У липні минулого року «ДТ» опублікувало статтю за назвою «Українські граблі в ізраїльському банку». У ній йшлося про те, як єврейські сім’ї, котрі проживають в Україні, незадовго до від’їзду на ПМП хотіли відправити свої заощадження до Ізраїлю з допомогою фірми «Лібіц фінанс леумі», офіс якої розташовувався в будинку Східно-Європейського банку в Києві. У статті докладно описувалася схема переказування грошей із Києва до Тель-Авіва, де вони дивним чином зникали. Постраждали сотні наших колишніх співвітчизників, які дотепер безуспішно намагаються вирішити елементарну математичну головоломку — куди поділися 2,5 мільйона доларів, відправлені з одного пункту в інший шляхом простої комп’ютерної операції.
Через півроку до цієї історії додалися нові факти, в «гру» вступили нові особи і виконавці, розширилися кордони дії, що перейшли далеко за межі коридору Україна — Ізраїль. Завдяки журналістським розслідуванням і публікаціям як в українській, так і в ізраїльській пресі, цією оборудкою зацікавилися в Америці, Німеччині й навіть у Новій Зеландії. У такий спосіб географічно розкидані по світу ряди постраждалих вкладників зімкнулися з їхніми ізраїльськими товаришами по нещастю. На сьогоднішній день про себе сповістили 61 ізраїльська сім’я, 22 сім’ї з Німеччини, 28 сімей з України та 3 сім’ї зі США. Ізраїльська поліція прийняла до розгляду скарги поки що 30 сімей, але це лише справа часу, оскільки йдеться про організовану злочинність і шахрайство в особливо великих розмірах.
Тим паче, що дуже схожа оборудка вже була на зорі ізраїльської репатріації і закінчилася вона цілком благополучно. На початку 90-х усім обдуреним новим громадянам країни, які позбавилися грошей, міністерство фінансів Ізраїлю відшкодувало болючі втрати, а шахраї дотепер відбувають свій термін в ізраїльських в’язницях. Тоді, як, утім, і нині, на чолі державної фінансової структури стояв Біньямін Нетаніяху, та, як висловився з цього приводу помічник міністра Бені Бріскін, «держава в ті роки вчинила винятково гуманно тому, що люди не були навчені банківських премудростів, та й держава була багатшою...»
Через багато років проблема переведення коштів із Росії та України за кордон залишилася, як і раніше, складною, шахраї цим користуються, а постраждалі продовжують наступати на ті самі граблі. Різниця лише в тому, що з «банківськими премудростями» начебто вже всі знайомі, а от наївну довірливість викоренити неможливо. Вірять і сподіваються відновити справедливість постраждалі від компанії «Лібіц фінанс леумі» (надалі — «Лібіц леумі»). Вони об’єдналися, і одностайними рядами штурмують кабінети чиновників і адвокатів. Як справжні слідопити ведуть своє власне розслідування, результатом якого стала важка папка матеріалів. У хід пішли приховані камери та диктофони, записи телефонних розмов і «жучки» в офісах винуватців оборудки. Тека рясніє листами обдурених вкладників у різноманітні інстанції. Тут же акуратно підшиті газетні вирізки, рекламні матеріали та копії дивом збережених документів фірми «Лібіц леумі», які підтверджують, що її керівники вели нечесну гру зі своїми клієнтами. У київському офісі фірми документи не затримувалися більше одного дня. Їх знищували чи переправляли до Ізраїлю. Серед матеріалів із вищезгаданої теки особливо важливе місце займає документ, що красномовно іменується «Про крадіжку двох із половиною мільйонів доларів у сімей нових репатріантів».
Що ж з’ясувалося за ці півроку? Передусім те, що винуватців цієї історії шукати не треба, вони нікуди не тікали й не збираються іти в підпілля. З великим задоволенням позують перед ізраїльськими телекамерами, активно беруть участь у зустрічах із постраждалими клієнтами і скрізь ревно доводять свою невинність. Наразі лише на словах. Утім, це вирішить правосуддя. Найцікавіше, що йдеться не про відшкодування матеріального та морального збитку людям, а про з’ясовування стосунків між двома колишніми партнерами по бізнесу — Володимиром Лібманом та Іллею Марчевським. Лібман доводить, що відправляв гроші в Ізраїль, а Марчевський як директор «Лібіц леумі» в Ізраїлі заперечує сам факт надходження грошей на рахунок у тель-авівському банку. У той час як один винайняв дорогого адвоката, а інший підписав угоду про співпрацю з поліцією, і обидва разом готові допомогти слідству, два мільйони доларів загубилися як «голка в стозі сіні».
Володимир Лібман більшу частину часу проживав у Києві й широко рекламував свою діяльність. У газетних оголошеннях він пропонував усілякі послуги з продажу нерухомості та переказування грошей в Ізраїль із усіма гарантіями цілості коштів і майна. Жодна єврейська структура в Києві не перешкоджала активній діяльності Лібмана, понад те, вони рекомендували потенційним репатріантам звертатися саме до нього, вручаючи рекламний проспект. Найнаочнішою агітацією його фірми був величезний рекламний щит, установлений поруч з ізраїльським посольством на бульварі Лесі Українки.
Фірма «Лібіц леумі» була організована в березні 2001 року й базувалася в приміщенні Східно-Європейського банку на вулиці Патриса Лумумби, 21. Ізраїльський офіс фірми розташовувався в Тель-Авіві за адресою вул. Явнєє, 22. Гроші надходили на особисті рахунки клієнтів у Східно-Європейський банк, а потім переказувалися в банк «Леумі» у Тель-Авіві на рахунок фірми, де вони благополучно випарувалися.
Є одна цікава деталь — керівники Східно-Європейського банку Михайло Гончаров, Лариса Спорова та Борис Дьомін були засновниками та основними власниками акцій фірми «Лібіц леумі». Володимир Лібман — четвертий у цій компанії. Про це красномовно свідчать документи, що є в поліцейському досьє і продемонстровані по ізраїльському телебаченню. Є ще одна дійова особа в цій історії — Ілля Марчевський, який виконує вказівки засновників фірми в ізраїльському офісі. Він стверджує, що неодноразово отримував розпорядження про переказування грошей із тель-авівського рахунку на рахунки в різних країнах світу, правда, транзитні перекази були незначними, і суми не перевищували 30 тис. доларів, а про зниклі 2,5 мільйона доларів він нібито нічого не знає і не відає. Статутний капітал Східно-Європейського банку становить 27, 5 млн. гривень (офіційна довідка), приблизно 5 мільйонів доларів. Виходить, що майже половина цієї суми були грошима вкладників «Лібіц леумі», які чомусь потрапили в одну загальну скарбничку й так і не знайшли своїх хазяїв.
За слідами журналістських розслідувань, підкріплених власними пошуками правди постраждалих вкладників, з’ясувалося, що цими грошима скористалися в «дерев’яному бізнесі». Вищезгадані засновники фірми побудували фабрику з виготовлення дерев’яних виробів. Гроші використовували на закупівлю устаткування і деревини, брак якої явно відчувається в Ізраїлі. З якоїсь причини бізнес не вийшов, і 3,5 млн. доларів прогоріли. У будь-якому випадку, розбиратися з тим, чиї долари перетворилися на тирсу й хто кого «обкрутив навколо пальця», буде ізраїльська поліція. Може, у цій історії, що затяглася, нарешті знайдеться винний, і ниточка потягнеться до голки, що загубилася в стозі сіна. Це, звичайно, не означає, що гроші повернуть постраждалим, але головоломку вирішать, а новоявлених «копперфільдів» покарають.