ва роки тому газета вже зверталася до проблеми, з якою зіштовхнулися члени житлово-будівельного кооперативу «Молодіжний-3». Проблема видавалася неймовірною навіть на тлі вітчизняних правових чудес.
У далекому 1998 року керівне крісло в кооперативі посіли дві молоді дами — Людмила Ємєєва, яка отримала посаду голови правління, та Ірина Щербенко, якій дісталося місце бухгалтера. Як з’ясувалося значно пізніше, обидві потрапили на ці місця невідомо як, оскільки не були членами кооперативу і, за статутом, ввійти в його керівництво не могли. Попри те, що, як визначено тим-таки статутом, термін повноважень глави правління обмежений двома роками, до березня 2003 року жодних загальних зборів дами не проводили, відповідно, члени кооперативу не мали можливості ні усунути їх від керівництва, ні обрати легітимну владу. Проте жителям урвався терпець, коли через багаторічну неремонтованість будинок опинився в аварійному стані, а хронічні неполадки в електромережі призвели до пожеж, внаслідок яких тією чи іншою мірою постраждали майже всі жителі.
2 березня 2003 року з їхньої ініціативи збори нарешті було проведено, й нове керівництво обрали. І які ж «перли» керівної творчості двох спритних дам постали перед очами остовпілих членів ЖБК! З’ясувалося, що за роки безконтрольного правління ті встигли самостійно підвищити свій статус: Л.Ємєєва призначила себе на не передбачену статутом ЖБК посаду керуючої його справами, звільнивши місце голови для вірної бухгалтерки. Не менш успішно, ніж соціальні, вирішували вони й питання добробуту. Власного, зрозуміло. Виявилося, що за п’ять років «керівництва» кмітливі особи витратили «на потреби кооперативу» понад 165 тисяч гривень, за які купували устаткування та інструменти, регулярно «робили» ремонт тощо. Проте результатів цих витрат, зафіксованих на папері, жителі як не бачили до того, так не побачили й опісля. Частина коштів із банківського рахунку кооперативу, на яку жителі переказували гроші для оплати комунальних і експлуатаційних послуг, весь цей час теж систематично зникала невідомо куди. Тому виник і чималий борг будинку перед обслуговуючими службами — 180 тис. грн.
До того ж, щойно отримавши владу, самі «героїні» відразу вирішили, що їм самим не обов’язково вносити платежі за свої сім’ї, хоча щомісячну зарплату у 2270 грн. виплачували собі регулярно. Не менш сумлінно оплачували з кооперативних коштів перебування молодшої дочки Щербенко в дитячому садку і навчання старшої в інституті. І всі ці «витівки» — всі! — підтверджувалися банківськими документами та офіційними довідками з різних інстанцій.
Але найгірше було те, що печатка, документація та майно кооперативу й далі залишалися в руках підозрюваних у злочинних діях осіб, а отже, вони й далі могли вершити свої сумнівні справи. 23 червня 2003 року суд Солом’янського району справу про передачу належного кооперативу майна (печатки, штампу, документації, комп’ютерів, інструментів тощо) вирішив на користь ЖБК. Апеляційний суд рішення залишив у силі. Здавалося б, історія аферисток сягнула логічного фіналу. Але! Наша країна — не така, як усі. Вона — казкова. Тільки казка ця скидається інколи на марення божевільного.
Минулого понад три роки, а судове рішення досі не виконане. Чому? Хай вибачать мені законослухняні читачі, але пояснення цього й подальший виклад подій нагадуватиме, швидше, інструкцію для шахраїв. Виявляється, уникнути покарання за привласнення чужого майна дуже легко. Та й саме привласнене цілком можна залишити собі. Для цього достатньо, в кожному разі, не відчиняти судовому виконавцю дверей свого житла. Для гарантії родичі відповідача на розпитування про нього мають реагувати ствердженням, що «такий тут не мешкає».
Якщо вірити офіційним листам численних судових виконавців та їхніх начальників, саме ця «поважна причина» унеможливила втілення судового рішення в життя й забезпечила «повернення виконавчого листа в суд без виконання». Логіку їхніх дій начальник Державної виконавчої служби м. Києва І.Кампуш пояснює просто: «Виконати виконавчий лист без участі боржника неможливо».
У вересні 2006 року пан Кампуш заспокоює постраждалих, що і Ємєєва, і Щербенко вже двічі оштрафовані — на 170 і 340 грн. (правда, на папері, але про ці «деталі» шановний пан вважає за краще мовчати). Але, як вдалося встановити керівникові служби, Щербенко взагалі не може виконати судове рішення, оскільки, як вона пояснила (!), майна, яке треба повернути, у неї... вже немає.
