Судова система у Сполучених Штатах складається з федеральних судів і судів штатів, до складу яких входять, відповідно, федеральні судді і судді штатів. Призначення на посаду федерального судді у США вважається найбільшим професійним досягненням у кар’єрі юриста. Бути суддею означає обіймати одну із найбільш шанованих посад в американському суспільстві. Судді користуються повагою через те, що вони самі поважають себе. Водночас, обрання на посаду голови суду прирівнюється до просування до ще більш високого статусу, роль цієї посади в американській судовій системі часто описується, як primus amongst the pares, тобто перший серед рівних. Незважаючи на таке визначення, обов’язки голови суду здебільшого носять церемоніальний та адміністративний характер. Наприклад, координування діяльності суду, призначення зустрічей та організація конференцій, а також представлення суду під час зовнішніх заходів і подій. На противагу досить поширеній думці, голова суду не контролює судові справи і не розподіляє справи між конкретними суддями. Тим не менше, роль голови суду є важливою, а отже доцільним є порівняння порядку обрання голови суду в Сполучених Штатах та Україні.
Конституція Сполучених Штатів передбачає, що президент має право призначати федеральних суддів за порадою та згодою сенату США (далі — сенат). По завершенні процедури затвердження, «судді Верховного суду, а також нижчих судів залишаються на своїх посадах, доки поводяться бездоганно, і мають у визначені терміни одержувати за свою службу винагороду, що не повинна зменшуватися протягом усього часу їх урядування». Ці захисні механізми (довічне перебування на посаді і заборона на зменшення заробітної плати) гарантовані Конституцією для того, щоб федеральні судді не боялися втратити свою посаду чи одержати зменшену заробітну плату за винесення рішень, які не підтримує президент чи Конгрес. Ця захищена свобода виносити політичне чи суспільне непопулярне рішення є однією із необхідних умов існування нашої демократії.
Окрім судів загальної юрисдикції, передбачених статтею ІІІ, Конституція надає Конгресу право утворювати інші федеральні суди, покликані допомагати у здійсненні окремих функцій законодавчої влади, як це передбачено статтею I Конституції. Федеральні судді у таких судах так само призначаються президентом за порадою та згодою сенату. Вони виконують свої повноваження протягом фіксованого терміну у 15 років, їх незалежність гарантується законодавством, яким для суддів, які не були повторно призначені на посаду президентом, передбачається статус старшого судді і право на одержання пенсії у повному обсязі.
Хоча федеральні судді у судах, утворених відповідно до статті III Конституції, перебувають на своїх посадах доти, доки поводяться бездоганно, Конституцією передбачена можливість усунення їх з посади шляхом імпічменту і засудження за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини і провини. Імпічмент — це конституційна процедура, відповідно до якої палата представників США (далі — палата) може винести посадовій особі обвинувачення за підозрою у «зловживанні посадою» із подальшим розглядом справи по суті сенатом. Федеральний суддя може бути усунутий з посади лише за умови визнання його винним голосами двох третин членів сенату. Процедура імпічменту застосовується досить рідко.
На рівні штатів, принаймні для деяких судів, використовується метод призначення комісією, або так званий план заслуг. Незважаючи на розповсюдженість системи призначення комісією протягом другої половини двадцятого сторіччя і постійну кампанію на її підтримку, судді у більшості штатів досі обираються шляхом загальних виборів. Крім нього, судді у двох штатах (Вірджінія і Південна Кароліна) обираються законодавчими органами штатів. Нарешті, у разі виникнення вакансії, судді штатів призначаються губернаторами.
Для порівняння, Конституція України передбачає, що перше призначення на посаду судді здійснюється президентом строком на п’ять років. Після цього терміну судді обираються Верховною Радою. Для надання допомоги у процесі призначення суддів Конституцією України передбачене створення Вищої ради юстиції, яка складається із представників усіх гілок влади і вповноважена вносити «подання про призначення суддів на посади». Окрім цього, Конституцією передбачений Конституційний суд України у складі 18 суддів, причому президент, Верховна Рада і з’їзд суддів призначають або обирають по шість суддів. Судді Конституційного суду «призначаються на дев’ять років без права бути призначеними на повторний строк». Нарешті, у Конституції України перелічені випадки, коли суддя може бути усунутий з посади.
На федеральному рівні система, за якої безстрокове призначення суддів на посаду здійснюється президентом, із наступним затвердженням сенатом, є кращою, ніж система, за якої президент призначає суддів лише на початковий п’ятирічний термін, із простою можливістю бути у майбутньому обраними на довічні посади парламентом. Остання система свідчить про менший ступінь судової незалежності, оскільки судді виконують свої функції лише протягом певного фіксованого строку, а потім мають постати перед парламентом для обрання. Після закінчення початкового п’ятирічного терміну на посаді, парламент може проголосувати як за, так і проти обрання судді на посаду безстроково. Така послідовність подій викликає занепокоєння. Перше призначення на п’ять років може фактично виконувати для парламенту роль випробувального строку. Кожен суддя, який хоче бути перепризначеним, перебуватиме під тиском необхідності узгоджувати свої рішення із політичними сентиментами, які домінують на той момент у парламенті. Як зазначалося раніше, одним із наріжних каменів розвинутої демократії є надання суддям можливості виносити рішення без страху покарання. Таким чином, було б краще, щоб судді призначалися безстроково від початку.
