UA / RU
Підтримати ZN.ua

Глухі місця: один із вісімнадцяти

У Черкаській області щомісяця реєструється понад три десятки «дитячих» злочинів, вчинених особами, які не досягли 18-річного віку, або за їхньої участі...

Автор: Олег Слєпинін

По-звірячому вбито найкращого оперативника області

У Черкаській області щомісяця реєструється понад три десятки «дитячих» злочинів, вчинених особами, які не досягли 18-річного віку, або за їхньої участі. Рівень тяжких і особливо тяжких злочинів визнається стабільно високим. За рік у Черкаському районі зареєстровано 18 убивств. Мабуть, майже в кожному такому злочині можна побачити безліч больових точок часу. Ось зовсім недавня історія.

Кримінальники, повернувшись із місць відбування покарання, до Миколи Вигорова бувало і з пляшечкою не проти були зайти, про життя поговорити: шанували. Ну а колеги, які працювали з ним, в один голос твердять: Микола Федорович Вигоров — оперативник від Бога. Добра, щиросердна людина...

Був.

На стику Черкаського, Смілянського, Кам’янського й Чигиринського районів — місця глухі, дороги — ворогові не побажаєш, газу немає, електрика — з перебоями; власника магазину — як олігарха шанують. Серед розваг у народу популярний самогон, телевізор з ошалілими політиками, ну й — ясна річ — дискотека, самі розумієте, для молоді. А якщо молодь шукаюча, тобто раптом виявилося, що випивки забракло, то вона, шукаюча молодь, починає пенсіонерів трясти, а просто — бандюкувати. А іноді не просто, іноді люто.

Увечері 1 червня 2007 року юне панство — назвемо їх тут так: Сергій І. — 17 років, Вітя В. — 20 років і дівчина Оксанка, їй 21 рік, — вирішили відпочити, оскільки п’ятниця і День захисту дітей. Мати в Сергія — власниця магазину, тому на самогон розмінюватися не стали, взяли пляшку горілки 0,75, два літри води, ну і чіпсів — гуляти тож гуляти! Розташувалися в недобудованому будинку Сергія... Про що вони говорили, випиваючи й хрустячи чіпсами? Мабуть, не про те, що в Сергія попереду іспити за 11-й клас. І не про те, що Віті, біженцеві з Придністров’я, котрий нині працює на сільській пилорамі, добре б далі навчатися. Говорили про мобільні телефони, про переваги й вади, про банківський кредит на два телевізори, які Оксанка взяла для себе й Віті, про те, що Оксанка п’є все, що горить... Весело стало, але відчувалося — чогось бракує... Випивши біленької й у міру закусивши, молоді люди в якійсь момент відчули себе героями, готовими взятися за встановлення на землі царства справедливості. Почати вирішили з сусіда, людини питущої й безсловесної, згадавши, що він їм за щось обіцяв дати грошей, і не дав! Сусідом саме й виявився колишній найкращий опер області Микола Вигоров, який вийшов на пенсію капітаном. У Чубівку він переселився, покинувши квартиру в Черкасах, для дешевини життя.

Пристрасть до зілля, мабуть, гріх, але іноді ця пристрасть — захисний засіб від навколишньої дійсності, тільки так можна залишитися людиною (парадокс!) і не збожеволіти. У нас такий клімат, така соціальна атмосфера, а тут ще й робота — дно життя: потолоч, душогуби, бандити. Скажемо точніше: іноді хочеться не просто пояснити, але й виправдати таку людину — вже краще так, ніж коли хапають хабарі й невпинно думають, як свою хатинку впорядкувати. Розповідають, що Микола Федорович міг кілька днів не з’являтися у відділі, час від часу з’являючись біля пивної бочки. А потім брався до роботи і розкривав «висяки» й «глухарі» — буквально пачками передаючи справи до суду або прокуратури. Володів Вигоров феноменальним талантом, часом «розколював» злочини, як Шерлок Холмс, не виходячи з кабінету. Товариші по службі згадують його з захопленням. Коли він опинився на пенсії, відслуживши свої двадцять п’ять, і ще жив у Черкасах, до нього частенько забігали працівники карного розшуку по допомогу або консультацію... Служачи державі й людям, Микола Вигоров не нажив собі хороми, дім його був злиденний.

Молоді герої ввійшли до нього на подвір’я й почали кликати, кричати, що, мовляв, випити з ним хочуть. Називали вони його «дядько Коля».

Сергій І. розповідає: «Дядько Коля не озивався. Ми почали стукати. Я вдарив ногою у вікно, розбив скло, порізав праву ногу. Вітя почав бити ногою у двері, вибив шматок дверей. Увійшли. Дядько Коля на ліжку сидить...»

