Епідемія викрадень, що обрушилася на весь світ, зробила і для нашого обивателя не лише цілком зрозумілим, а й лякаючим це іноземне слово «кіднепінг». Більше того, сьогодні вже ніхто з батьків не може бути спокійний за свою дитину — викрадення дітей з огляду на корисливість мотивів стало досить поширеним явищем.
Процес за найгучнішим злочином такого роду, що стався останнім часом, завершився 24 жовтня у Вінниці. Підприємець Лариса Яблочникова, котра 24 грудня минулого року викрала зі школи першокласника Андрія Іванова, онука губернатора Вінницької області, і вимагала від його батьків викуп у сумі 50 тисяч доларів, засуджена до 12 років позбавлення волі.
Викрадачка, котра вже відсиділа 10 місяців у СІЗО — не звір у людській особі, не наркоман, на все готовий задля дози. 39-річна Лариса Яблочникова — мати 12-річної дочки, раніше не суджена і до кримінальної відповідальності не притягувана. За словами колишнього чоловіка, глибоко віруюча: молилася перед образами уранці й ввечері, не сідала за стіл, не перехрестившись. Свого часу працювала у відомчому дитсадку УМВС області, після чого зайнялася бізнесом. Спочатку — човниковими поїздками в Туреччину. Потім, коли з’явилися гроші, Лариса продала квартиру і придбала вантажівочку, якою доставляла у Вінницю різний товар на свої ж точки — на ринку і торгових площах, орендованих у декількох магазинах. А коли бізнес-дама загрузла в боргах, вирішила виправити справи досить своєрідним шляхом: як у губернатора, так і у батька хлопчика, директора приватного підприємства, на її думку, гроші «мусили бути».
Прокуратура пред’явила викрадачці обвинувачення за ст. 147 («Захоплення заручника») і 146 частина 2 («Незаконне позбавлення волі чи викрадення людини») КК України, наполягаючи на обранні для неї міри покарання у вигляді 12-річного строку позбавлення волі.
— Покарання за злочин із такою підвищеною суспільною небезпекою має стати уроком для всіх, — заявив заступник прокурора Ленінського району Олег Вознюк, котрий представляв у суді позицію державного обвинувачення.
Адвокат Яблочникової, визнаючи її провину, не погодився з таким підходом, вважаючи, що дії підсудної слід кваліфікувати лише за значно м’якішою статтею КК 146. Момент суттєвий, оскільки остання передбачає за таке правопорушення до 5 років позбавлення волі, тоді як 147 ч.2 — від 7 до 15 років.
Однак суд, навіть з урахуванням пом’якшувальних обставин (каяття підсудної, відсутність у неї судимостей раніше, наявність неповнолітньої дочки і матері похилого віку) вважав інакше. Наскільки обгрунтовано — судіть самі.
Ще на початку слухання справи адвокат підсудної надав суду два документи. Перший — довідка про матеріальний стан її колишнього чоловіка, досить прийнятний. Мовляв, не Ларисин борг у 2000 доларів став причиною викрадення дитини і вимоги за нього викупу в 50 000 доларів. Причиною, на його думку, став емоційний стрес жінки, коли чоловік повідомив, що розлучається з нею.
Яблочникова на запитання прокурора: чому саме ця дитина і чому саме $50 000 (якщо борги перед кредиторами були близько двох тисяч доларів) — усупереч даним раніше показанням, відповіла, що рішення прийшло до неї спонтанно, усього за добу до скоєного.
— Я не згодна зі словами прокурора, що заздалегідь готувалася до викрадення. Так, я йшла вкрасти дитину, але навіть не думала, що зроблю це... (З останнього слова Л.Яблочникової).
Опинившись на лаві підсудних, викрадачка сказала, що вже збиралася повернути дитину без усякого викупу, оскільки зрозуміла, що з її наміру нічого не вийде.
— У той день, коли мене затримали, я була на автовокзалі з інших причин — напередодні попросила маму передати мені гроші, оскільки вже два місяці не платила за квартиру. Вона мала позичити їх у священика... Це було перед Новим роком — сімейним святом. А в мене не було навіть декількох гривень, аби дати дочці на шкільну дискотеку, потрібно було щось їсти... (З останнього слова Л.Яблочникової).
Відповідає сказане істині чи продиктовано зрозумілим бажанням реабілітуватися постфактум — про це можна судити з подій того дня.
...Ближче до вечора, коли посутеніло, у квартирі батьків викраденого хлопчика пролунав черговий дзвінок. Здирниця зажадала від матері прийти з грошима в універмаг і ходити по першому поверху, «не озираючись». А через годину зателефонувала знову і зажадала принести гроші вже на Центральний автовокзал: «Покладіть пакет біля павільйону, де зелений гараж».
Там на неї, за прикметами, уже відомими на той момент оперативникам, і звернув увагу заступник начальника вінницького УБОЗу Ігор Корнєєв, котрий чергував на домашньому телефоні Іванових із батьками. Аби переконатися у своїх підозрах, йому виявилося досить заговорити з нею. І впізнати цей голос. Після чого затримання викрадачки було вже хвилинною справою. А викраденого хлопчика через ще 10 хвилин знайшли сплячим у вказаній нею квартирі. Причому сплячого не зі своєї волі. Від дитини пахло снодійними ліками, тож їй ще кілька днів довелося провести в лікарні.
