Єтап розвитку, на якому сьогодні перебуває Україна, проходили тією чи іншою мірою різні держави. Усі вони мали справу з таким явищем, як організована злочинність та її невід’ємний складник — корупція. За багато років у цій сфері напрацьовано солідний досвід. Не заглиблюючись у наукові дебати щодо визначення названих явищ, їхніх форм і видів, окреслимо деякі аспекти зарубіжного досвіду, котрі можемо врахувати в умовах нашої держави.
Згідно з доповіддю Ради Європи щодо ситуації з організованою злочинністю, найуразливішими в цьому плані вважають ринок нерухомості, продаж автомобілів, постачання харчових продуктів, будівництво, бізнес, пов’язаний із наданням послуг у сфері дозвілля (нічні клуби, казино), охоронні фірми, транспорт, експортно-імпортні операції. Відомі три різновиди кримінальної діяльності, характерні для більшості європейських країн: шахрайство, інші форми економічної злочинності; виробництво і торгівля наркотиками; контрабанда і торгівля людьми.
Що стосується України, то котрий уже рік поспіль у звітності правоохоронних органів фіксується зменшення числа виявлених організованих груп (ОГ) і злочинних організацій (ЗО). Як показує аналіз, для більшості викритих груп характерні прості форми співучасті: вони скоювали переважно загальнокримінальні злочини. Навіть якщо злочини мали економічну спрямованість, то ОГ і ЗО, які їх скоювали, зазвичай належали до нижчого рівня організованої злочинності. Їхню злочинну діяльність цілком спроможні знешкоджувати «звичайні» підрозділи різних правоохоронних органів, а не спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю. Роботу останніх ілюструють наведені нижче показники.
Згідно з офіційною статистикою, у 2006 році, порівняно з 2005-м, виявлено на 30% менше випадків торгівлі людьми, на 23% менше злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів. В організованих злочинців знайшли й вилучили на 75% (!) менше наркотичних засобів, ніж у попередньому році. За цілий рік зареєстровано сім фактів створення злочинної організації. Тільки 5,5% з усіх виявлених ОГ і ЗО мали корупційні зв’язки. Здається, вітчизняна правоохоронна система поставила собі за мету спростувати загальновідомий факт про взаємозалежність і взаємообумовленість цих феноменів, про що свідчать цифри за перше півріччя 2007 року: число викритих організованих угруповань із корупційними зв’язками скоротилося ще на 47%.
Як видно з аналітичної інформації, розміщеної на офіційному сайті МВС, у 2006 році виявлено 24 організовані групи, які вдалися до легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, та 19, які легалізували кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів. А це, відповідно, 5 і 4% від кількості всіх виявлених у 2006 році ОГ і ЗО — 466.
Як повідомила прес-служба Генеральної прокуратури, за півроку п’ять українських регіональних митниць не порушили жодної кримінальної справи за фактом контрабанди. Вінницька та Харківська митниці порушили по одній кримінальній справі, але пізніше відповідні постанови були скасовані прокурорами.
На жаль, попри розуміння проблеми багатьма практичними працівниками, висвітлення її в численних публікаціях, до цього часу ми не маємо дієвої державної стратегії щодо виправлення ситуації з організованою та корупційною злочинністю.
Відомий дослідник організованої злочинності Ян ван Джейк вважає, що на світовому рівні кількість зареєстрованих поліцією справ, пов’язаних з організованою злочинністю, є обернено пропорційною серйозності проблеми. Отже, якщо офіційна статистика не є надійним джерелом інформації і відбиває лише спроможність системи виявити очевидні злочини, мусимо перевірити офіційні дані з допомогою непрямих методів. З 1997 року Світовий економічний форум проводить опитування генеральних директорів найбільших компаній світу з метою виявити перепони у веденні бізнесу. На основі цього опитування, а також аналізу динаміки поширення організованої злочинності, що його здійснила Група оцінки міжнародних ризиків (MIG) (вивчалася ситуація в 156 країнах), було розраховано так званий індекс сприйняття організованої злочинності (OCPI). Його порівняли з трьома іншими показниками похідних проявів організованої злочинності: нерозкритими вбивствами, корупцією можновладців, відмиванням брудних грошей.