Добродії потенційні злочинці, будьте пильні! Жодні суди не мають над вами влади, якщо пояснити державному представнику, відповідальному за виконання судового рішення, що вкрадене вами майно ви віддали комусь іншому або втратили, продали, у карти програли, викинули чи, зрештою, пропили. Головне — віддавати нічого. А відомо: що з воза впало, те пропало.
Понад те! Як випливає зі слів того ж таки пана Кампуша, обидві авантюристки не підлягають кримінальному покаранню — з тієї простої причини, що... вони вже не обіймають посад, перебування на яких і дозволило їм скоїти всі описані вище діяння. Законом, правда, не передбачено обов’язкову роботу за місцем скоєння злочину для притягнення до кримінальної відповідальності. Проте практика вносить свої корективи. Залишається лише гадати, як прізвище цієї практики та яка ціна таких коректив.
Однак підлеглі пана Кампуша не зовсім поділяють його думку. Ще в грудні 2003 року районна виконавча служба подала звернення у прокуратуру Солом’янського району про притягнення обох дамочок до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. Через рік таке саме звернення надійшло до районного суду. У липні 2006 року райсуд отримав його вдруге і переслав у прокуратуру. І що? Нічого. Та, у свою чергу, переслала... у вищу державну виконавчу службу (ВДВС), пропонуючи їй відкрити справи проти обох панночок за ст. 382 Цивільного кодексу України (невиконання судового рішення). ВДВС відповіла, що відповідно до ст. 112 Кримінального кодексу, це питання повинна розглядати прокуратура. А прокуратура відповідає... А виконавча служба пише... А суд посилає... Кого й куди — зрозуміло.
Інколи слідчий прокуратури Радченко передає дільничному Василенку матеріали для перевірки фактів. Дільничний зайвими розмовами з постраждалими себе не обтяжує, оскільки нічого кримінального вочевидь не бачить — впритул. Про що й повідомляє прокуратурі. А заступник райпрокурора І.Петренко, до обов’язків якого і входить нагляд за діями міліції у разі її відмови в порушенні справи, такою відповіддю дільничного щоразу задовольняється.
Весь той час, доки правоохоронні органи забавлялися міжсобойчиками, дамочки подавали зустрічні позови на ЖБК, намагалися опротестувати правомочність зборів жителів будинку, підробляючи підписи членів кооперативу під заявами, зверталися в різні інстанції, поливаючи брудом нових членів правління, тощо. Вже після того, як рішення суду про повернення майна кооперативу набрало чинності, «бізнес-леді» забирають у паспортистки Г.Солодченко (працівниці паспортного столу, між іншим) картотеку ЖБК. Внаслідок чого кооператив не зміг подати уточнені дані у списки виборців ні в 2004-му, ні в 2006 роках. Тому в списках, поданих самою Ємєєвою, фігурували і мертві, і ті, хто давно виїхав, і взагалі прописані без відома власників квартир сторонні особи (скажімо, колишній чоловік Л.Ємєєвої Сергій був прописаний у кв. 65, власником якої є член ЖБК Мазниченко В.П.; у кв. 30 прописаний якийсь Мамедов Елхан Паша огли, про що господарям стало відомо тільки з постанови про відкриття виконавчого розгляду проти Паши огли про примусове стягнення з нього штрафу на 17 грн. від 17.10.2006 р., яке надійшло поштою на їхню адресу; у кв. 53 прописаний невідомий її господарям Ю.Пастушенко; а прописана у кв. 86 Кілошенко Т.М. була виписана без відома її самої та її сім’ї). Навпаки, серед виборців не фігурували реальні жителі, позбавлені через це конституційного права голосу.
Оскільки всі документи і печатка ЖБК все ще перебувають у дам, банківський рахунок кооперативу заблокований і перерахування з нього неможливі. Тому борг жителів, які справно оплачують комунальні платежі, перевищив на сьогодні 200 тис. грн. Попри те, що грошей на рахунку накопичилося чимало, кооператив позбавлений можливості розраховуватися за холодну й гарячу воду, за опалення, вивезення сміття, електрику тощо. З тієї самої причини — неможливість будь-що оплатити — не можуть вони відремонтувати ні будинок, ні труби опалення. Найняті ЖБК двірник і сантехник довго працювали без оплати, але не витримали й звільнилися. Трьом сотням чоловік, серед яких 248 — люди похилого віку й діти, будь-якої хвилини загрожує відключення від благ цивілізації і дикунське — без води, тепла й світла — існування в європейській столиці. З якої причини? Через незрозумілу й нездоланну любов посадових осіб до дам кримінальної поведінки.
