Довічне позбавлення волі як вид покарання введено в раніше діючий Кримінальний кодекс України 1960 року після скасування страти законом України в лютому 2000 року. Відповідно до статті 64 Кримінального кодексу України 2001 року, довічне позбавлення волі встановлюється за скоєння особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. До засудженого до довічного позбавлення волі не застосовується умовно дострокове звільнення від відбування покарання і заміна його судом на більш м’яке покарання. Минуло понад два роки із дня введення цього виду покарання. Як воно застосовується, зокрема, судами Криму? Чи стало воно застереженням для осіб, готових скоїти тяжкі злочини за різноманітними мотивами? Нещодавно аналіз цієї проблематики проведено прокуратурою Криму.
Як повідомив «ДТ» заступник прокурора Криму Олексій Кошман, вироками апеляційного суду Автономної Республіки Крим поточного року визначено довічне позбавлення волі семи засудженим за вчинення злочинів, передбачених статтею 115 частиною 2 (навмисні убивства за обтяжливих обставин) КК України. Насамперед, це навмисні убивства з корисливих спонукань, убивства за попередньою змовою групою осіб. Аналіз таких злочинів свідчить: окрім корисливих намірів і бажання «гарного життя» у людей, що скоїли їх, превалюють переконання, що злочин не буде розкритий і відповідальності за нього не треба буде нести.
За словами керівника прес-центру Кримської республіканської прокуратури Анатолія Титарчука, у кримській практиці є кілька найхарактерніших прикладів. Так, раніше судимі В’ячеслав Єрастов і Василь Герасимчук, пиячачи протягом дня, увечері 26 листопада 2001 року прийшли в дім братів Шарових у селі Восход Красногвардійського району. Незабаром між гостями й господарями виникла сварка. Герасимчук і Єрастов завдали братам силу-силенну поранень у голову різноманітними знаряддями, зокрема й лезом бритви. Згодом експерти виявили рубані рани голови, переломи кісток склепіння і основи черепа, переломи ребер, садна і синці тулуба та кінцівок. Шарови померли на місці. Їхню матір, котра вийшла із сусідньої кімнати, злочинці побили, а потім Герасимчук порізав їй бритвою обличчя і шию. Від ран Шарова померла. Єрастов і Герасимчук із місця злочину зникли. Обставини злочину апеляційним судом автономії в червні поточного року повністю підтверджені на основі наданих слідством доказів. Герасимчук засуджений до довічного ув’язнення, а Єрастов до 15 років позбавлення волі. Судом із засуджених стягнено разом на користь потерпілого батька сімейства 30 тисяч гривень.
Житель села Яркоє Поле Кіровського району Криму Василь Кривошеєв, який ніде не працював, уночі 28 січня нинішнього року розбив шибку і, відігнувши металеві прути, проник у приміщення магазину села Яркоє Поле, звідки викрав значну кількість товару. Вже наступної ночі він ручним дрилем просвердлив отвір у корпусі трансформатора, розташованого неподалік села Трудолюбівка Кіровського району, злив 210 кілограмів трансформаторного мастила на суму понад 753 гривні. Але й тут він не був упійманий. Вночі 12 березня нинішнього року в селі Яркоє Поле він прийшов у дім громадянки К. і згвалтував її. Коли вона пригрозила, що звернеться в міліцію, Кривошеєв металевим ломом кілька разів ударив її по голові. Від отриманих поранень жінка померла. У цей час у дім увійшов співмешканець загиблої, котрого Кривошеєв убив тим же ломом. Чотирирічний син потерпілої, котрий перебував у сусідній кімнаті, став кричати і звати на допомогу. Щоб усунути небажаного свідка, Кривошеєв убив і дитину. Вироком колегії апеляційного суду автономії в липні 2002 року Кривошеєв засуджений до довічного ув’язнення з відшкодуванням матеріального збитку на користь родичів потерпілої, Кіровської райспоживспілки, а також «Крименерго».
Ще більш шокуючими є злочини, скоєні протягом 2000—2001 рр. таким собі Айдином Мустафаєвим, жителем міста Керчі. Громадянин Азербайджану, він проживав без реєстрації на території України у своєї співмешканки, не маючи постійної роботи, і вирішив добути кошти для безбідного життя злочинним шляхом. Наприкінці 2000 року Мустафаєв, як зазначено в протоколі слідства, ввійшов у довіру до громадянина Російської Федерації Скокова, котрий мешкав із ним в одному під’їзді. Він запропонував Скокову заробити на перевезенні нібито п’яти автомобілів «Деу», що належать йому, із Ростова в Нижнєвартовськ для перепродажу. Той погодився і повідомив знайомим про майбутню поїздку. У середині грудня 2000 року Мустафаєв убив Скокова. Після цього заволодів усім майном потерпілого на суму понад 50 тисяч гривень.
Далі Мустафаєв, маючи борг перед Ротановим у сумі 250 доларів США і бажаючи безоплатно повернути собі залишений йому в заставу автомобіль «ВАЗ», що належав раніше убитому Скокову, спробував привласнити гроші й інше майно Ротанова. Для цього Мустафаєв наприкінці вересня 2001 року убив останнього й того ж вечора прийшов у його квартиру і попросився залишитися там ночувати. Вночі він убив дружину і малолітнього сина Ротанових. З їхньої квартири Мустафаєв викрав усе майно, значну частину якого перетягнув у квартиру своєї співмешканки, — усього на суму понад 12 тисяч гривень. Аби приховати сліди злочину, він наступного дня розлив у квартирі Ротанових бензин і підпалив її, завдавши збитків в особливо великих розмірах на суму понад 40 тисяч гривень. Слідством установлено, що за місцем проживання в місті Баку він характеризувався негативно. В Україні мешкав без реєстрації, також ніде не працював. Вироком колегії апеляційного суду на початку червня 2002 року Айдин Мустафаєв засуджений до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. З нього стягнено близько 60 тисяч гривень на відшкодування заподіяного матеріального збитку, а також 20 тисяч гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди одному з потерпілих.