюдно. І якщо усе, що нарила на нього прокуратура, підбадьорена командою «фас», — це загальновідомі протоколи, то складається враження, що міністра з настільки чистими руками у нас ще, мабуть, не було. Особисто я зовсім не впевнена, що це так, але прокурорські товариші, котрі намагаються створити враження, ніби вони впіймали Луценка на гарячому, затято в цьому переконують.
Безсумнівно, діяльність Ю.Луценка на посаді міністра має бути старанно проаналізована. Цілком можливо, що якась її частина має бути досліджена в ході слідства у кримінальних справах. Але після цього концерту з протоколами про «корупцію» «без корупції» будь-які закиди на його адресу сприйматимуться однозначно — як продовження розправи. Таким чином, прокуратура й суд у міру інтелектуальних можливостей зміцнюють і без того непоганий фундамент світлого політичного майбутнього Ю.Луценка.