Дозвільна система нову печатку не виготовляє без здачі старої. На численні звернення нового керівництва ЖБК до ГУМВС України в м. Києві у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб із проханням сприяти передачі картотеки реєстрації жителів будинку (Ф-А) його керівник І.Моренець восени 2004 р. повідомив, що запрошена до цієї інстанції пані Ємєєва пояснила: картотека справді перебуває в неї, і вона не віддасть її до остаточного рішення суду (того самого, яке було прийняте за півтора року до того й апеляційним судом залишене в силі).
Начальник Солом’янського РУГУ МВС України в м. Києві А.Манасян рекомендує жертвам «для вирішення даного питання... звертатися в суд і вирішувати своє спірне питання через суд» (лист від 25.10.2006 р.). У цілому дії пана Манасяна мають дуже цікавий вигляд. Хоч би хто рекомендував порушити кримінальну справу стосовно громадянок Ємєєвої та Щербенко (ЖБК, прокуратура, виконавча служба тощо), хоч би які наводилися для цього підстави, — цей пан залишався непорушним як скеля: «Підстав для порушення немає». І так лише за останніх два роки — із добрий десяток разів. Парадокс якийсь: у міліції немає підстав навіть для порушення, а в прокуратури є всі підстави для задоволення...
Прокурор району Шулякова постанови про відмову в порушенні регулярно скасовує, відсилаючи матеріали в РУГУ «для всебічного проведення додаткової перевірки». А очолюване А.Манасяном РУГУ «після чергової додаткової перевірки», проведеної «не відходячи від каси», з монотонністю дебіла повторює: «Відмовити... у зв’язку з відсутністю в діях Ємєєвої складу злочину».
Поки що останнє слово (від жовтня 2006 р.) залишилося за прокурором.
Хоч би як гірко було панові Манасяну, одну кримінальну справу проти його улюблениць усе-таки відкрили (ще до появи його на цій посаді). Не за невиконання судового рішення. І не за цивільним позовом ЖБК про стягнення завданих кооперативу збитків на документально підтверджену суму 165 687 грн. (цієї позовної заяви суд взагалі не прийняв). Справу порушено тільки за одним із численних фактів сумнівної діяльності дам — за фактом оплати навчання діточок Щербенко за рахунок кооперативу. Рішенням від 24 березня 2005 р. суд Солом’янського району засудив обох за ст. 365 ч.3 ККУ до трьох років позбавлення волі з застосуванням ст. 69 ККУ з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій, терміном на два роки.
«На підставі ст. 75 ККУ І.Щербенко і Л.Ємєєва від покарання звільнені з випробувальним терміном на два роки», — проголосив суд. Отже, за використання службового становища з корисливою метою, за розтрату і привласнення чималих коштів, вчинені групою осіб за попередньою змовою (правда, того, що діяли дві особи за змовою, суд якось не побачив) — два роки умовно. Обом. І знаєте, чому умовно? Тому, що Щербенко (цитую) «має на утриманні неповнолітню дитину». Чи слід нам розуміти це так, що батьком дитини однієї є друга? А як інакше цю божевільню зрозуміти?
Хай там як, суд вирішив «застосувати до покарання ст.69 КК України і присудити покарання нижче за нижчу межу, ніж це передбачено санкцією ст. 356 ч. 3 ККУ». 13.09.2005 р. апеляційний суд залишив і це рішення в силі. Апелювали не лише засуджені, а й — із протилежною метою — прокурор Р.Жоган. Він вимагав змінити статтю й визначити жорсткішу міру покарання, оскільки суд не взяв до уваги того, що злочинці діяли за попередньою змовою. Цікаво, що свою апеляцію прокурор ще до судового розгляду сам же й відкликав. Чому б це?
Не зайвим буде ще раз нагадати, що першу справу в суді проти них дамочки програли ще в березні 2003 року. Відтоді вони, слід розуміти, мали для виправлення майже чотири роки. Хотілося мені з’ясувати це в самих героїнь матеріалу. Проте вони під різними приводами від зустрічі з журналістом ухилилися. Тому доведеться не зі слів, а з їхніх справ судити, на що вони витратили ці роки й що отримали внаслідок такого виправлення.
Ще на посаді голови правління ЖБК у 2002 році Л.Ємєєва без згоди членів кооперативу, а отже — незаконно, перевела дві квартири з житлового фонду в нежитловий. При цьому взяла в нового власника приміщень 3704 грн. нібито за комунальні послуги й залишила їх собі. Проте вже після судового рішення про повернення майна ЖБК та його печатки 07.05.04 р. із використанням тієї ж печатки видала довідку про те, що ЖБК не надає комунальних послуг, плату за які вона поклала собі в кишеню.
