Із кінця грудня 2003 року в багатьох юристів і політиків не виходить із голови запитання: хто консультував Конституційний суд при підготовці доленосного рішення від 25 грудня 2003 року? Причому цікаві зовсім не прізвища фахівців, котрі консультували КС, а процесуальний статус, у якому вони перебували.
Рішення Конституційного суду України від 25 грудня 2003 року (справа про терміни перебування на посаді Президента України) викликало жвавий інтерес не лише цілком прогнозованим висновком щодо того, що чинний Президент перебуває на своєму посту вперше. Для перспектив конституційного судочинства в Україні надзвичайно важливий прецедент застосування під час підготовки справи до розгляду в Конституційному суді висновків авторитетних учених-юристів, фахівців в галузі конституційного права. Разючим і при цьому справді новим є те, що висновки наведено в тексті рішення КС як аксіому й без жодних коментарів прийняті за основу висновків уже самого Конституційного суду.
Залишивши осторонь політичний бік рішення КС, звернімо увагу на процесуальний бік цього прецеденту. У самому рішенні від 25 грудня 2003 р. говориться: «Під час підготовки справи до розгляду на запити Конституційного суду України надійшли висновки вищих юридичних навчальних закладів і наукових установ України».
Як можна помітити, у рішенні фігурує досить дивна конструкція. У п.4 спочатку йдеться про «висновки вищих юридичних навчальних закладів і наукових установ України». Потім використано конкретніше формулювання: «На думку фахівців юридичного факультету...», «Спеціалісти Національної юридичної академії...», «Відповідно до висновку фахівців...» Тобто вжито термін, наявний у регламенті Конституційного суду («фахівець»), але з прив’язкою до назви конкретної установи. Важливий момент: при згадці про спеціалістів використано множинне число. Логічно зробити висновок, що від кожної установи (закладу) було або по одному висновку, підписаному кількома фахівцями, або кілька висновків різних спеціалістів. І останнє в цій частині: у регламенті КС статус «фахівця» визначено дуже скупо: «У разі потреби суддя-доповідач, Колегія суддів, Конституційний суд України мають право залучати до підготовки й розгляду матеріалів справи тощо фахівця, фахівців, не зацікавлених у результатах розгляду». Це все. Тобто регламент не регулює ані обов’язки спеціаліста, ані його права, ані професійні вимоги до нього і — найголовніше — не описано його відповідальності за явно неправдиві висновки!
Тим часом регламент Конституційного суду дає набагато обгрунтованіші й відповідальніші можливості для Колегії суддів і самого КС України, судді КС, котрий здійснює попередню підготовку питань для розгляду. Позаяк судді КС вирішили, що їхніх знань в аналізованому питанні недостатньо і вважали за необхідне залучити фахівців, то, з огляду на важливість моменту (а питання виборів Президента — саме такий критично важливий момент), можна було б залучити до участі в конституційному провадженні експертів, чий статус описаний у законі й регламенті КС набагато докладніше й чіткіше.
Регламентом КС передбачено: «Для з’ясування обставин, які мають значення для справи й вимагають спеціальних знань, Колегія суддів, Конституційний суд України призначають експертизу, про що виноситься ухвала. В ухвалі визначається коло питань, за якими експертиза має дати висновок». Таким чином, для того, аби залучити експерта, необхідно прийняти окремий процесуальний документ. І в цьому ж документі визначається коло питань, на які він має відповідати. Особливість процесуального статусу експерта доповнюється ще й тим, що він відповідає за надання явно неправдивого висновку і зобов’язаний (!) бути незалежним. Стосовно «фахівця», нагадаємо, застосовано набагато розпливчастіше формулювання: «незацікавленість у результатах розгляду».
Нам не хотілося б робити висновки про те, що рішення залучити не експертів, а «фахівців» прийняли свідомо: «спеціалісти», на відміну від експертів, за законом не несуть відповідальності за зроблені ними висновки, а їхня діяльність у процедурі конституційного судочинства ніяк не регламентується. Тому можна, приміром, приховувати їхні імена. Проте, повторимо, питання, що розглядалося Конституційним судом, ніяк не можна назвати прохідним, тому, на нашу думку, професійна сумлінність, продиктована державними інтересами, вимагала залучення саме експертів, у тому статусі, як їх визначив Закон і регламент КС.
