В української Конституції, ухваленій в червні 1996 року, великий і давній родовід. 5 квітня 1710 року в місті Бендери було ухвалено документ, який ми називаємо першою українською конституцією — «Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорозького». Його співавторами були гетьман Війська Запорозького Пилип Орлик і най-ближчі сподвижники гетьмана Григорій Герцик, Андрій Войнаровський і деякі інші представники козацької старшини.
Уже в XX столітті конститу-ційна думка України одержала подальший розвиток у таких конституційних актах, як I—IV Універсали Української Центральної Ради, ухвалена в 1917—1918 роках Конституція Української Народної Республіки (Статут про Державний устрій, права і вольності УНР) та інші законодавчі акти.
Як показує досвід, для того, щоб держава стала дійсно незалежною, демократичною, правовою, не досить її правового закріплення незалежності. Ідеї Конституції мають опанувати свідомістю населення, стати програмою діяльності політичних партій.
Не можна також не враховувати того, що після набрання чинності Конституцією України прийнято багато законів, в основі яких вона і лежить і які розвивають та конкретизують її окремі положення. Через усе це й виникла необхідність у коментуванні Основного Закону.
Перший коментар підготували фахівці Інституту законодавства Верховної Ради України. Але минув час, знадобився новий коментар. Таку роботу й виконав О.Мучнік. У книзі досить докладно розглянуто всі статті Закону, її відкриває велика вступна стаття, є словник політичних понять.
Не станемо твердити, що книга дає вичерпний аналіз Основного Закону нашої країни, висвітлює всі проблеми українського конституціоналізму. Проте поставлене завдання автор виконав. Коментар, поза сумнівом, допоможе реалізації Конституції, її неухильному дотриманню як окремими громадянами, так і державними органами.