Сьогодні нелегальна торгівля людьми (траффікінг) стоїть на третьому місці після торгівлі зброєю та наркотиками. За оцінками ООН, в усьому світі щорічно понад чотирьох мільйонів людей переправляють через кордон держав для підневільної праці, що приносить злочинним синдикатам до 7 млрд. дол. щорічного прибутку. Демократичне суспільство нарешті розпочало серйозну боротьбу з цим ганебним кримінальним бізнесом. Особливі зусилля докладає при цьому ПРООН і Міжнародна організація з міграції (МОМ). МОМ — це міжурядова установа, що налічує 93 держави-члени, понад 36 держав-спостерігачів із штаб-квартирою в Женеві й понад 100 представництв по всьому світу. Днями у Варшаві дві ці організації провели велику міжнародну конференцію, присвячену нелегальній торгівлі людьми. Деякі матеріали форуму, сподіваюся, будуть цікаві читачам «ДТ».
Ті, хто займається цією проблемою впритул, стверджують, що не менше 95% постраждалих — жінки. Причому їх використовують і для жебрування, для репродуктивного шлюбу, важкої фізичної праці й для трансплантації органів. Не слід забувати, що ті, хто потрапив у рабство за кордоном, виконуватимуть роль обслуги, роботу в підпільних швейних майстернях, задушливих теплицях і на будівництвах. Якщо за тяжку працю сплачують копійки, нікуди при цьому не випускаючи, то це — теж рабство. Відомий факт, коли в Польщі жінку похилого віку змушували тягати колоди, а молоду жінку з двома дітьми — просити милостиню, сидячи на холодній підлозі, у результаті чого всі троє стали інвалідами. Та, звичайно, левову частку в траффікінгу займає примус до занять проституцією.
З кожним роком кількість «завербованих» у Білорусі жінок збільшується. Дотримуються і своєрідної «географії»: жительок західних регіонів (Гродненської і Брестської областей) найчастіше вивозять для занять проституцією до Польщі, Німеччини, Італії, Іспанії та Чехії, а Вітебської та Могилевської областей вербують «на роботу» до Росії, Литви, Англії. Гомельських дівчат вивозять у країни Близького Сходу — Ліван, Туреччину, Ізраїль. Повії з Білорусі були зареєстровані також в Угорщині, Греції, на Кіпрі, у Швейцарії, Австрії, Канаді, Голландії, США, Австралії та навіть у Таїланді. А в лютому 2002 року було розкрито злочинну групу, яка поставляла білоруських жінок до Іспанії. Її організували дві колишні повії: вони оформляли виїзні візи, оплачували дорогу й видавали по 20 дол. на кишенькові витрати, отримуючи за одну дівчину по 1000 дол. Хоча про характер майбутньої роботи знала не кожна жінка, яка виїжджала, у результаті обдуреними виявилися всі, оскільки після приїзду їх повідомили, що вони винні не менше 18000 дол. хазяїну бара.
Взагалі за даними управління моралі та незаконного обігу наркотиків МВС Білорусі, у країні торговці живим товаром діють групами по три-сім чоловік, причому в кожного своя чітка роль. Один, як правило, має стійкі зв’язки з організаторами борделів за кордоном, або, як зазначалося вище, це особи, які раніше займалися проституцією, котрі, досягнувши «нетоварного віку», вирішили налагодити свій бізнес завдяки зв’язкам за кордоном. Вони ж займаються переглядом відібраних жінок, обговорюють конкретні умови роботи та передають необхідні відомості спільникам у країни призначення. Найчастіше в торговців є довірені особи у великих містах. Хтось із членів злочинної групи займається оформленням необхідних документів для організації виїзду. Часто ці люди налагоджують довірливі стосунки зі співробітниками турфірм, посольств і паспортно-візових служб. Інші члени групи виконують чисто допоміжні функції (охороняють, купують квитки, отримують гроші в банку за поставлених рабів, займаються перевезенням).
Вербувальники знають, у якому регіоні вищий рівень безробіття та звідки жертву обдурити простіше. Далі — збір інформації про майбутній «товар»: матеріальне становище, сімейна обстановка, освіта тощо. Не випадково серед жертв цих злочинців чимало близьких знайомих і навіть друзів дитинства — адже вони нібито хочуть допомогти знайомій, що опинилася у тяжкому матеріальному становищі. Іноді рабинями стають дівчата, які прагнули вийти заміж за іноземця і розмістили свої дані у відповідному каталозі. Шлюбні каталоги зі слов’янськими нареченими нечистоплотні шлюбні агентства розсилають навіть до... в’язниць. І наречена цілком може отримати чоловіка-кримінальника чи клієнта психлікарні. При цьому іноземні громадяни нерідко примудряються познайомитися з батьками мнимої нареченої та встигають зіграти весілля. Та навіть у Білорусі не всякий знає, що шлюб, укладений у цій країні, не визнають чинним у ряді держав.
За кордоном сценарій для жертви, як правило, той самий: її доставляють у країну перебування, силою або під певним приводом відбирають документи і повідомляють, що вона заборгувала величезну суму хазяїнам. Нерідко використовується шантаж: демонстративні побої, згвалтування, причому все це фотографують та обіцяють у випадку непокори відправити родичам чи розклеїти на стовпах у рідному місті жертви. Про цю проблему учасникам конференції розповів репортер телекомпанії POLSAT Радек Кетлінськи:
— У нас у Польщі практично немає статистики з траффікінгу. Та відомо, що наших дівчат теж вивозять за кордон, хоча й не в таких масштабах, як, приміром, з України. Дівчат траффікери тримають у постійному страху. Навіть якщо їм удасться втекти, на руках у злочинців залишаються їхні паспорти, отже, дані про те, де вони живуть. Проте одна дівчина зважилася видати своїх викрадачів, і ця історія викликала в Польщі шок.
Її разом із подругами тримали у вольєрі для собак. Щодня до них прямо у вольєр приводили клієнтів, які поводилися з ними гірше, ніж із собаками. Їм не давали їсти та пити, били за найменше «порушення». Наложниці дивом удалося передати записку до редакції польського щотижневика «Впрост», але коли поліція розпочала розкручувати цю справу, з’ясувалося, що в злочині замішані високопоставлені чиновники.
На жаль, таке становище не лише в Польщі. Попри те, що з 1 січня 2001 року в Кримінальному кодексі Білорусі є три статті, що передбачають покарання за торгівлю людьми (торгівля людьми; викрадення людини, вербування людей для експлуатації), торік за цими статтями у Білорусі засудили 44 чоловік, із них до позбавлення волі — лише 19.