Скандал, пов’язаний зі звинуваченнями в педофілії, зґвалтуванні дітей набув резонансу не лише через політичний аспект, а й через неуважність держави та суспільства до проблеми сексуального насильства й інших злочинів проти дітей. У нашій країні немає статистичних даних, які давали б максимально можливе уявлення про справжні масштаби цього явища.
А тим часом більшу частину таких злочинів чинять не якісь маніяки-педофіли — вони становлять незначну меншість, — а люди, визнані цілком адекватними. На думку сучасних дослідників питання, батьки та вітчими-педофіли, які розбещують і ґвалтують своїх дітей, чужих, як правило, не чіпають.
«За своїм характером це слабкі, невпевнені в собі чоловіки, яким важко почуватися на рівних із дорослими жінками, навіть із власною дружиною. Дитина ж беззахисна, повністю залежить від дорослого, перед нею не соромно бути сексуально слабким, невправним, можна проявити й садистські схильності, яких не потерпить дружина», — резюмує відомий російський учений І.Кон.
За даними ізраїльських досліджень, жертвами сексуальних злочинів частіше за все стають діти від п’яти до 12 років, а їхнє лікування та реабілітація в кращому разі починається через кілька років. Сексуальні злочини проти дітей є прихованим (латентним) видом злочинності, їх виявлення та профілактика вкрай ускладнені. Це не стільки кримінальне, скільки соціальне явище, з яким повинна боротися не тільки міліція, а всі державні інституції.
Кон наводить показові результати дослідження по Санкт-Петербурзькому центру допомоги постраждалим від сексуального насильства. Із загальної кількості дорослих і дітей, які апелювали до даної громадської організації з проханням допомогти в реабілітації та захисті прав, до правоохоронних органів згодом звернулося не більше 5% жертв насильства!
Навряд чи українська статистика істотно різнилася б від наведеної вище. Але навіть на подавані заяви дуже часто відповідають необґрунтованою відмовою в порушенні справи, як і в справі Полюховича. Кричущий факт: навіть коли мати вдруге звернулася із заявою, додавши результати дослідження Охматдиту, які підтверджували насильство, начальник РВВС їй відмовив... Зараз цього «доблесного» міліціонера попереджено про неповну службову відповідність, але очевидно, що це результат політичного тиску, зумовлений тим, що ця історія набула широкого розголосу.
За даними американських досліджень, до 20% дітей у США зазнають різних ступенів сексуального насильства або домагань у дитинстві. Російська прокуратура зазначає: кожен другий злочин проти сексуальної недоторканності людини вчиняється стосовно дітей. Кожна третя жертва зґвалтування в Росії — неповнолітні. Скільки в Україні?
Про те, як мало знаємо ми про сексуальні злочини проти дітей у нашій країні, свідчить статистика, що ґрунтується на матеріалах МВС.
«Цього року органами прокуратури зареєстровано більш як вісім тисяч різних правопорушень проти дітей. За ними було порушено приблизно 500 кримінальних справ, — зазначає народний депутат Володимир Сівкович. — Можна зробити висновок, що в інших 7500 випадках було відмовлено або справи було закрито з інших обставин. Для порівняння: у Польщі, порівнянній з Україною за населенням і ментальністю, за минулий рік порушено приблизно 5000 справ щодо злочинів проти дітей — удесятеро більше. Судіть самі, наскільки ефективно держава контролює цю сферу злочинності. Наш комітет ВР розробляє постанову та низку інших нормативних актів щодо посилення контролю за цим видом злочинності. Але очевидно, що домогтися якісної зміни ситуації можна лише шляхом глибокої реформи правоохоронних органів та органів соціальної опіки. Зараз жодне державне відомство не хоче брати на себе відповідальність за вирішення даної проблеми».
За дев’ять місяців цього року міліція встановила 40 фактів торгівлі дітьми, 110 зґвалтувань (у тому числі 50 дітей до 11 років), 46 епізодів статевих стосунків із неповнолітніми та 214 випадків розбещення неповнолітніх. Причому, за рапортами МВС, картина в цілому сприятлива — статистика статевих злочинів проти дітей порівняно з 2008 роком помітно знижується. Очевидно, якість роботи зростає...
Державні служби Ізраїлю з 1998 року здійснюють комплексну програму боротьби зі злочинами, із сексуальними також, проти дітей. Там виявляють у багато разів більше число злочинів проти дітей. 2007 року їх зареєстровано і розслідувано близько семи тисяч, з них 2500 — сексуального характеру. При цьому ізраїльтяни в міру посилення заходів боротьби в цій сфері фіксують зростання зареєстрованої злочинності.