Через вісім місяців після надання їй можливості виправитися — 22.11.2005 р. Ємєєва, напевно у порядку виправлення, надсилає в суд від імені ЖБК відмову від позову про стягнення заборгованості з сім’ї Щербенко і запевняє, що заборгованості немає. Не києм, то палицею...
Видає вона й доручення на себе від імені керуючої справами ЖБК Л.Ємєєвої. 20.06.2006 р. надає в суд заяву про досягнення мирової угоди між позивачем ЖБК і відповідачами Матюшиними — Щербенко (О.Матюшин — чоловік І.Щербенко) у справі про стягнення заборгованості. Заяву підписала, природно, керуюча справами ЖБК Л.Ємєєва. Шановний пане Кампуш, то працює Ємєєва на посаді, втрата якої, на ваш погляд, звільнила її від відповідальності, чи ні? Вгадайте з трьох разів!
Далі — більше: апетит приходить під час їди. 10.07.2006 р. І.Щербенко звертається в суд із заявою про видачу судового наказу на виплату їй заборгованості із зарплати за березень — грудень 2003 р. — 3497 грн. Довідка про заборгованість видана 28.04.2006 р. і підписана керівником ЖБК... Ємєєвою. І скріплена печаткою, тією самою, що незаконно утримується. Підпис і печатка переконали суддю Т.Аксюту в тому, що ...ЖБК справді є боржником позивача.
07.08.2006 р. суддя Солом’янського райсуду Шереметьєва Л.А. видала судовий наказ про стягнення з ЖБК на користь Матюшина Олександра Євгеновича (нагадаю, законного чоловіка І.Щербенко) заборгованості із зарплати на суму 2797 грн. Він, виявляється, працював там на постійній основі (правда, на якій посаді — невідомо, напевно, і йому самому), і з березня по грудень 2003 р. гроші йому було нараховано. Ким підписана довідка від 20.06.2006 р., казати треба?
4 лютого 2005 р. постановою Солом’янського райсуду в порядку забезпечення позову було накладено арешт на квартиру Щербенко—Матюшиних (власник — О.Матюшин, приватизація від 14.05.2003 р.). Про це свідчить виписка про реєстрацію в єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, видана Першою київською нотаріальною конторою. 26 липня того ж самого року на ту ж саму квартиру накладено ще один арешт, цього разу — держвиконавцем за позовом про стягнення заборгованості за квартплату на користь ЖБК у розмірі 10 232, 42 грн. А 9 серпня 2005 р. із використанням печатки та підписів Ємєєвої цю двічі заарештовану квартиру чоловік І.Щербенко О.Матюшин дарує своїй тещі Елеонорі Щербенко (довідка з БТІ від 01.03.2006 р.). Договір дарування засвідчений приватним нотаріусом В.Назаренко. Як таке могло статися?
Як бачимо, могло. Тут чиновницька помилочка сталася. Маленька така. У графі «адреса» єдиного реєстру заарештована квартира значилася під номером 15 будинку 36 по вулиці Солом’янській. Тоді як і Щербенко—Матюшини, і Ємєєва, і обмануті ними члени ЖБК жили в будинку 21 на тій-таки вулиці. Причому квартира 36 того будинку належала Матюшину, а квартира 15 ...Ємєєвій. І в яку ж суму вкотре вилилася постраждалим випадкова помилка? У яку — державі? У яку — шахраям?
Просто прикол, а не правосуддя! Засуджена на три роки позбавлення волі й позбавлена права обіймати керівні посади впродовж двох років Ємєєва в заяві в апеляційний суд від 20 квітня 2006 року, якою вона просить скасувати вирок, продовжує стверджувати, що вона і тільки вона — керівник ЖБК і лише вона має право володіти (!) його майном. І при цьому стверджує, що суддя не вияснила, чи існує таке майно насправді. І це — нікого не шокує й не береться до уваги при пом’якшенні вироку! Отже, добродії майбутні аферисти, пам’ятайте: якщо будете безмежно нахабні — вам у цій країні ніщо не загрожує.
І насамкінець. У районний департамент із нагляду за виконанням кримінальних покарань надходять довідки про чудову поведінку засуджених Ємєєвої та Щербенко, які стали на шлях виправлення. У них керівництво обох дам позитивно оцінює їхню нинішню роботу й засвідчує, що виправлення йде невблаганним ходом. Довідки засвідчені підписом... угадайте, чиїм. Правильно! Керівника ЖБК «Молодіжний-3» пані Ємєєвої. Тієї, за дотриманням судової заборони на зайняття керівних посад якою має стежити департамент. І пропечатані тією самою печаткою, яку вся судово-правова машина не в змозі у неї відібрати.
No comment.