«… я німію
перед законом…»
П.Чичиков
Автору цієї статті важко сказати, як працівники управлінь юстиції в інших областях незалежної України борються зі спокусою скористатися своєю владою та посадовим становищем. А ось щодо Львівщини можна стверджувати: тут відповідні держслужбовці облуправління юстиції давали раду такій спокусі погано. Коли саме і хто перший у нас додумався поставити розкрадання державних коштів, підконтрольних ЛОУЮ, на конвеєр, сьогодні відповісти також проблематично. Та, як можна судити з «Обвинувального висновку у кримінальній справі № 180-0162» від 19 грудня 2002 року, це в облуправлінні юстиції почали робити акурат із першого липня 1996 року, а перестали настільки ж акуратно 31 березня 2000 року.
Не виключено, що таким промислом грішили й раніше, проте відповідних слідів розшукати вже не вдасться. Оскільки правила вітчизняного діловодства не дозволяють потрібним документам довго залежуватися на архівних полицях. Скажімо, первинні (касові) документи після трирічного зберігання можна знищувати, якщо вони «проревізовані». Власне, й історія, про яку йтиметься нижче, могла б залишитися нерозкритою. Адже до переломного 2000 року, коли факти розкрадання відомчих коштів стали предметом слідства, порушень у поводженні з фінансами ЛОУЮ «не помічалося». Хоча відповідні перевірки й проводилися. Так, скажімо, 1998 року фінансово-господарську діяльність управління «трясло» львівське КРУ, а 1999-го — начальник податкової інспекції Личаківського району м.Львова.
Зловживання вилізли назовні лише у квітні 2000 року. Тоді виявилося, що в управлінні гроші розкрадалися шляхом підробки документів про отримання готівки банком. (ЛОУЮ акумулює в себе кошти, зароблені державними нотаріальними конторами, державним нотаріальним архівом, приватними нотаріусами — за надання платних послуг нотаріального характеру і продаж бланків нотаріальних дій.) Спочатку в порушеннях звинувачували старшого економіста, фахівця І категорії касира управління Т.Щербату. Подання прокурору Львівської області про порушення кримінальної справи з приводу виявлених порушень начальник облуправління В.Дякович надіслав саме щодо касира. Хоча, як можуть підтвердити знавці з фінансових питань, протягом трьох років і трьох місяців непомітно красти державні гроші сама касирка не змогла б. Про витівки касира, як мінімум, хоч щось мав би знати головбух управління. Остання, С.Пашко, заперечує свою причетність до описаних порушень. І як могла її підопічна протягом такого тривалого періоду займатися розкраданнями, головбух також не знає. Відповідно до тексту обвинувального висновку, «протягом 1997 — 1999 років... раптові інвентаризації... не проводилися, з... порядком проведення касових операцій вона ознайомлена не була і їй не було відомо про необхідність проведення таких раптових інвентаризацій коштів».
Слідство, проведене прокуратурою, усе-таки знайшло (кажуть, без ентузіазму) додаткові факти й порушило кримінальну справу також проти начальника відділу обліку і звітності й головного бухгалтера ЛОУЮ. Потім ще знадобився час, щоб слідство об’єднало обидві справи в одну, що також далося непросто.
Сьогодні слідство стверджує, що тандем касир–головбух обкрав державу на загальну суму 384604,61 грн. Разом зі шкодою, заподіяною «громадським інтересам», «правам та інтересам окремих фізичних осіб», ця сума дорівнює 391001,86 грн. «Окремі фізичні особи», які постраждали від користолюбних і незаконних дій Щербатої—Пашко, — це працівники управління, в яких «позичалися» гроші із зарплат, командировочних тощо. Щоправда, колег удалося обібрати лише на неповні десять тисяч. Основний масив — 218386,88 грн. — пара «наварила», не вносячи гроші від нотаріальних контор та приватних нотаріусів (за описані вище послуги) на позабюджетний рахунок ЛОУЮ. В арсеналі розкрадачів був також спосіб, відповідно до якого через касу ЛОУЮ не оприбутковувалася готівка, яку здавали державні нотаріальні контори, державний нотаріальний архів і приватні нотаріуси. Не гребували співробітники й завищенням «по бухгалтерському обліку управління юстиції розміру внесених нотаріальними конторами сум оплати за бланки нотаріальних дій за рахунок зменшення сум оплати за надані платні послуги правового та технічного характеру». Місцевий Залізничний районний суд як обвинувачуваних розглядає касира та головбуха. Чи можна з упевненістю говорити, що попередня змова щодо навмисного розкрадання відомчих коштів обмежувався лише цими двома працівниками управління? Чи могло особливо велике розкрадання у зазначеній сфері дій ЛОУЮ відбуватися без відома вищого начальства? Щербата у своїх ранніх свідченнях повідомила слідству, що Пашко більшість відібраних у держави грошей брала для «передавання нагору». Мовляв, десять відсотків треба було дати тому начальнику, десять тому і т.п. Обвинувальний висновок, який дійшов до суду, містить лише свідчення Щербатої, відповідно до яких Пашко забирала в Щербатої 80% украденого. Зазначимо, що гроші в управлінні легко зникали при трьох начальниках.
