Сьогодні склалася ситуація, при якій паралельно співіснують два кодекси, за якими з однаковою можливістю може розглядатися велика частина господарських спорів: це Кодекс адміністративного судочинства і Господарський процесуальний кодекс України. При цьому вони перекриваються за підсудністю й не кореспондуються один із одним.
Ці кодекси створено для того, щоб адміністративний і господарський суди від початку розмежували свої повноваження та спеціалізувалися кожний на своїй категорії справ. Та вони не були кодифіковані, й тому виявилося, що підсудність по них належним чином так і не розмежована. Виникає правова колізія: за яким із них розглядатиметься справа? В якому суді? На якій підставі? Виправляти геніальну розсіяність із кодифікації (кореспондування) Кодексу адміністративного судочинства і Господарського процесуального кодексу України.
Необхідно розмежувати підсудність справ між адміністративним та господарським судами. Зробити це не надто складно. Звернемося до поширеної закордонної практики, де адміністративне судочинство — це захист громадянина від апарату насильства держави. При цьому відповідачем може бути тільки держава, а позивачем лише громадянин, оскільки держава може приймати в односторонньому порядку будь-які акти, які порушують права громадянина, а не навпаки. У цьому і є основний сенс адміністративного судочинства.
А ось спори між юридичними особами, в основі яких лежить господарська діяльність, за визначенням будуть господарськими. Однак такими вони будуть навіть у тому випадку, якщо однією зі сторін буде держава в особі будь-якої своєї структури. Державний орган є юридичною особою? Є. Отже, за підсудністю спор за участю держави може розглядатися господарським судом, якщо в його (спорі) основі — господарські правовідносини. Відкрийте Господарський процесуальний кодекс України, прочитайте уважно, хто за підсудністю потрапляє під його дію, і переконаєтеся самі.
У нашому ж випадку за Кодексом адміністративного судочинства України позов державі й державному службовцю може пред’являти як фізична, так і будь-яка юридична особа аж до державних установ. Та це розширення підсудності дублює Господарсько-процесуальний кодекс України!
Будь-який юрист, котрий практикує в галузі господарського права, прекрасно знає, наскільки дорого може коштувати таке правове неврегулювання. Адже це два різних за своєю природою процеси з розходженнями, які можуть найфатальнішим чином відбитися на стані справ суб’єктів господарської діяльності. А скільки таких процесів одночасно виникає в країні? І скільки з вини горе-реформаторів може статися господарських катастроф?
Який суд має розглядати позов між юрособою та районною держадміністрацією за договором про оренду землі? Формально — адміністративний, тому що однією зі сторін є державна адміністрація. Однак спор йде не про дії держави, а про дотримання умов договору між держструктурою та юридичною особою. Спор цей по суті є господарським! Адже заперечуються не дії держави, а дотримання умов договору! А якщо спор виник між державним підприємством і держадміністрацією? Чи держпідприємством і приватною комерційною структурою? В усіх випадках буде йтися про господарський спор. Адже підсудність визначається не тільки за суб’єктами (учасниками), а й за об’єктами (предметом спору), а це правило саме й порушене! І таких прикладів безліч.
Податкова інспекція (юридична особа) при перевірці господарської діяльності будь-якого підприємства (юридичної особи) виявила, що господарські операції неправильно відображені в бухгалтерських документах, що призвело до порушень у сфері сплати податків, і виносить свій «вердикт»: рішення-повідомлення про оплату фінансових санкцій. Де, у якому суді розглядатиметься даний спор? За логікою, у господарському: сторони в спорі юридичні особи, в основі — господарська (а не адміністративна) діяльність, практика розгляду таких справ у судах — чимала!.. Проте розглядаються такі справи в адміністративному суді, тому що податкова інспекція — це «суб’єкт владних повноважень»!
Різне призначення судів від початку вимагає не лише різної підсудності, а й різноманітних процесуальних дій. В адміністративному судочинстві ускладнено процедуру розгляду. Суддя в адміністративному суді навряд чи стане робити поправки на строки поставок і збереження, перебування на митному складі, штрафмайданчику та безліч інших обставин, від яких напряму залежить доля товару та його власника. Розгляд справ має вкладатися в розумні строки, але розуміння розумності в кожного своє: у підприємця — своє, у судді — своє...
Будь-який суд за визначенням має бути й швидким, і правим, правосуддя неупередженим, а покарання невідворотним. Та швидкість судового розгляду, важлива в будь-якому позові, особливо важлива в господарському спорі, коли час у буквальному значенні слова — це гроші. І часом дуже великі! Коли будь-яке зволікання — смертельне, оскільки може зруйнувати справу потерпілого, а його самого довести до банкрутства. І саме тут під час передачі справи в адміністративне судочинство й прихована перша підніжка господарнику.
Перше судове засідання по суті позову в адміністративному процесі в обов’язковому порядку випереджає нововведення — попереднє слухання. Для господарського процесу — це пуста трата часу. Особливо, якщо одній зі сторін доводиться їздити на суд з іншого міста чи кінця країни. На цьому засіданні суддя повідомляє сторонам, що позов прийнятий до розгляду й призначається перше судове засідання. І все. Чи варто було через це приїжджати? І так щоразу. А в господарському суді суддя може винести рішення вже під час першого засідання на підставі документів і фактів, представлених у справі. Понад те, з урахуванням процедури ведення адміністративних процесів виникає безліч способів зволікати час і створювати судові юридичні диверсії саме на цій попередній стадії. Однак ритуал, прописаний у Кодексі адміністративного судочинства, непорушний. Адже триває суто господарський спор. І розглядатися він має господарським, а не адміністративним судом, з урахуванням специфіки ведення бізнесу, на основі щоденної суддівської практики розгляду саме господарських спорів і в найнайкоротші терміни. Найскладніший судовий позов у господарському суді можна розглянути в стислий термін і вкластися в два місяці. А звичайний спор так і зовсім вирішити якщо і не в одному, то в двох засіданнях. В адміністративному чи в суді загальної юрисдикції це зробити просто неможливо: процедура не та! Допоки її не буде дотримано, процес не може завершитися. У господарському суді суддя може винести в засіданні коротке рішення. В адміністративному коротке рішення виноситься тільки в найскладнішому випадку, оскільки суд зобов’язаний його винести відразу або відкласти винесення. Отже, добрий десяток днів буде втрачений на очікування повного рішення. Та в дорадчій кімнаті суддя весь цей час не перебуватиме. Він розглядатиме інші справи, а писатиме текст повного рішення в проміжках. Як це позначиться на якості рішення, зрозуміло.
При передачі господарських спорів в адміністративні суди та суди загальної юрисдикції повністю втрачається те, що особливо цінує будь-який господарник: скорочені терміни розгляду спору. А в інших судах розпочинається довга тяганина: про бізнес забудь — чекай рішення.