За даними слідчого комітету прокуратури РФ, тільки за перші півроку 2008 року в Росії вчинено більш як 40 тисяч злочинів проти дітей, у тому числі 4,5 тисячі — сексуального характеру.
В європейських країнах статевих злочинів проти дітей реєструється і розслідується в десятки разів більше, ніж в Україні. У благополучній Великобританії за 2008 рік зареєстровано майже 21 тисячу сексуальних злочинів проти дітей, причому в 5000 випадків злочини вчинено проти дітей до 10 років. Національне товариство із запобігання жорстокому поводженню з дітьми Великобританії констатує: велика частина злочинів такого роду і далі залишається прихованою від уваги правоохоронних органів та громадськості.
В Україні компетентні органи доповідають про спад кількості статевих злочинів, хоча в нас їх реєструється всього 400 на рік. При цьому загальне число злочинів проти дітей 2009 року на 8% більше, ніж минулого. Чи свідчить це про те, що для України, на відміну від інших її сусідів та високорозвинених європейських держав, сексуальні злочини проти дітей нехарактерні як явище? Боюся, що ні. Це швидше свідчить про неефективність дій держави та штучне замовчування проблеми. Наша правоохоронна система влаштована так само, як і весь держапарат. Якщо заяву про порушення справи і скаргу потерпілого можна відфутболити, її обов’язково відфутболять. Законність і справедливість стали таким самим товаром, як пральний порошок і джинси. Тому справа Полюховича та блокування розслідування зґвалтування дітей рядом працівників міліції — аж ніяк не надзвичайна подія.
Масштаби цього лиха підтверджуються тим, що Україна входить до числа лідерів світової індустрії дитячого порноринку. За даними Інтерполу, дохід від фото- та відеопорнографії made in Ukraine становить понад 100 млн. дол. на рік, і цей бізнес стрімко розвивається. Поставлено на потік виробництво порнографії навіть із п’яти-шестирічними українцями. Чи може існувати такий розвинений і високоприбутковий бізнес у державі без «даху» українських можновладців на різних рівнях? Запитання риторичне.
Так, іноді МВС накриває ту чи іншу мережу порностудій, але на масштабах виробництва це не позначається. Навряд чи міжнародні організації суб’єктивні в цьому питанні. Порнографія українського виробництва з неповнолітніми справно продовжує надходити в Інтернет. Тому для збільшення числа педофілів, для зґвалтування та розбещення дітей в Україні створено всі умови. І, оскільки всі ці неподобства мають потужну економічну базу, в наших реаліях це в принципі унеможливлює навіть зменшення масштабів проблеми.
На жаль, не можна не відзначити і практично повної пасивності нашого суспільства в питанні захисту дітей. Відносно недавно цим стала опікуватися громадська організація La Strada. Системних заходів для профілактики та боротьби із сексуальним насильством проти дітей практично не вживається. На вищому рівні існують координаційні програми на рівні Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, МВС, Міносвіти. На жаль, ці проекти залишаються теорією. Координація зусиль влади відзначається лише в наказах і розпорядженнях. Ущухне скандал — і так само швидко про проблему забуде парламент.
Не можна, звісно, говорити про цілковиту пасивність держави. Голова профільного департаменту МВС Т.Бухтіярова реалізує цікаві і, безперечно, корисні ініціативи. Так, розвивається проект «зелених кімнат» — спеціальних приміщень у вигляді дитячої кімнати для спілкування з дітьми — жертвами злочинів. За ідеєю, спілкування повинен вести дитячий психолог. Тобто передбачається, що практику нерідко грубих та психічно травматичних опитувань самими оперативниками буде припинено — вони спостерігатимуть через скло або вивчатимуть відеозапис. Ініціатива важлива, оскільки великою мірою небажання заявляти про злочини в міліцію пов’язане з тим, що правоохоронців теж бояться. Поки що існує 360 «зелених кімнат». Планують обладнати їх у кожному РВВС. Зараховано в штат уже 40 психологів, є надія, що наступного року їхню кількість збільшать...