Начальник облуправління, кажуть, має право проводити перевірку фінансової діяльності дорученої йому структури, але робити це нібито не зобов’язаний. А на кому лежить обов’язок проводити таку форму перевірки, як ревізія, то це — на КРУ. Інвентаризація? Як пояснював працівникам КРУ після виявлення недостачі той-таки Дякович, ініціатива проведення цієї форми перевірки є прерогативою відділу обліку та звітності. А С.Пашко, яка очолювала цей відділ, як ми вже знаємо, виявилася не надто ініціативною. За що отримала від свого шефа банальну догану.
Може, наведеними вище правовими обставинами і слід пояснювати, чому досвідчені юристи, якими з обов’язку служби мають бути начальники облуправління юстиції (Дякович, скажімо, тривалий час працював суддею і головою одного з районних судів у Львові), не помічали схильностей своїх головбуха та касира. В.Дякович, який досі благополучно керує облуправлінням, «виявив шахрайства випадково». Як випливає з його пояснень КРУ, він «здійснював поточний контроль фінансово-господарської діяльності облуправління», і все було нормально. Це з його ініціативи в облуправлінні, щойно він розпочав виконувати обов’язки начальника ЛОУЮ, проводив ревізію начальник податкової інспекції Личаківського району Львова. До речі, багатьох спостерігачів звернення начальника обласного управління юстиції до начальника районної податкової інспекції з проханням провести ревізію дивує. Якби в Дяковича було велике прагнення справді щось виявити, то йому природніше було б звернутися з проханням провести перевірку в те ж таки КРУ. Податкова інспекція, що зрозуміло, більшу увагу звертає на сплату податків.
Власне, нестачу грошей в управлінні виявив не сам Дякович, а (відповідно до версії начальника управління та головбуха цього відомства) — головбух. А ось чому головбух «виявила нестачу»? З ранніх свідчень Щербатої відомо, що коли сума вкрадених коштів здалася Пашко занадто великою, вона просто злякалася можливого викриття в майбутньому, тому сама вирішила стати викривачем і всю провину звалити на касира. Є ще одна версія того, чому головбух вирішила «здати» касира. Як стверджує одне джерело, на якомусь етапі колишній міністр юстиції С.Станик почала вимагати, щоб гроші, одержувані від нотаріальних послуг, ішли через Київ. За такої ситуації виникала небезпека, що хтось рано чи пізно поцікавиться, а чому це раніше грошей надходило значно менше.
