Коли півроку тому Юлія Тимошенко запустила процес повернення в державне лоно газорозподільчих мереж обл- і міськгазів (прозваний із легкої руки журналістів «імені Фірташа») і передачі їх на баланс новоствореного дочірнього підприємства «Нафтогазу України» — «Нафтогазмережі», у неформальних розмовах обізнаних людей звучав невтішний прогноз: «Буде війна». Війна між топ-менеджментом облгазів, котрий нібито ніколи не захоче відмовитися від тіньових схем продажу газу на внутрішньому ринку України, і урядом, який захоче взяти під контроль транспортування блакитного палива по газорозподільчих мережах. При цьому поінформовані співрозмовники зазначали, що іншого виходу нема: галузь не контролюється державою.
Першим, хто потрапив під «роздачу», вірніше, «віддачу» газових мереж, які належать державі, назад у держвласність відповідно до постанови Кабміну №775 від 10 червня 2009 року «Про підвищення ефективності управління державним майном газорозподільчих мереж» і наказу Мінпаливенерго від 4 вересня 2009 року, стало ВАТ «Вінницягаз».
Директор ДП «Нафтогазмережі» Віталій Гнатушенко у той період казав: «На прикладі взаємовідносин із ВАТ «Винницягаз» ми повністю відпрацювали систему приймання на баланс державних газорозподільчих мереж від приватних компаній. За такою ж схемою ми приймемо мережі по всій Україні — вже з 1 січня 2010 року вони будуть на нашому балансі».
Відпрацьовувати, враховувати нюанси, набиратися досвіду є на чому. Перший млинець виявився глевким, і відпрацьовування сценарію наразилося на серйозний опір.
У день, коли була призначена передача газових мереж (30 листопада 2009 року), ВАТ «Вінницягаз» звернулося у Вінницький окружний адміністративний суд із позовом до Мінпаливенерго: про необхідність провести інвентаризацію майна і чітко розділити його на державне, комунальне і приватне, а також призупинити дію наказу Мінпаливенерго про передачу держмайна, котре перебуває на балансі ВАТ «Вінницягаз», на баланс регіональної філії ДП «Нафтогазмережі». У Вінницькому окружному адміністративному суді ці вимоги порахували обгрунтованими і прийняли справу у провадження. Моментально, увечері того ж дня, народилася і постанова про припинення передачі держмайна.
А от у регіональному ДП «Нафтогазмережі» розподільчі газопроводи Вінниччини вже не тільки підрахували, а й по-хазяйськи «розклали по поличках». Як було заявлено офіційно, договори на користування комунальною власністю з міськими, сільськими і селищними радами підприємство вже підписало. Окрім того, господар той, кому закачали ліміт газу, а він закачаний саме «мережам».
Із 1 грудня 2009 року Національна комісія регулювання електроенергетики позбавила «Вінницягаз» відповідної ліцензії. А 8 грудня у Вінниці відбулося перше засідання суду за двома позовами (з приводу інвентаризації та скасування рішення про передачу держмайна) «Вінницягазу» до Мінпаливенерго. Засідання суду було перенесено. Відтоді воно переноситься з однієї дати на іншу. Із різних причин і, схоже, ще дуже довго може переноситися.
10 грудня 2009 року на засіданні НКРЕ мали розглядати питання про розширення території ліцензійної діяльності ДП «Нафтогазмережі». Але Профспілка працівників газових господарств України, де основною ударною силою були вінницькі газовики, проводила одну за одною акції протесту і перешкоджала остаточному розгляду цієї теми. Втім, у результаті маневрів профспілковиків було досягнуто тимчасового перемир’я на українському роздрібному ринку газу. Від облгазів у Києві чекають пропозицій — пошуку компромісу. У Вінниці кажуть, що про домовленості стосовно подачі пропозицій не чули. Чи то вдають, чи то справді пригнічені такою ситуацією. Адже, попри указ президента про призупинення постанови Кабміну №775 і перевірки Генпрокуратурою та СБУ правомочності рішення про створення ДП «Нафтогазмережі», працівники ВАТ «Вінницягаз» залишилися ні з чим. НКРЕ хоч і не зробила того, що планувала — залишити без ліцензій ще чотири газові господарства в Миколаєві, Закарпатті, Дніпропетровську і Львові, але так і не дала доладної відповіді, чи переглядатиме своє рішення щодо вінницького облгазу.