У 2003 році відповідно до ранжирування країн за цим комбінованим індексом організованої злочинності Україна ввійшла до десятки держав, які мали найгірші показники. Не претендуючи на стовідсоткову точність, дослідження є основою для подальших досліджень і певним статистичним «маркером» наявності організованої злочинності. Розподіл країн за комбінованим індексом дуже відрізняється від розподілу за рівнем загальних злочинів. Було зроблено висновок, що загальне число злочинів у тій чи іншій країні не співвідноситься з рівнем організованої злочинності.
На превеликий жаль, відтоді в нашій державі у сфері протидії організованій злочинності нічого докорінно не змінилося. Не було жодного судового процесу, який міг би засвідчити, що органи правопорядку «зазіхнули» на більш-менш впливову злочинну організацію.
Інше кримінологічне дослідження, проведене під егідою ООН, підтвердило: у країнах із високим рівнем організованої злочинності органи кримінальної юстиції неспроможні адекватно протидіяти їй, а тому офіційна статистика не відбиває реальних масштабів відповідних злочинів. Низькі рівні зареєстрованої злочинності, зокрема фактів арешту за серйозні наркозлочини, свідчать про слабку ефективність роботи правоохоронних органів і високий рівень організованої злочинності.
Із найсвіжіших досліджень кримінологів випливає, що мотивація злочинів і можливість їх вчинити є безпосередньо взаємозалежними. Саме наявність таких можливостей (неадекватне законодавство, що регулює різні аспекти економічного життя; висока толерантність громадян до деяких злочинів, наприклад хабарництва; можливість використовувати великі готівкові суми, отримані злочинним шляхом, у подальшій легальній і нелегальній діяльності; відсутність чітких стандартів поведінки чиновників, суддів, депутатів; брак контрольних механізмів щодо перевірки доходів і видатків службових осіб) значно полегшує вчинення злочинів ОГ і ЗО. Мінімальний ризик понести кримінальну відповідальність породжує звичку до такої діяльності.
Реальністю є й те, що з кожним роком зростає число потерпілих від злочинних дій, котрі не можуть отримати ні моральної, ні матеріальної компенсації за заподіяну шкоду. Усі ці та низка інших чинників спричиняють падіння довіри громадян до влади в цілому, люди наділяють негативними рисами всіх без винятку політичних діячів і чиновників, а також суддів і правоохоронців, а це серйозно ускладнює будь-які прогресивні реформи. Розчарування знижує можливості громадянського суспільства щодо обстоювання своїх інтересів. Таким чином коло замикається. Тож хто мусить його розірвати?
Безумовно, будувати стратегію протидії найнебезпечнішому виду злочинності потрібно на адекватному законодавчому ґрунті. Президент України у 2006 році зробив у цьому напрямі кілька кроків: затвердив Концепцію подолання корупції «На шляху до доброчесності», подав Верховній Раді на розгляд проект закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», інші проекти законів, які узгоджуються із підписаними Україною міжнародними конвенціями у сфері протидії корупції та організованій злочинності. Розробляється концепція державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні. Останній документ є доволі прогресивним, однак він потребує фахового обговорення і широких громадських дискусій. І найголовніше: у цьому питанні потрібна підтримка з боку всіх гілок влади, чого на даний момент немає.
Європейські країни мають чітко окреслені орієнтири у сфері протидії організованій злочинності. Серед головних напрямів їхньої роботи — виявлення та нейтралізація обставин, що сприяють діяльності злочинних організацій. Серйозна увага приділяється збиранню інформації стосовно кола їхніх інтересів, розвідувальним операціям; вилучаються злочинні гроші та майно; переслідуються впливові злочинці та лідери злочинних угруповань — з тим, щоб вони нарешті постали перед судом і понесли відповідне покарання.
