Тираспільський завод «Електромаш» щосили намагається врятувати в Україні свою власність — базу відпочинку в Затоці. Українські рейдери, маніпулюючи продукцією заводу, загнали її в пастку. І тепер намагаються переоформити на себе право власності.
Якщо українські правоохоронці залишаться байдужими до того, що коїться, а суди й далі забезпечуватимуть рейдерам зелене світло, то велетенський комплекс, розміщений біля самого моря на 1,8 гектара землі, перейде в чужі руки.
Придністровці вже майже рік стукають у всі владні українські двері, оббивають прокурорські пороги й шукають правди в судах. Гора справ по всій Україні. Поле бою — Херсонський, Запорізький, Дніпропетровський, Білгород-Дністровський суди і Вищий господарський суд України.
Історія ця висвітлила й іншу проблему, яка зачіпає суто українські інтереси. Це проблема постачання дорогого устаткування для стратегічних українських підприємств. Замість прямих поставок продукцію пропускають через довгий ланцюг посередників. Проблема для України не нова. Але в цьому випадку вона показала конкретну схему постачання устаткування для Запорізької АЕС.
Придністровці обурені судовим свавіллям, бездіяльністю прокуратури й верховенством телефонного права над законом. Вони надіслали безліч листів на адресу голів українських судів, обласних прокурорів, генпрокурора, глави Вищої ради юстиції, МЗС. У них вони відкрито розписали весь рейдерський ланцюг, зазначивши фірми, прізвища керівників і тих, хто їм служить «дахом».
Але адекватної реакції немає. Зрештою, керівник Придністров’я І.Смирнов мусив звернутися до президента України В.Ющенка з проханням втрутитися. Оскільки можна констатувати безкрай.
Рейдерські сіті
У цій історії задіяно низку дніпропетровських фірм. Але головною ланкою в рейдерському ланцюгу стало українсько-молдавське підприємство «Електромаш» (м. Херсон), у віданні якого перебувала база відпочинку в Затоці. А точніше, засновник із часткою 0,237 % — херсонська фірма МПП «Селена». Річ у тому, що директор МПП «Селена» і директор УМП «Електромаш» — одна й та ж особа.
Основним же засновником цього спільного підприємства є тираспільський завод НП ЗАТ «Електромаш» (його частка — 99,763 %), який і вклав у його статутний фонд свою базу відпочинку в Затоці, балансовою вартістю 2,4 млн. грн. Згадана херсонська фірма вклала 5,9 тис. гривень.
Отож наприкінці 2006 року УМП «Електромаш» раптом вирішило придбати шість заводських двигунів, виготовлених для Запорізької АЕС, у дніпропетровської фірми ТОВ «Рубін» за 4,7 млн. гривень. Тобто за ціною, що перевищує заводську втричі. Хоча на той час у заводу-виробника (основного засновника) двигуни в кількості семи штук були.
Фірми уклали договір. Але замовник — УМП «Електромаш» платити за ним не став. Природно, постачальник — ТОВ «Рубін» — звернувся з позовом у суд. Замовник борг оскаржувати не став. Проти накладення арешту на майно, тобто на базу відпочинку, теж не заперечував. Суд задовольнив прохання «Рубіна» і звелів стягнути зі спільного українсько-молдавського підприємства 4,7 млн. гривень.
УМП «Електромаш», ще не купивши двигуни в «Рубіна», вже продало їх ТОВ «Електроапарат». Але ця дніпропетровська фірма теж за них не заплатила. Вона обіцяла розрахуватися, коли будуть гроші на рахунку. Так написано в договорі, що дуже дивно. Крім того, УМП «Електромаш» уклало з цією фірмою ще один договір — на проведення пусконалагоджувальних робіт. Що і взагалі дивно. Такі роботи, відповідно до інструкції з експлуатації, може проводити тільки завод-виробник, а не комерсанти-посередники.