Медики однозначно засвідчили: Яблочникова осудна, якихось психічних розладів у момент скоєння злочину не мала. На обліку в наркодиспансері і психіатричній лікарні не перебувала. Спиртне і наркотики не вживала. Зате було відзначено інше: «Схильність до імпульсивних дій і брехні, раціоналізм, упертість, завищена самооцінка, недостатня здатність оцінювати свої вчинки...»
— Перед цим я планувала поїхати в Італію, щоб хоч так заробити. Щоб забезпечити гідне майбутнє своїй доньці. Мама для цього продала корову — свою єдину годувальницю. Але жінка, якій я була винна, зажадала негайно віддати борг. Я чула в СІЗО, як по радіо казали, ніби я була винна невеликі гроші. Дивлячись для кого. Для мене — великі. Відсотки по них набігають понині... (З останнього слова Л.Яблочникової).
Чоловік Лариси (уже колишній), викликаний у суд свідком, не підтвердив її тверджень, що сім’я нібито голодувала і перебувала на межі відчаю.
— Ніяких особливих матеріальних утруднень у нашій сім’ї не було. І я взагалі не можу повірити, що Лариса могла піти на злочин через гроші!
Вже під час слухання знаходилися жалісливі, котрі вважали, що Яблочникову слід пожаліти. Мовляв, куди їй уже більше, покараної Господом і яка поламала собі все життя.
Дійсно, за час суду з нею розлучився чоловік, підприємець Віталій Л. Померла її тітка, що жила з мамою. За словами адвоката, причиною смерті став серцевий напад після прочитаної жінкою публікації про викрадення Андрія Іванова. З іншого боку, хто більше від самої Лариси винний у цьому? І скільки ще випробувань обрушиться на її сім’ю?
— З показань, які я давала раніше, я не змінила жодного слова...(З останнього слова Л.Яблочникової).
Вже ближче до завершення процесу адвокат попросив суд звернути увагу на те, що підзахисна здійснила викрадення в стані... передменструального синдрому: «У цей період у жінок відбуваються значні гормональні зміни. Внаслідок цього підсудна не могла контролювати свої дії і тому не може за них відповідати...»
По цій же «лінії оборони» пішла і сама Яблочникова: «Я в цей період буваю дуже дратівливою. Колись навіть намагалася учинити самогубство. Викрадення припало саме на ці дні...»
Нестандартний, безумовно, хід захисту.
— Скільки усього снодійних уколів за три дні одержав Андрій? — запитання обвинувача.
— Я зробила лише один укол.
— За результатами судмедекспертизи є два сліди — на правій і лівій сідницях.
— Я зробила один у ліву сідницю. Другий слід, можливо, від щеплення...
Це ще один момент, коли відповідь Яблочникової розійшлася з результатами судмедекспертизи, відповідно до якої дитині, щоб вона перебувала в стабільно загальмованому стані, кололи сібазон і якесь снодійне, унаслідок чого хлопчик отримав отруєння барбітуратами.
Ще в першому наданому їй слові в залі суду Яблочникова попросила вибачення у батьків хлопчика: «Я щиро каюся у скоєному... Мені соромно і гірко...»
Вони — не простили, залишившись при думці, що підсудна «заслуговує суворого покарання». І їх можна зрозуміти. Дитину повернули їм у напівнепритомному стані, вона ледве розмовляла. Досі невідомо, як позначаться на її психічному здоров’ї уколи, заклеювання рота скотчем і чи забуде хлопчик пережите. Більше того, можливо, що звертатися по допомогу до психотерапевта доведеться і його батькам, оскільки пережитий стресовий стан цілком може даватися взнаки решту життя.
Запитання — чи зглянеться над Ларисою Яблочниковою апеляційний суд, куди мають намір звернутися з проханням перегляду вироку звинувачувана та її адвокат? Адже пригода, мабуть, уперше так ясно висвітила небезпеку подібного явища для суспільства.
Вже згадувалося, що лише того злощасного торішнього грудня в Україні було викрадено троє дітей. Дочку столичного архітектора правоохоронці повернули батькам неушкодженою, а 10-річну дівчинку з Житомира директор приватної фірми, котрий викрав її, задушив, побоюючись, що вона після звільнення про все розповість. Широкого розголосу у пресі, щоправда, отримав лише вінницький випадок, котрий і мусив стати повчальним уроком для усіх — батьків, працівників правоохоронних органів, учителів, влади. Але чи став?
У Києві, наприклад, мерія після пригоди негайно профінансувала оплату охорони в школах. Але це, мабуть, і все. Навіть у Вінниці деякою подобою реакції стала лише охорона від «Титана», що з’явилася в школі-ліцеї, де навчається онук губернатора.
У решті шкіл, звичайних (не приватних — там із охороною усе гаразд), якихось кардинальних змін не було. Батьківський спокій у них, як і раніше, коштує якихось 70 копійок. Стільки щомісяця віддають батьки школярів на утримання бабусь-вахтерок і хлопців, котрі вдають із себе охоронців. Насправді спокій цей не вартий і ламаного шеляга.