Сьогодні конфіскація нелегальних доходів вважається найбільш ефективною стратегією протидії організованій злочинності. Ця санкція детально регулюється низкою багатосторонніх угод, які ратифікувала Україна. Зокрема ст. 12 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності націлює держави-учасниці вживати заходів щодо конфіскації доходів від таких злочинів, як участь в організованій злочинній групі, відмивання кримінально отриманих доходів, корупція, перешкоджання здійсненню правосуддя. Конфіскованим можуть бути як доходи від злочинів, так і інше майно, вартість якого відповідає вартості таких доходів.
Що маємо на цьому шляху в Україні? У Кримінальному кодексі 2001 року передбачено обов’язкове додаткове покарання — конфіскацію майна — у 27 статтях. Але практика застосування судами цього виду покарання, досліджена Ф.Марчуком і Л.Грабовським, свідчить: до більшості засуджених за цими статтями вона не застосовується. Наприклад, у 2005 році конфіскація майна не була застосована до 64% засуджених за шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою; 84% осіб, засуджених за привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою. Лише до 11% засуджених за отримання хабара за обтяжуючих обставин було застосовано цей вид додаткового покарання. Тим часом 83% таких злочинців суд взагалі звільнив від покарання — з випробувальним терміном. У тому ж році фактично було здійснено виконавче провадження тільки за 24% відповідних постанов про примусову конфіскацію майна.
У протидії організованій злочинності необхідно розширювати можливості інших галузей права, оскільки тільки кримінально-правовими засобами проблеми не вирішити. В Ірландії, Великій Британії, США використовуються фінансові важелі впливу на організовану злочинність. Насамперед здійснюються атаки на фінансові активи організованої злочинності. Засоби цивільного права, а головне цивільно-правові стандарти доведення слугують поверненню в державну скарбницю капіталу, що має злочинне походження, причому навіть у разі, коли нікого не було обвинувачено або засуджено за ці злочини. Метою такої процедури є руйнація як мотивації злочинців, так ї їхніх ресурсів. Згідно із законом 2002 року у Великій Британії розширено повноваження правоохоронних органів щодо конфіскації великих готівкових сум, які не мають легального пояснення. Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, та фінансування тероризму від 16 травня 2005 року містить принцип reversal burden of proof, згідно з яким підозрюваний у відмиванні грошей повинен довести законність походження всього свого майна і коштів. У разі відсутності таких доказів майно і кошти конфіскуються.
Дедалі більше країн світу впроваджують інститут кримінальної (адміністративної, цивільної) відповідальності юридичних осіб, оскільки організовані групи чимдалі частіше вдаються до використання у злочинних операціях легальних бізнес-структур. У законодавстві Угорщини, Ірландії, Нідерландів, Румунії, США, Франції, Норвегії, Польщі, Литви, Естонії передбачено кримінальну відповідальність юридичних осіб, а в Німеччині, Італії, Португалії — адміністративну. Найчастіше покараннями для юридичних осіб є штрафи, спеціальні конфіскації, заборона певного виду діяльності, ліквідація.
У багатьох країнах, які з успіхом працюють у сфері мінімізації негативного впливу організованої злочинності, створені і активно діють центральні агентства боротьби з небезпечними організованими угрупованнями. До них можна віднести ФБР у США, ЦБР у Польщі, ДІА в Італії, Національну службу кримінального розслідування (НСКР) у Нідерландах, SOCA у Великій Британії. Наприклад, польське ЦБР, склад якого дорівнює 1,5% від усіх поліцейських, у I кварталі 2007 року вилучило майже половину загальної кількості кримінальних доходів, вилучених усією поліцією.
З усього видно, що й в Україні назріла потреба створити спеціальний незалежний державний орган із розслідування незаконної діяльності злочинних організацій та організованих груп, у тому числі випадків відмивання грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, фактів корупції серед державних службовців 1—3 категорії, суддів, народних депутатів України, членів Кабінету міністрів, керівного складу правоохоронних органів. Це може бути компетенція Національної служби розслідувань (НСР), рішення про створення якої було ухвалено ще в 2005 році.
