Починаючи з весни цього року, з подачі Генпрокуратури до суду почали надходити кримінальні справи про фальсифікацію результатів сумнозвісних мукачівських виборів. Останній із вироків було винесено 30 червня, за словами слідчого ГПУ, комплексне розслідування справи вже завершене на вісімдесят відсотків.
Про другі повторні вибори мукачівського мера було сказано й написано так багато, що розповідати про особливості їх проведення — погроми на виборчих дільницях, побиття народних депутатів і як наслідок масштабне протистояння у Верховній Раді — немає потреби. Однак читачам «ДТ», напевно, цікаво дізнатися, чи вдалося за час, що минув із квітня 2004 року, встановити ініціаторів тих подій і притягнути їх до кримінальної відповідальності.
На сьогодні матеріалів розслідування налічується близько сотні томів, допитано понад тисячу осіб. Кримінальну справу за фактом фальсифікації було порушено ще в серпні 2004 р., однак спочатку її розглядали, так би мовити, з протилежного боку — фальсифікаторами намагалися подати «нашоукраїнських» депутатів, котрі нібито самі підробили виборчі протоколи. Справжніх злочинців почали притягати до відповідальності лише після президентських виборів та кількох змін у складі групи Генпрокуратури, що займається справою про мукачівські вибори. Хто ж, ті, що, згідно з судовими вироками, стали головними дійовими особами тих подій, що зажили слави найбрудніших виборів із часу незалежності України та мали резонанс мало не у всьому світі?
Загалом за мукачівськими подіями Генпрокуратура порушила десять кримінальних справ, які стосуються безпосередньо фальсифікації результатів, та дві — щодо викрадення бюлетенів та протоколів із міської ратуші (погроми на дільницях та безлад на вулицях розслідує міліція разом з обласною прокуратурою). Дев’ять справ із першої групи вже розглянуті судом. Винуватцями в них визнані голови дільничних виборчих комісій (ДВК) та заступник губернатора.
За словами старшого слідчого з особливо важливих справ Генпрокуратури Максима Якубовського, фальсифікація результатів виборів у ніч на 19 квітня не стала жестом відчаю тодішньої влади, це була багатоходова комбінація, продумана заздалегідь. Ще з початку квітня радник губернатора І.Чубірко став давати головам ДВК (які були підібрані виключно під кандидата Е.Нусера) хабарі за сприяння в забезпеченні потрібного результату. Суми виявилися не такими й великими — в еквіваленті близько тисячі доларів на людину, при цьому ніяких інструкцій, як саме доведеться відпрацьовувати гроші, радник губернатора не давав. Паралельно в Мукачевому з середовища місцевого криміналітету створювалися так звані «групи швидкого реагування», учасники яких також авансом отримали гроші.
Сфальсифікувати результати з допомогою криміналітету та куплених голів ДВК безпосередньо під час підрахунку бюлетенів не вдалося — надто велика увага була прикута до виборів, на кожній дільниці чергувало по кілька опозиційних депутатів та 15—20 спостерігачів, у тому числі й закордонних. Тому головні дії розгорнулися в ратуші, де засідала територіальна виборча комісія. Коли після закриття дільниць «нашоукраїнці», що мали на руках протоколи з реальними результатами, вже почали святкувати перемогу В.Балоги, а голови ДВК зі своїми протоколами стали прибувати до ратуші, їх направляли не на засідання територіального виборчкому, а до кабінету заступника губернатора В.Дядченка, котрий або власноручно, або з допомогою голови чи секретаря ДВК почав вносити в протоколи корективи. Як встановило слідство, в одному випадку протокол з усіма підписами й печатками був пустий, і В.Дядченко просто з голови вписав у нього результати (завдяки цьому Е.Нусер отримав більше голосів, ніж на дільниці було видано бюлетенів). Іноді голоси за В.Балогу перекидалися на користь Е.Нусера, а в більшості випадків бюлетені за «нашоукраїнського» кандидата просто робили недійсними.