В одному із судів Івано-Франківської області слухання свідчень дітей у таких справах проводиться дистанційно. Дитина перебуває в сусідній кімнаті й анонімно дає свідчення, які відображаються на моніторі, встановленому перед суддею. Основною причиною відмови свідчити про зґвалтування дитини є саме бажання уникнути розголосу, який травмує дітей і заплямовує їхнє подальше життя. Працівники міліції часто стикаються з тим, що батьки відмовляються заявляти про зґвалтування, по суті, укриваючи злочинця від правосуддя, коли бачать, що судовий процес і розслідування призведуть до публічного розголосу. На жаль, цю ситуацію виправили тільки в одному суді...
Дуже показовою є реакція держави на публічний скандал із педофілією. Парламент зацікавився обставинами одного конкретного злочину, але статеві злочини проти дітей були охарактеризовані в найзагальніших рисах. Очевидно: якби у справі не було допитів трьох нардепів, то про педофілію в парламенті ще довго ніхто не обмовився б...
Та й справа Полюховича, вочевидь, до жодних системних змін у ставленні держави до сексуальних злочинів проти дітей не приведе. Так, буде посилено якісь закони. Так, мабуть, кількох педофілів, яких удасться спіймати, показово піддадуть хімічній кастрації. Але хіба можна поліцейськими заходами подолати або зменшити велике соціальне зло?
На жаль, в Україні за вирішення кримінальних проблем відповідають, по суті, лише міліція та прокуратура. Але ж злочинність, особливо у статевій сфері, — явище соціальне. Не можна перекладати проблеми виховання в сім’ях, соціальні проблеми суспільства на рядового опера кримінальної міліції у справах неповнолітніх, який щодня в РВВС отримує десятки скарг і заяв — тут і зґвалтування, і однокласники скривдили, і телефон украли, і «травичкою» дітки балуються, і просто примха, дурощі, пустощі... Реальні злочини поховано під купою побутовщини. 70% заяв стосовно дітей міліція вирішує з допомогою профілактичних розмов. І це в більшості випадків не «відмазки», як у справі Полюховича, а фактична необхідність. Оскільки чимало порушень і злочинів сучасні діти скоюють ще в тому віці, коли до будь-якої відповідальності їх не притягнеш. Акселерація. Діти роблять те, чого їх вчать батьки та соціальне середовище. Вони наслідують. Як показує міліція, українські діти за вісім місяців вчинили 8600 злочинів. Близько тисячі з них — у стані алкогольного сп’яніння.
З чого дивуватися? Нормативна вимога, наприклад, про заборону продавати алкогольні та слабоалкогольні напої в радіусі 300 метрів від школи, повсюдно порушується. Жодне подання МВС про закриття таких торгових точок, наприклад, у Києві, не було задоволене міською владою. Сама міліція може закрити ларьок лише після двох зафіксованих продажів алкоголю дітям конкретним продавцем торгової точки. На практиці після першого ж рейду та фіксації порушення власник кіоску змінює продавця. Місцева влада за відкоти заплющує на все очі.
Ось які питання слід було б порушувати, наприклад, РНБО, а не самими газопроводами займатися... Ось які питання мають вирішувати районні адміністрації та місцеві органи самоврядування, інколи відволікаючись від дерибану землі. Відповідальність за криміногенну ситуацію в районі, у тому числі і за злочини проти дітей, несуть однаковою мірою не лише міліція, а й виконавча влада, місцеве самоврядування, органи соціального забезпечення, громадські організації та органи самоорганізації населення.
Працівники міліції цього року провели вже 40 тисяч лекцій і розмов із школярами на тему профілактики злочинів проти дітей. Результати вражають. На телефони довіри МВС звертаються тисячі дітей. Але переважна більшість розповідає не про тяжкі злочини, а про те, що жоден інспектор вирішити не в силах, — як з дітей знущаються і кривдять удома, в школі, на вулиці. Але хіба ці проблеми, в яких і коріняться злочини проти дітей, може вирішити тільки міліція? Чому дітям крім міліціонера більше нема куди звернутися з сімейними проблемами?
Разом з ліквідацією радянської влади держава втратила багато найважливіших функцій. У тому числі відповідальність за виховання дітей. Школа та соціальні органи вже не несуть відповідальності за те, якого громадянина готують до життя. Система комунікації між дитиною та контролюючими структурами існує лише формально. Захистити дітей від насильства батьків, від їхньої неуважності, від згубного впливу вулиці нікому. І, напевно, звідси походять і проблеми нашої держави. Усе починається з того, що наше суспільство ростить дітей, яких нерідко ґвалтують і фізично, і морально, але до яких державі немає жодного діла. А закінчується громадянами, котрим немає жодного діла до своєї Батьківщини...