Чи так було насправді, встановлювати суду. Втім, слухання проходять у Львові. І районному судді доведеться розглядати справу, за якою як свідок проходить його вчорашній шеф (віднедавна суди виведено з безпосереднього підпорядкування управлінням юстиції). А при «вчорашньому шефі», повторимо, обвинувачувані розкрадали відомчі кошти більше року. Хотів би він того чи ні, але нинішній начальник обласного управління юстиції — особа зацікавлена. Понад те, існує свідчення тиску на суд із боку В.Дяковича. У кореспондента «ДТ» є текст публікації одного з місцевих органів, у якому досвідчений юрист Дякович навіть до судових слухань давав несхвальні оцінки вчинкам свого касира й вигороджував головного бухгалтера. Суддя, який розглядає цю справу, заборонив кореспондентові «ДТ» бути присутнім на слуханні, хоча процес не оголошувався закритим. Тим самим суддя порушив ст. 20 КПК України «Гласність судового розгляду» і право журналіста й громадянина на інформацію. Службове розслідування з цього питання провів і департамент кадрової роботи та державної служби Мін’юсту України. Джерело, яке уважно ознайомилося зі «Службовим розслідуванням», стверджує, що цей документ пов’язує фінансові порушення в ЛОУЮ з порушенням Дяковичем п. 10 Положення про Головне управління юстиції МЮ України в АР Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських управліннях юстиції, затвердженого 05.02.1999 р., щодо організації роботи управління... Службове розслідування серед причин, які зробили можливим розкрадання грошей в облуправлінні, назвало й ті факти, що Дякович порушив власний наказ від 4 березня 1999 року «Про затвердження розподілу функціональних обов’язків керівництва Львівського управління юстиції» та посадову інструкцію про здійснення належного контролю за господарсько-фінансовою діяльністю управління юстиції. Те ж саме джерело процитувало кореспонденту «ДТ» резюмуюче положення зі «Службового розслідування» департаменту: «Фактично контроль за фінансово-господарською діяльністю обласного управління юстиції з боку Дяковича В.П. був відсутній, що є грубим порушенням трудових обов’язків працівника, що несе дисциплінарну відповідальність порядком підлеглості».
Службове розслідування департаменту, як проінформували кореспондента «ДТ», містить претензії до пана Дяковича і з такого питання. Керівництво управління виявило факт розкрадання наявних коштів своїм співробітником. У такому випадку відповідний «Порядок...» вимагає провести службове розслідування і призначити ревізію з відстороненням працівника-крадія від виконання службових обов’язків за посадою. Дякович, порушуючи вимоги «Порядку проведення службового розслідування», передчасно звільняє Щербату. Отже, відомство позбулося можливості встановити повну картину недоліків, причин та умов, які дозволяли тривалий час безконтрольно (чи підконтрольно?) розкрадати кошти. Таке враження, що касирові давали можливість сховатися, щоб слідство не могло докопатися до істини. (Прокуратура не брала зі Щербатої підписки про невиїзд.)
З огляду на перелічені факти, «Службове розслідування», за певною інформацією, запропонувало державному секретарю Міністерства юстиції України О.Лавриновичу (згадуваний документ датований першим листопада 2001 року) звільнити Дяковича з займаної посади в порядку застосування п. 1 ст. 41 КзпПр України.
Не минуло й дев’яти місяців із часу підготовки «Службового розслідування», як виник новий документ, який містить масу претензій до діяльності Львівського обласного управління юстиції, — «Доповідна записка» директора департаменту державної виконавчої служби Л.Павлової. Цей папір адресувався О.Лавриновичу вже як міністру юстиції України. Привід для створення документа дала комплексна перевірка діяльності Львівського обласного управління юстиції, проведена на початку червня 2002 року департаментом державної виконавчої служби (ДВС). За результатами перевірки засідання колегії Міністерства юстиції України 19 червня 2002 року визнало роботу обласного управління юстиції та його начальника В.Дяковича щодо керівництва органами виконавчої служби незадовільною. Шостого серпня того ж самого 2002 року колегія Львівського обласного управління юстиції під головуванням Дяковича визнала роботу ДВС задовільною.
Департамент провів контрольну перевірку, щоб переконатися, наскільки усунено порушення та недоліки, виявлені в ході попередньої перевірки. Приміром, червнева перевірка відзначила в ряді відділів ДВС області «серйозні недоліки» при виконанні вимог закону, наказів, інших нормативно-правових актів і доручень Міністерства юстиції, Інструкції з діловодства, Інструкції про проведення виконавчих дій, ведення депозитних операцій тощо. Контрольна перевірка підтвердила, що більшість порушень та вад не усунуто, а зауваження перевіряльників залишені без уваги виконавцями і територіальних, і обласного управлінь юстиції. Контрольна перевірка навіть виявила... погіршення роботи.