Внаслідок «перерахунку» переможцем було оголошено Е.Нусера, а недійсних бюлетенів виявилося понад 10% від загальної кількості. Саме за ці дії — отримання хабара, фальсифікацію результатів виборів та свідоме використання підробленого виборчого документа — і судили голів ДВК та заступника губернатора. Зате з членів територіальної виборчої комісії до відповідальності не притягнули нікого. Те, що можна було кваліфікувати, як умисно неправильний підрахунок голосів (адже в ТВК бачили, що в протоколи внесено грубі виправлення), з огляду на внесені Верховною Радою до кримінального кодексу зміни, злочином уже не вважається. Так що завдяки парламентарям члени ТВК проходили в мукачівській справі лише як свідки.
Арешти членів дільничних виборчкомів почалися в серпні минулого року. Дехто зізнався в злочині ще на слідстві, інші каялися в суді й просили пом’якшити вирок. Єдиним, хто до кінця заперечував свою причетність до фальсифікації, став колишній заступник губернатора член СДПУ(о) з багаторічним стажем В.Дядченко. Втім, жоден із засуджених реального строку ув’язнення так і не отримав (зокрема вирок стосовно В.Дядченка ще не вступив у законну силу, прокуратура оскаржила його через м’якість). Покарання призначили у вигляді позбавлення волі від чотирьох з половиною до п’яти років із відстрочкою на один-два роки. Щоправда, під час слідства обвинуваченим довелося посидіти в слідчому ізоляторі. Найбільше за ґратами пробув В.Дядченко — цілих десять місяців. Проте своїх колишніх патронів колишній заступник губернатора так і не здав.
— Для нас не було самоціллю за будь-яку ціну засадити людей за ґрати, — каже М.Якубовський. — Хоча в тих випадках, де підсудні не визнавали вини, представник прокуратури просив засудити їх до реального строку. Головне — дати правову оцінку тим подіям, показати людям, що те, чим вони займалися, — злочин, за який довелося відповідати…
Таким чином, у мукачівській справі не фігурує ні екс-міністр МВС М.Білоконь (котрому В.Ющенко під час парламентського розгляду мукачівських подій емоційно заявив, що його місце — біля параші), ні екс-глава АП В.Медведчук (котрого Ю.Тимошенко назвала безпосереднім організатором мукачівського свавілля). Жодних доказів того, що до фальсифікації якимось чином причетний Е.Нусер, також не виявлено. Найголовнішим фальсифікатором мукачівських виборів виявився В.Дядченко. Неспівмірність масштабів особи колишнього заступника губернатора і згаданих подій розуміють і в Генпрокуратурі.
— На керівника організованої групи, що ставила собі за мету за будь-яку ціну зробити мером Е.Нусера, В.Дядченко, звичайно, не тягне, — каже М.Якубовський. — Його роль — лише безпосередній фальсифікатор, просто в цій маленькій піраміді він займає найвищу сходинку. Однак є надія, що на особі В.Дядченка ми не зупинимося, перспективи для справи ще є.
Це позиція слідчого, на яку він, безперечно, має право. Але, як видається, перспективи у справи, з огляду на останні події в країні, зовсім інші: реальні ініціатори та координатори мукачівських подій з тріумфом повертаються у виконавчу владу й обіймають у ній відповідальні посади. Утім, на тлі обласних правоохоронних структур, які розслідували злочини колишньої влади (згадаймо події на ужгородському стадіоні «Авангард» чи побиття агітаторів у свалявському готелі «Комфорт»), притягнення Генпрокуратурою до відповідальності хоча б низової ланки фальсифікаторів — уже велика й копітка робота…
Сьогодні мало хто згадує, що другі повторні вибори мера Мукачевого по суті стали віддзеркаленням перших повторних, які проводилися у червні 2003 р. Тоді дільничні комісії так само створювали виключно під одного кандидата — «нашоукраїнця» В.Петьовку, більша частина голосів за Е.Нусера після перерахунку перетворилася на недійсні (за результатами цих виборів було визнано недійсними так само 10% бюлетенів), а коли Е.Нусер спробував оскаржити сумнівну перемогу свого опонента, бюлетені за рішенням суду просто знищили. На останніх виборах, у березні 2006 р., Мукачеве також відзначилося на тлі області. Бюлетені в Мукачівському окрузі чомусь рахувалися найдовше в усьому регіоні, після чого до обласної ради неочікувано пройшли кілька «додаткових» партій, які одразу стали сателітами «Нашої України». Проте жодних кримінальних справ чи гучних розслідувань із цього приводу так і не було…