Одне слово, очевидно, що ця угода — фікція. І мета — не двигуни перепродати, а створити паперовий борг і забрати базу відпочинку «Електромаш» у Затоці. Що й було зроблено.
Факти — річ уперта. Але тільки не для судів
Коли заводчани дізналися, що їхнє спільне підприємство придбало їхні ж двигуни, при цьому не розплатилося й тепер розраховуватиметься за борги їхньою базою відпочинку, то спочатку кинулися регулювати це питання зі згаданими фірмами. Але ті на пропозиції тираспільців не пристали. Воно й зрозуміло. Мета у сторін була діаметрально протилежна. В одних — відібрати майно, в інших — врятувати його.
Завод був змушений звернутися в суд. Він зажадав залучити його як третю особу у справі ТОВ «Рубін» проти УМП «Електромаш». І заодно подав свій позов про визнання договору, укладеного між цими двома підприємствами, недійсним.
На жаль, прислухатися до аргументів заводу суд не став: ні херсонський господарський першої інстанції, ні запорізький апеляційний господарський. Хоча аргументів було наведено предосить. Ось головні з них.
Перший. Двигуни виготовлено для Запорізької АЕС, тобто є об’єктом обмеженого обороту. Тому їх не можна постачати іншому підприємству.
Другий. Термін зберігання обладнання давно минув. Щоб відповідати своїм початковим технічним характеристикам та якості, двигуни мають пройти переконсервацію на заводі. А до заводу з такою пропозицією ніхто не звертався.
Третій. Договір на їх поставку підписав директор УМП «Електромаш», він же — директор МПП «Селена», яке раніше вже купило ці двигуни в тираспільського заводу-виробника. А потім продало їх ТОВ «Укртяжмаш», яке невдовзі було ліквідоване. Проти посадових осіб дніпропетровського підприємства порушили кримінальну справу. Куди після цього поділися двигуни і як вони опинилися в «Рубіна» — незрозуміло досі.
Тираспільці просили суд звернути на цю деталь особливу увагу. Як і на багато інших фактів. Зокрема на те, що ці двигуни раніше були речовим доказом у кримінальній справі. І що комерсанти пустили їх по колу: купували у своїх фірм і їм же потім продавали. Херсонці — дніпропетровцям, дніпропетровці — херсонцям.
Річ у тому, що багато цих фірм, за даними податкових органів, розміщуються в одному приміщенні. У них однакові номери телефонів. Ну, а якщо поглянути на прізвища керівників і засновників, то стане зрозуміло: за ними стоять одні й ті ж самі особи.
Схематично цей ланцюг має такий вигляд: НП ЗАТ «Електромаш» (м. Тирасполь) — МПП «Селена» (м. Херсон) — ТОВ «Укртяжмаш» (м. Дніпропетровськ) — ТОВ «Рубін» (м. Дніпропетровськ) — УМП «Електромаш» (м. Херсон) — ТОВ «Електроапарат» (ТОВ «Рубін») (м. Дніпропетровськ).
Зрозуміло, що купувалися-продавалися двигуни тільки на папері. Тобто після того, як їх доставили з Тирасполя в Херсон, їх нікуди більше не вивозили. Є всі підстави це стверджувати, судячи з матеріалів судових справ.
Коли один із учасників угоди — директор УМП «Електромаш» і заодно МПП «Селена» Є.Сусловський у листі на адресу податкової інспекції стверджував, що двигуни перебувають у Дніпропетровську, — вони на той час були в Херсоні за адресою МПП «Селена» й УМП «Електромаш». (Вона в них одна й та ж сама.) Місцезнаходження обладнання встановила прокуратура під час розслідування кримінальної справи.
Хоч як це дивно, але господарський суд Херсонської області і Запорізький апеляційний господарський суд вникати в усі ці деталі не стали. Хоч вони мають дуже важливе значення для встановлення істини й розуміння фіктивності угоди і містяться в матеріалах справи.
