Від якості законодавчої бази з інтелектуальної власності багато в чому залежить ефективна охорона результатів творчої діяльності громадян України, без якої конкурентоспроможність нації — просто фікція. Що ми маємо сьогодні?
Ось уже понад 200 років не вщухає боротьба між прибічниками різних поглядів на правовий режим охорони результатів творчої діяльності людини.
Одні спеціалісти зі сфери інтелектуальної власності дотримуються погляду, що на результати творчої діяльності людини має поширюватися правовий режим власності. Це означає, що творами, винаходами та іншими об’єктами права інтелектуальної власності можна володіти, користуватися і розпоряджатися, як річчю. Не будемо заглиблюватися в юридичні нетрі, обґрунтовуючи причини появи й живучості цієї теорії. Зазначимо лише, що в деяких державах вона знайшла своє втілення у конкретних нормах права, закріпивши таким чином у національних законодавчих актах права власності на результати творчої діяльності людини. До таких держав належать США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Іспанія та інші.
Інша частина вчених-правознавців дотримується теорії виключних прав. Це означає, що автор твору, винахідник або інша особа, творчою працею якої створено корисну модель чи інші об’єкти, має виключне право користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності. До числа країн, у яких теорія виключних прав закріплена в законодавчих актах, належать Австрія, Швейцарія, Греція, Бельгія та багато інших.
Яким шляхом пішло українське законодавство?
На відміну від правового поля інтелектуальної власності будь-якої іншої країни, на якому діють норми права лише однієї з існуючих теорій, на правовому полі інтелектуальної власності України одночасно діють два ці інститути права. На думку відомого адвоката професора Віктора Жукова, наявність такого суперечливого правового поля нагадує дорогу, на якій одночасно діють правила лівостороннього і правостороннього руху. Звісно, що при такому рухові неминучі аварії й жертви.
Для візуалізації «правил руху» на карті світу інтелектуальної власності скористаємося таблицею.
Усе почалося із Закону України «Про власність» № 697 — XII від 07.02.1991 р. (далі — Закон про власність). Відповідно до ст. 41 цього закону, твори, винаходи й інші продукти інтелекту людини є інтелектуальною власністю. Водночас усі ці продукти інтелекту людини є об’єктами права власності (частина 2 ст. 13 Закону про власність). Оскільки ж на твори, винаходи та інші продукти творчої праці людини стало поширюватися речове право власності, то ними можна володіти, користуватися й розпоряджатися, як річчю.
Закон про власність вплинув на низку нормативно-правових актів, поширивши норми права власності на результати інтелектуальної діяльності. Інформацією, виявляється, можна, як і майном, володіти, користуватися й розпоряджатися (ст.38 Закону України «Про інформацію»). У Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (далі — Закон про винаходи) і в Законі України «Про охорону прав на промислові зразки»
№ 3688-ХII від 15.12.1993 р. (далі — Закон про промислові зразки) так само «наслідили» прибічники теорії права власності, вказавши, що на винаходи й корисні моделі, а також на промислові зразки поширюється право власності.
1996 року було прийнято нову Конституцію України. Прибічникам теорії права власності вдалося закріпити в Основному Законі України правовий режим власності на результати творчої діяльності людини. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Таким чином, на твори, винаходи, промислові зразки та інші результати творчої діяльності людини було перенесено речове право власності.
З ухваленням нової Конституції України норми речового права власності стали поширюватися і на інші нормативно-правові акти. Прикладом такого наступу може слугувати Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» редакції 1997 р., відповідно до якого нематеріальним активом є об’єкт інтелектуальної власності, визнаний об’єктом права власності.
Прибічники теорії виключних прав також не дрімають і там, де це можливо, залишають свій слід на правовому полі інтелектуальної власності. Так, у Законі України «Про авторське право і суміжні права» в редакції 2001 р. (далі — Закон про авторське право) є норми права теорії виключних прав. Четверта книга нового Цивільного кодексу України написана з позиції теорії виключних прав, хоч і містить «родимі плями» Закону про власність.
Можна продовжити перелік нормативно-правових актів у сфері інтелектуальної власності, в які потрапили норми права власності або теорії виключних прав. Проте і без ознайомлення з іншими нормативно-правовими актами зрозуміло, що правове поле інтелектуальної власності України нагадує поле бою, на якому зіштовхнулися прибічники двох теорій.
У зв’язку з тим, що в одних законодавчих актах України наявні норми права однієї теорії, а в інших — іншої, неминучі суперечності (колізії) між чинними нормами права, що не лише утрудняють ефективну охорону результатів творчої діяльності громадян України, а й ускладнюють облік цих об’єктів на підприємствах.
Щоб гармонізувати законодавство у сфері інтелектуальної власності, необхідно прийняти одну з існуючих парадигм: в Україні діють норми права, в основу яких покладено або теорію права власності, або теорію виключних прав. Поклавши в основу законодавства у сфері інтелектуальної власності одну з двох теорій, необхідно привести законодавчі акти у відповідність до цієї теорії, припинивши таким чином ліво-правосторонній рух на правовому полі інтелектуальної власності України.