Аби цей орган не став іще одним сегментом репресивної політики, як про це кажуть деякі опоненти, необхідно, щоб нова структура будувала свою діяльність на нових концептуальних засадах, починаючи з добору кадрів (тестування на детекторі брехні, заборона працювати в них колишнім співробітникам КДБ) і закінчуючи оцінкою ефективності її роботи, де головними мають бути якісні, а не кількісні показники. Щоб напрацювати спільні підходи, принципи створення НСР, юрисдикція, форми контролю за її діяльністю з боку Верховної Ради та громадськості, інші важливі питання слід широко обговорити в наукових колах. Діяльність НСР має будуватися на новому комплексному законодавстві щодо протидії організованій злочинності, яке потрібно було розробити ще вчора.
Один зі складників успішної стратегії, спрямованої проти організованої злочинності і корупції — забезпечення громадянам доступу до інформації. Міжнародно-правові акти націлюють країни на повагу, заохочення, захист свободи пошуку, отримання та розповсюдження інформації щодо зловживань посадовців.
Багато уваги приділяється цілеспрямованим інформаційним кампаніям, котрі б на конкретних прикладах пояснювали, яким чином злочини, наслідки яких не є очевидними, зменшують доходи громадян. За рахунок тих, хто чесно працює, відбувається несправедливий перерозподіл коштів на користь невеликого прошарку олігархічних груп і службових осіб різних гілок влади. Результати дослідження Світового банку свідчать, що країни, які борються з корупцією і забезпечують відповідний правопорядок, у довгостроковій перспективі можуть збільшити національний дохід майже в чотири рази.
Не слід забувати і про інший бік проблеми: давання хабарів, пропонування різних «подарунків» вважаються за міжнародними нормами проявами активної корупції (підкуп службових осіб, депутатів, суддів). Часто-густо ініціаторами таких дій є саме ті, хто потім так завзято лає українських бюрократів і корупціонерів. А чи процвітали б вони без нашої допомоги?
Як на мене, було б доцільно криміналізувати таке діяння, як незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів публічної посадової особи, що перевищують її законні прибутки і яких вона не може розумно обґрунтувати (як це передбачено у ст. 20 Конвенції ООН проти корупції 2003 року), і чітко визначити процедуру перевірки та коло повноважень відповідного органу фінансового контролю.
…Невідомо, на скільки б іще розтягнувся процес очищення італійського суспільства, якби не громадянська мужність кількох осіб, зокрема суддів Джованні Фальконе і Паоло Борселліно, котрі розкрили мафіозну структуру, яка до того вважалася недоторканною. Вони готували так званий максі-процес 1986—1988 років, коли було засуджено 342 мафіозі. У 1992 році вбивство Фальконе примусило громадян перейти від мовчазного співчуття до активної підтримки. Друге вбивство — Паоло Борселліно — спонукало активну меншість Палермо переконати більшу частину населення міста почати боротьбу з мафією. Масові демонстрації протесту змусили уряд ввести в дію нові закони для адекватної протидії мафіозним організаціям, а правоохоронні органи почали активно впроваджувати їх у життя. Результатом спільних дій держави і громадянського суспільства стало співробітництво деяких мафіозі із правоохоронцями: вони почали давати свідчення.
У 1992 році в італійських в’язницях відбували покарання 2130 осіб у зв’язку зі злочинами, вчиненими у складі мафіозних структур; у 1994 році таких було 3997, а у 2002-му — 5295. А ще італійці спромоглися ухвалити у 1991 році закон, що дозволяв уряду розпускати міські ради, в які проникла організована злочинність, і цей закон застосовувався. Величезне значення має зміна суспільної свідомості. Наприклад, у Палермо 25 тис. дітей щорічно слухають освітню програму, покликану змінити світогляд з тим, щоб унеможливити мафіозні прояви.
Мабуть, саме духовний, внутрішній склад кожної людини є вирішальним у процесі суспільних перетворень. Організовану злочинність можливо приборкати лише в разі, коли критична маса національної еліти матиме політичну волю до такої діяльності. А політичну волю може мати тільки вільна людина, котра не обтяжена забов’язаннями-ланцюжками «кругової поруки». Тому своє рішуче слово повинні сказати ми, громадяни, обравши саме таких вільних людей.