На допомогу рейдерам
Нині історія з заводськими двигунами, що підвела під банкрутство спільне українсько-молдавське підприємство, тягне вже на судову епопею. До неї входить десяток справ. Практично в усіх суди виносять рішення на користь не власника — НП ЗАТ «Електромаш», а рейдерів. Незважаючи на доказову базу, незаперечні докази й очевидні факти. Це стосується і херсонського суду першої інстанції, і запорізького апеляційного.
На жаль, суди давно стали інструментом у руках опонентів. Історія з тираспольським заводом укотре це підтверджує. Приміром, Запорізький апеляційний господарський суд повертає скаргу заводу, тому що директор підприємства, який підписав представникові доручення на ведення справ у суді, не підтвердив своїх повноважень. А коли скаргу завод подає повторно, суд знову йому відмовляє. Тираспільці, виявляється, вже пропустили термін її подачі. Лише після касації у Вищий господарський суд України, запорізький суд нарешті прийняв скаргу тираспільців.
Результат такий. Поки заводчани в Херсоні й Запоріжжі захищали свою власність, переконуючи суд у тому, що її хочуть відібрати, її тим часом відібрали. Правда, тільки на папері. Було складено мирову угоду й подано її подалі від місця баталій на затвердження в господарський суд Дніпропетровської області. Суддя без проблем її затвердив.
Мирову угоду підписали 20 листопада 2007 року представники трьох фірм: ТОВ «Рубін» (м. Дніпропетровськ), УМП «Електромаш» (м. Херсон) і якесь ТОВ «Медична техніка і фармакологія» (м. Дніпропетровськ). Відповідно до мирової угоди, до цієї дніпропетровської фірми переходить база відпочинку в Затоці в рахунок погашення боргу за електродвигуни. Виявляється, «Рубін» поступився «Медтехніці і фармокології» своїм правом вимагати борг з УМП «Електромаш».
Одне слово, дніпропетровські комерсанти, прогнавши двигуни по колу, відібрали базу і забрали двигуни. Схематично це виглядає так: ТОВ «Рубін» — ТОВ «Кадіс» — ТОВ «Медична техніка і фармакологія» — УМП «Електромаш».
Цей ланцюг став завершальним етапом рейдерської угоди. Якщо її приєднати до цього ланцюга й показати стрілочками, як ці підприємства одне з одним пов’язані, то це сплетіння нагадуватиме павутиння. У ньому все дуже заплутане й просто одночасно.
Завод дізнався про мирову угоду й нові паперові угоди між «своїми» випадково, через місяць, коли новоспечені «господарі» з’явилися в Білгород-Дністровське БТІ, щоб перереєструвати базу відпочинку на себе.
Тепер ухвалу господарського суду Дніпропетровської області оскаржує НП ЗАТ «Електромаш». Але дивно, як суддя господарського суду Дніпропетровської області І.Кощеєв міг затвердити мирову угоду про перехід права власності від одного підприємства до іншого, не з’ясувавши елементарного. Адже на момент затвердження рішення на базу відпочинку було накладено арешт двома судами — Херсонським і Білгород-Дністровським. Це по-перше. А по-друге, директор УМП «Електромаш» не мав повноважень відчужувати майно спільного підприємства. Загальні збори, в чию компетенцію це входить, йому такого доручення не давали. Більше того, на той момент, за рішенням загальних зборів, директора було відкликано. Основний засновник — НП ЗАТ «Електромаш» — навіть подав на нього в суд із вимогою повернути печатку й документи.
Склалася парадоксальна ситуація. Основний засновник із часткою понад 99,7% виявився в усій цій історії безголосим і безправним. А засновник із правом голосу ледве понад 0,2% отримав можливість робити все що заманеться. Завдяки судам Херсона й Запоріжжя.