Окрім процесу затвердження суддів на посаді, українська та американська судові системи також визначають порядок призначення голови кожного суду. Для початку, «Голова Верховного суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування пленумом Верховного суду України в порядку, встановленому законом». Крім цього, «Голова Конституційного суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду України зі складу суддів Конституційного суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк». Водночас, хоча голови Конституційного суду та Верховного суду обираються їх колегами, голови нижчестоящих судів в Україні призначаються президентом.
У судовій гілці влади Сполучених Штатів так само існують кілька різних підходів до обрання голови суду. На рівні федеральних окружних судів і окружних апеляційних судів (далі — апеляційні суди) критерії для досягнення та припинення статусу голови суду є практично ідентичними. За винятком кількох незначних зауважень, суддя просувається на посаду голови суду, якщо він чи вона «перебуває на постійній активній службі і є старшим за суддівським стажем відносно тих суддів, які: а) не досягли віку 64 років; б) перебували на посаді окружного (чи апеляційного) суду протягом принаймні одного року; і в) не перебували раніше на посаді голови суду». Строк перебування на посаді голови суду обмежується семирічним терміном, і за звичайних обставин не може продовжуватися після дати «досягнення [суддею] віку 70 років». Підхід, який застосовується у федеральних окружних судах і апеляційних судах, грунтується на принципі старійшинства, і не бере до уваги політичний склад чи переваги окремих суддів. Таким чином, політичні міркування повністю виключені.
Окрім цього підходу, у Сполучених Штатах визнаються ряд інших способів призначення голови суду. По-перше, голова Верховного суду США пропонується на посаду президентом, із наступним затвердженням сенатом. По-друге, щодо Суду США з федеральних претензій (утвореному відповідно до статті І Конституції), кодекс законів США передбачає, що президент визначає одного суддю із числа суддів Суду федеральних претензій, який не досяг віку 70 років, як голову суду. Після призначення голова Суду федеральних претензій виконує свої функції протягом будь-якого строку на розсуд президента, але не може залишатися на посаді після досягнення сімдесятирічного віку. По-третє, голова Податкового суду США (також утвореному відповідно до статті І Конституції) обирається його чи її колегами на дворічний термін. Зокрема «Податковий суд принаймні один раз на два роки визначає одного суддю головою суду». По-четверте, судді федеральних окружних судів відповідного округу вповноважені обирати голову Суду США з питань банкрутства для цього округу. Призначення затверджується простою більшістю голосів; проте у випадках неможливості досягти таку більшість, голос голови федерального окружного суду вважається вирішальним.
Підсумовуючи, відзначимо: найбільш розповсюдженою у Сполучених Штатах процедурою обрання голови суду на федеральному рівні є система, заснована на тривалості стажу на посаді судді. В Україні, за винятком Конституційного суду і Верховного суду, голови яких відповідно до Конституції України обираються шляхом таємного голосування, голови більшості нижчестоящих судів призначаються президентом. Повноваження президента України стосовно призначення голів цих судів нині є предметом дискусії. На користь збереження таких повноважень наводиться наступна аргументація: якщо президент призначатиме голів судів, такі голови матимуть за собою авторитет президентської адміністрації, а отже, зможуть ефективно виконувати свої обов’язки. Водночас, критики такого підходу заперечують, що призначення голів судів президентом наділяє їх можливістю здійснювати надмірний вплив на внутрішні справи і рішення суду.
З метою усунення будь-якої видимості неналежної поведінки, а також для уникнення надмірної заполітизованості, особам та органам, відповідальним за проведення судової реформи в Україні, слід розглянути можливість запровадження системи призначення голів нижчестоящих судів, заснованої на тривалості суддівського стажу, як це має місце у США. Запровадження такої системи зможе звести до мінімуму можливості для зовнішнього тиску. У разі відмови від такої системи Україні слід розглянути можливість введення процедури, подібної до чинного порядку призначення голів Конституційного і Верховного судів. Інакше кажучи, судді нижчестоящих судів мають самостійно обирати своїх голів шляхом таємного голосування. Хоча система, заснована на тривалості суддівського стажу, і виборча система мають очевидні переваги, можна було б розглянути принаймні компромісний варіант (наприклад, якщо кожна із цих процедур буде відхилена). Хоча в основі компромісу не лежатиме жодна із систем, описаних вище, він все-таки міститиме окремі елементи цих систем.