У рішенні КС згадуються фахівці, котрі надали свої висновки й котрі репрезентують такі організації: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Інститут державного будівництва і місцевого самоврядування Академії правових наук України, Одеська національна юридична академія та Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАНУ. Імена фахівців не вказано. Сьогодні в ЗМІ висловлено дві точки зору на те, чи мав КС у тексті рішення вказати імена фахівців, чию думку було покладено в основу рішення? Наскільки відомо зі ЗМІ, у всі згадані організації надійшов депутатський запит із вимогою повідомити, хто ці особи і які в них посади. І найголовніше — зазначити, який саме підрозділ цієї організації готував висновки для КС. Цікава реакція керівників. Приміром, академік В.Тацій вирішив, що з боку певних політичних сил розпочинається «поліцейське дізнання», мета якого — визначення персонального авторства поданих у КС висновків, з’ясування мотивів ухвалення цих висновків, і відіслав бажаючих з’ясувати це до повного тексту КС (газета «2000», 20 лютого 2004 р.). Ми ознайомилися з повним текстом рішення. У ньому справді немає ані прізвищ авторів, ані мотивів прийняття ними висновків. До речі, незрозуміло, чому автори переховуються. Чому їх ховають? Ми твердо переконані: насправді авторам використаних у рішенні КС висновків немає підстав соромитися. Вони вчені і мають право висловлювати будь-яку точку зору й обгрунтовувати її. Ну то й що, якщо вони вважають, нібито Л.Кучма перший раз перебуває на посту Президента? Це ж просто їхні висновки як фахівців. Адже вони не мають обов’язкової сили для членів КС. Це либонь судді КС вирішили, що вони є обов’язковими для них. Можливо, тому й немає в тексті рішення негативного коментаря цих висновків. До речі, і позитивного коментаря також немає. Ніякого коментаря немає. Те, що шановні фахівці написали в своїх висновках, не є ані правдою, ані неправдою. Це наукова точка зору. І за це за законом їм нічого поганого не буде. Не оштрафують і не посадять. Отож даремно залякує академік В.Тацій «репресивним механізмом». Хіба що йому відомо більше, ніж усьому іншому населенню країни.
А ось твердження Конституційного суду про те, що висновки спеціалістів є висновками «вищих юридичних навчальних закладів і наукових установ України», виявилося неправдою. Тобто брехнею. Принаймні стосовно деяких із них.
Це змусило двох шановних керівників виступити зі спростуванням причетності очолюваних ними організацій до підготовки «висновків фахівців»: спочатку більш емоційно зробив заяву директор Інституту держави і права НАН України Ю.Шемшученко, пізніше до нього приєднався академік В.Скопенко — ректор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. І йдеться навіть не про те, що керівники двох шанованих у країні організацій зберегли та примножили репутацію очолюваних ними колективів і свою власну. Водночас вони, користуючись випадком, роз’яснили громадськості й Конституційному суду, якими мають бути формальні процедурні вимоги до документа, що виходить із стін навчального закладу чи наукового інституту: бланк, підпис директора, вказано посади осіб, котрі підписали висновки (Ю.Шемшученко, цит. за «Голосом України», 27 січня 2004 р.); висновки спеціалістів у відповідній сфері конституційно-правових знань не можна вважати думкою колективу, у даному разі університету чи юридичного факультету, оскільки вони не були об’єктом обговорення на відповідних зборах або конференції зазначених колективів (В.Скопенко, цит. за «Українською правдою», 23 лютого 2004 р.).
Погодимося, а либонь ніхто й не думав, що в Конституційному суді справді не знають, як відрізнити документ, котрий містить думку окремого спеціаліста, від документа, котрий містить точку зору університету чи наукового інституту.
За два дні до ухвалення рішення Конституційним судом нам довелося ознайомитися з рішенням канадського судді щодо арешту українського літака. Із сумом констатуємо: грунтовність рішення канадського судді з процедурного питання (знімати чи не знімати арешт з українського літака) в частині використання думки експертів разюче відрізняється від рішення КС.
Передусім зазначимо, що прізвища практично всіх експертів від усіх сторін, висновки котрих використано при підготовці справи, названо в рішенні. Далі, у суді було проведено перехресні допити експертів. Із власного досвіду можемо сказати: під час таких допитів з’ясовується практичний і науковий досвід експерта та наявність у нього знань саме з аналізованого питання; чи справді експерт самостійно зробив надані ним висновки; чи переконаний він у тому, що він написав. Важливо підкреслити, що канадський суддя прокоментувала практично всі наявні у висновках експертів моменти, що мали значення для справи. Лише це за обсягом зайняло не менш як двадцять сторінок тексту рішення. Із задоволенням наведемо тільки деякі пасажі канадського судді: «Професор Щ. не подав професійний висновок про те...», «...я подумала б перед тим, як тлумачити статтю 13.1. так широко, як це робить пан З.»; «У цілому я знаходжу точку зору професора Д. переконливішою». І поряд: «Із письмових показань пана З. і з перехресного допиту професора Щ. випливає, що жоден із експертів повністю не розуміє законодавство про довірче управління»; «На мою думку, обидва експерти, зробивши таку спробу, додатково нашкодили достовірності своїх показань».
Прецедент із рішенням КС показав, що юридична наука дедалі більше впливає на ухвалення рішень на вищому державному, зокрема судовому, рівні. Це спричиняє довгострокові наслідки для всього суспільства. Отже, необхідно якомога швидше законодавчо врегулювати статус експерта з правових питань, порядок використання судами їхніх висновків, а також їхню відповідальність перед законом. А про особисту професійну репутацію кожен експерт подбає сам. Тим паче якщо він ще й фахівець.
Підкреслюючи значення правової науки в суспільстві, видатний філософ І.Ільїн у своїй праці «Про сутність правосвідомості» відзначав, що народна правосвідомість може стояти на висоті лише там, де на висоті стоїть юридична наука. Там, де юриспруденція непредметна й упереджена або, ще гірше, неосвічена та продажна, там вироджується саме осердя правового мислення і швидко втрачається повага до права; учений наближається до типу старого піддячого й від його «наукового» крутійства швидко тьмяніє правосвідомість.