Під час торішньої комплексної перевірки від керівництва ЛОУЮ вимагали, м’яко кажучи, забезпечити прозорість процесу реалізації заарештованого та конфіскованого майна і своєчасність перерахування коштів стягувачам. Що й казати, у виконавчих провадженнях, за якими реалізовувалося майно як Львівською філією СГП «Укрспец’юст», так і ЧСП «Л-ВІС», не було аукціонних відомостей, актів уцінки, інколи — навіть відомостей про проведення публічних торгів! Директору департаменту ДВС здалося дивним, що за чотири місяці (з червня по вересень) минулого року сімома відділами ДВС майно на реалізацію філії СГП «Укрспец’юст» не передавалося взагалі. І це при тому, що, скажімо, на території Жовківського району (одного з тих семи) функціонує Рава-Руська митниця. Решта 11 відділів ДВС передавали заарештоване майно частково. Директор департаменту ДВС відзначила в доповідній записці, що наведені факти свідчать не лише про відверте ігнорування вимог Міністерства юстиції, а й про лобіювання інтересів певних комерційних структур при реалізації заарештованого та конфіскованого майна з боку начальника обласного управління юстиції Дяковича. Висновки контрольної перевірки: робота ЛОУЮ та органів ДВС області продовжує залишатися незадовільною.
Гаразд, рідне начальство в Києві щось не злюбило свій обласний підрозділ! Та претензії до ЛОУЮ сиплються від усіх владних сторін. Отже, це не просто випадок. Нещодавно солідарність із директором згаданого департаменту виявив глава Львівської обласної державної адміністрації Мирон Янків. У своїй доповіді на розширеному засіданні колегії облдержадміністрації, що відбулася 4 липня 2002 року, Мирон Дмитрович сказав: «Особливо руйнівними для стабілізації соціально-економічної ситуації в області є деструктивні дії різного роду аферистів, які створюють підставні фірми й, заручившись, очевидно, підтримкою окремих працівників силових структур, розробили схеми розграбування майна підприємств. Зокрема нещодавно прокуратурою Львівської області встановлено факт незаконного продажу майна філії державного підприємства «Львівприлад» заводу «Орбіта», що було наслідком непринциповості виконавчої служби Франківського району. Протягом трьох днів підставні фірми «заробили» близько 1 млн. гривень за рахунок коштів, призначених на погашення заборгованості із заробітної плати. Я переконаний, що компетентні органи зроблять правильні висновки».
Не міг залишитися байдужим до діяльності ЛОУЮ і глава комітету ВР із питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. У своєму поданні міністру юстиції України від 24 жовтня 2002 року, розповідаючи, як розорялося Стрийським районним управлінням юстиції знамените на Західній Україні ще з довоєнних часів підприємство «Маслосоюз», В.Стретович відзначив, що фактів свідомого заниження вартості об’єктів і матеріальних цінностей, які підлягають реалізації державними виконавчими службами області через ЧСП «Л-ВІС», безліч. «У результаті таких діянь, — пише В.Стретович, — десятки об’єктів реалізовано за безцінь, що завдало державі матеріальних збитків в особливо великих розмірах». Причину зловживання службовим становищем, розкрадання державного майна, хабарництва, корупційних діянь із боку окремих посадових осіб ЛОУЮ голова зазначеного комітету Верховної Ради вбачає у тому, що «Дякович В.П., очевидно, більше переймається проблемами приватної фірми «Л-ВІС», через яку реалізовується практично весь конфіскований товар та майнові комплекси за явно заниженими цінами». Чому начальник облуправління юстиції, державної структури благоволить приватній фірмі «Л-ВІС», голова комітету ВР не уточнював.
Комітет передав у прокуратуру Львівської області подання щодо перевірки законності діяльності ЧСП «Л-ВІС». Чи отримав комітет відповідь, кореспондентові «ДТ» довідатися не вдалося. Та оскільки Дякович продовжує керувати дорученим йому відомством, можна припустити, що прокуратура не знаходить у діях начальника ЛОУЮ порушень законодавства. Нічого не відомо авторові цих рядків і про те, що компетентні органи прислухалися до голови ОДА Мирона Янківа, який розраховував на «правильні висновки» щодо «деструктивних дій різного роду аферистів». Не було адекватної реакції на висновки обох доповідних записок і службового розслідування... Найбільш гнівне слово міністра юстиції Олександра Лавриновича з цього приводу було (у відповіді міністра Стретовичу В.М.) таким: «... Дяковича В. П. ... попереджено про неповну службову відповідність...»