Вітя В.: «Сергій ударив ногою у вікно. А дядько Коля зсередини його стільцем по нозі бив. Я став двері ногою вибивати, виламав середню дошку, ввійшов... У коридорі дядько Коля стоїть. Я думав, у нього ніж. Але ножа не було...»

Розповіді молодих людей у чомусь відрізняються. Але загальна картина була така. Вони накинулися на відставного. Били його на підлозі, на ліжку. Хтось придумав знімати відео на мобільник. Знімали по черзі, один бив, другий поруч метушився, знімав, знімала й Оксанка. Крики, кров, мат, мерехтіння ліхтарика (надворі вже посутеніло). Микола Федорович кричав: «За віщо?!» Йому пояснювали. Людина, як відомо, у стані багато чого в собі пояснити і виправдати, навіть і свій наймерзенніший учинок. «Малий! — кричав Вітя Сергієві. — Ану покажи клас!» І Сергій показував, бив ногою, як у кіно вчать. «Ану посци на нього!..» І ще неслось, але вже Миколі Федоровичу: «Твоя головна в житті помилка, що ти мент!» Ніхто зовні нічого не чув: місця глухі.

Молодики деякі вчинки приписують одне одному. Суд розбереться. Скалічивши людину, вирішили вбити: «Боялися, що заявить». Стрибали на нього з ліжка, груди тріщали, давили стопою на горло, Микола Федорович намагався відіпхнути ногу. Але ось рука його безживно ослабла. Вітя знайшов шматок скла, став різати горло, відкинув скло, знайшов ніж. Обидва запам’ятали — «ніж із синьою ручкою». Оксанка, коли хрип почула, пригадала, що дядько Коля в неї сьогодні їсти просив. Сергій голову тримав, Вітя різав, уже й хребці лезом розсуваючи...

Потім пішли на річку, почали в Тясмині відмиватися від крові. З подивом виявили, що кров погано змивається. Про те, що кров узагалі все життя не змивається — їм, здається, ніхто ніколи не казав. Треба зазначити: монастирі в тих місцях не рідкість, світліють дзвіниці, але, як водиться, звук дзвонів не в кожне серце влітає. Після Тясмину, наплававшись усмак, пішли до клубу. Але запізнилися — дискотека вже скінчилася. Покурили на сходах, не без інтересу подивилися своє відео. Годині о третій, — це вже настала субота, — розійшлися. Вітя — до Оксанки (батьки не проти), Сергій — додому, до мами з вітчимом. Відіспалися — зустрілися. Знову біля клубу дивилися на мобілці свої відеозвірства. Вітя сміявся, подобалося; години дві в теніс грали. Але вже млоїли передчуття. Гроза почалася, буря. Вітя з Оксанкою почали подумувати, як би в біги податися. Наступного дня, у неділю, вони в обласний центр у справах поїхали, Сергій у селі залишився.

У Черкаський райвідділ міліції подзвонив голова сільради, повідомив, що в такому-то будинку зі слідами насильницької смерті (жах та й годі, голова відрізана!) виявлено труп... Коли стало відомо, що вбито колишнього працівника МВС, у Чубівку з проміжком у декілька годин наскочили дві опергрупи, приїхало начальство. Міліція, як ведеться в таких випадках, вважала справою честі знайти вбивць. Проте одна річ вважати, інша — знайти.

Розповідає старший оперуповноважений карного розшуку Черкаського РВ УМВС Юрій Володимирович Звірянський: «Спочатку не було за що зачепитися. Не проглядався мотив убивства. Колишнім операм кримінальники звичайно не мстяться, поживитися в домі у Вигорова нічим — повний нуль, пенсію напередодні не одержував, не грабіж. Потім звернули увагу на порожню пляшку горілки — казьонка. Зазвичай місцеві самогон п’ють, а казьонка — трошки екзотика. У селі один магазин. Дільничний Володимир Брелаха дізнався, хто купував. Відразу затримали 17-річного Сергія. А коли приїхав із Черкас Вітя з Оксаною, його з автобуса дільничний вивів уже в наручниках... За рік по Черкаському районі 18 убивств, 16 розкрито. Робота така, що третій день додому вибратися не можу. Дружина дзвонить, каже, речі забирай, іди. Не жартує... У багатьох оперативників у сім’ях через таку роботу проблеми...»

Слухав я Юрія Володи­мировича з неабияким співчуттям. Звірянському 27 років, шість років на оперативній роботі... Колись і в Миколи Вигорова починалися проблеми в сім’ї, а потім дружина пішла. Колись і йому було 27.