Ще наприкінці 2006 року тираспільці вирішили реорганізувати своє спільне підприємство. А саме: вичленувати базу відпочинку і створити нову юридичну особу. Але не так сталося, як бажалося. Це рішення загальних зборів, як і всі наступні, оскаржили в суді директор Є.Сусловський і другий засновник — МПП «Селена», де, нагадаємо, директором той-таки Є.Сусловський.
Господарський суд Херсонської області задовольнив усі їхні вимоги. І навіть зробив, здавалося, неможливе — він взагалі заборонив проводити загальні збори учасників УМП «Електромаш». Фактично суд паралізував роботу підприємства й позбавив основного засновника права брати участь в управлінні товариством. А це вже втручання в господарську діяльність.
Вищий господарський суд України, зрештою, вказав на ці грубі порушення, скасував усе, що наробили місцеві суди, й відіслав справу на повторний розгляд.
Чому ж мовчить прокуратура?
Тепер поле бою перемістилося в Одеську область, у Білгород-Дністровський район, де міститься база відпочинку «Електромаш». Фірма «Медична техніка і фармакологія», попри все, намагається переоформити базу на себе. Їй удалося роздобути ухвалу Білгород-Дністровського міськрайсуду (суддя Боярський) про зняття арешту з бази. І тепер вона намагається через цей же суд зобов’язати БТІ провести перереєстрацію.
На адресу начальника БТІ Т.Тимотіної завод надіслав відповідні документи про незаконність цих дій. Він зазначив, що оригінали правовстановлюючих документів перебувають в основного засновника. Зокрема свідоцтво про право власності, без якого реєстрація незаконна. Він також зазначив, що акт прийому-передачі майна бази підписано не тією особою, чиє прізвище зазначене в документі, що питання про майно СП перейшло в розряд спірних. І вони нині розглядаються судами.
На адресу прокурора Дніпропетровської області, прокурора Херсонської області і на ім’я Генпрокурора мешканці Тирасполя направили чимало звернень. Проте нічого зроблено не було. Ці листи також залишилися без відповіді. А між тим, для того, щоб змахнути павутиння, сплетене рейдерами, насправді не треба було докладати багато зусиль. Була б воля.
Листи направлено й прокуророві Одеської області для вжиття заходів, оскільки факти беззаконня — незаперечні. Яка буде реакція?
На жаль, херсонська прокуратура після вжитих заходів відступилася. Кримінальну справу, яку порушили стосовно посадових осіб УМП «Електромаш», закрито. Прокуратура Дніпропетровська матеріали, надіслані заводом, переадресувала міліції. Вони там неначе розчинилися. У результаті протягом тривалого часу ніхто заяви по суті не розглядає.
Отож, прокуратура протегує захоплювачам, а суди є основним інструментом у їхніх угодах. Принаймні саме так оцінюють усе, що відбувається, сусіди-придністровці, які готові йти до кінця, щоб довести свою правоту й відстояти свою власність.
База відпочинку в Затоці, в реконструкцію якої заводчани вклали чимало коштів, стала місцем відпочинку не тільки двохтисячного колективу НП ЗАТ «Електромаш», але й жителів міста, апарату Верховної Ради, Кабміну ПМР, придністровських українців і громадян України. Тут відбуваються зустрічі представницького рівня. Якщо завод втратить базу, це буде втрата для Тирасполя загалом.
На жаль, в Україні ставлення до власності трепетним назвати не можна. Тому-то рейдерство стало відмітною рисою. Але в цій ситуації йдеться не про українську власність.
Придністровці хоча й найближчі сусіди, але все ж таки закордон. І побудована ними база відпочинку — іноземні інвестиції. Відібрати чужу власність — це не тільки не по-сусідському. Це порушення всіх норм і правил. Конституція України гласить, що держава забезпечує захист прав інвесторів. Отож зазіхання на ці права не тільки зачіпають інтереси суб’єктів господарювання, а підривають довіру до держави. На жаль, для більшості державних мужів ці конституційні положення — всього лише слова.