«Наше підприємство майже не працює», — коротко сказав голова правління ВАТ «Вінницягаз» Ігор Марчак. У це «майже» входить обслуговування устаткування, котре залишилося на балансі «Вінницягазу», робота зі старими боргами, прийом платежів. З останнім вийшла цікава ситуація. Наприкінці минулого року вінничан насторожили дві платіжки на оплату газу — від двох різних газорозподільчих організацій. Як пояснювали офіційно, «Вінницягаз» вимагала розрахуватися тільки за листопад. Регіональна філія «Нафтогазмереж» хотіла грошей уже за грудень. Хоча, як кажуть у «Вінницягазі», деякі споживачі несуть гроші їм і за грудень. І ці грудневі гроші довелося акумулювати на окремому рахунку (від гріха чимдалі).
Зрозуміло, не бозна як багато роботи для двох тисяч чоловік, котрі залишилися у «Вінницягазі». На черговому мітингу протесту працівників «урізаного» газового господарства під стінами облдержадміністрації на запитання, чому вони, за прикладом 500 колег, які перейшли у «Нафтогазмережі», не йдуть у нову компанію, вони говорили більше про емоційний аспект. Хтось психологічно не сприймає керівника новостворених вінницьких мереж, хтось, пропрацювавши 10—15 років, не хоче йти з насидженого місця.
Швидше за все, люди чекають виборів. А тим часом відбуваються судові розгляди. Ніхто й не сумнівався, що суперечку про те, хто має управляти регіональними газорозподільчими мережами, вирішуватимуть саме там — у судах. Навіть при тому, що Генпрокуратура має достатньо повноважень, аби паралізувати процес передачі устаткування вінницького облгазу «Нафтогазмережам». Адже відповідно до Закону «Про прокуратуру», у разі виявлення порушень відомство Олександра Медведька має право опротестувати будь-які акти Кабміну в судовому порядку.
Хоча... вибори покажуть, на чиїй саме газовій трубі і хто сидітиме.
Як це «монтується» із цивілізованим становленням економіки? Ніяк. Адже олігархи мають бути зацікавлені розвивати промисловість і виробництво, а не намагатися впливати на президента або ж прем’єра. А що, якби можновладці зуміли домовитися з власниками газових труб про передачу пакета акцій? Опинилося б тоді конкретно взяте «відпрацьоване» місто — Вінниця — на вибухонебезпечній газовій трубі?
До речі
ВАТ «Вінницягаз» відмовилося від частини позовних вимог у справі про передачу газових мереж на баланс ДП «Нафтогазмережі». Про це повідомив суддя Київського адміністративного окружного суду Микола Кишинський, передає кореспондент «РБК-Україна». Зокрема, Київський окружний адмінсуд задовольнив клопотання ВАТ «Вінницягаз» про виключення з позовних вимог пункту, який стосується скасування постанови уряду №775, відповідно до якої газові мережі мали перейти на баланс ДП «Нафтогазмережі». Свою відмову від вимоги скасувати постанову Кабміну представник «Вінницягазу» аргументував тим, що президент України Віктор Ющенко своїм указом призупинив дію згаданої постанови уряду і звернувся в Конституційний суд із вимогою визнати цю постанову неконституційною.
За словами судді Кишинського, розгляд справи по суті за позовом ВАТ «Вінницягаз» мав відбутися в місячний термін, проте остаточну дату проведення засідання визначать після того, як буде сформована колегія суддів, що розглядатиме справу по суті. Така колегія, за словами М.Кишинського, може бути створена до кінця тижня. Також суддя задовольнив клопотання представника ВАТ і виключив Кабмін зі складу відповідачів по цій справі.
Що ж стосується розгляду справ за позовами ВАТ «Дніпропетровськгаз» і ВАТ «Миколаївгаз», то засідання в рамках попереднього розгляду справ перенесене на 21 січня 2010 року на 16.00 і 16.30, відповідно. Таке рішення суд прийняв через неявку на судове засідання представників позивачів. Водночас, відповідно до законодавства, у разі відсутності представників позивачів на наступному засіданні воно може відбутися за їхньої відсутності, а позови можуть залишитися без розгляду.