Колись Берегівська школа-інтернат (Закарпатська область) вважалася елітним навчальним закладом, де працював прекрасний педагогічний колектив. Щоб віддати сюди свою дитину, батькам треба було мати хороші зв’язки в коридорах районної влади. Ті часи давно минули. Тепер із близько трьохсот учнів, що навчаються в інтернаті, левова частка — це сироти та діти з неблагополучних сімей. Частина школярів має психологічні та фізичні вади й потрапляє сюди за направленням обласної медико-педагогічної комісії. Вихованці інтернату неодноразово були в полі зору правоохоронців: то кілька дітей втече із школи в невідомому напрямку і їх доводиться розшукувати міліції, то хтось попадеться на дрібній крадіжці. Однак остання подія шокувала навіть бувалих — у трьох учнів молодших класів школи виявили сифіліс. Причому, як з’ясувалося, інфекція потрапила в організм дітей не побутовим, а статевим шляхом.
Усе розкрилося півтора місяці тому, коли на одному з уроків учителька зробила зауваження 7-річному другокласнику, котрий весь час вовтузився за партою і вперто не хотів сісти рівно. Хлопчик пожалівся, що йому боляче сидіти, і був направлений у медпункт. Шкільний медперсонал виявив у дитини висип навколо прямої кишки і кілька днів намагався вилікувати його самостійно. Коли ж з’явилися підозри, що хвороба має венеричне походження, малолітнього пацієнта відвезли в районний шкірно-венерологічний диспансер.
— Я одразу запідозрив, що це сифіліс, — розповідає берегівський районний шкірвенеролог Тимофій Зятюк. — У дитини були широкі кондиломи запального характеру, що типові саме для цієї хвороби. Ми поклали хлопчика в ізолятор, щоб обірвати джерело можливого подальшого зараження, і взяли кров на експрес-аналіз. Через три дні він дав позитивний результат. Це була друга стадія хвороби — вторинний рецидивний сифіліс, для розвитку якого потрібно 4 — 6 місяців від моменту зараження.
Силами районної лікарні одразу було проведено перевірку всієї школи — від кочегара до директора, в ході якої таку ж інфекцію виявили ще в двох школярів — семирічної дівчинки та 13-річного хлопчика. Оскільки у першого пацієнта висип локалізувався навколо прямої кишки (а сифіліс часто проявляється там, де було початкове джерело зараження), з’явилися підозри, що інфекція занесена статевим шляхом. Ось чому я одразу написав листа прокурору з проханням провести розслідування. Підозри про статеве інфікування підтвердив і сам хлопчик. Коли я спитав, чи не чіплявся до нього хтось із дорослих, він відповів: «Чіплявся. Це 13-річний Михайло (імена дітей змінені з етичних міркувань. — Авт.), він вчиться в нашому інтернаті…»
Семирічну дівчинку, як було встановлено згодом, теж заразив Михайло, після чого постало закономірне запитання — яким чином підліток мав доступ до набагато молодших дітей? Коли правоохоронці почали з’ясовувати це, на поверхню спливли дикі речі. Виявилося, що 13-річний Михайло та 7-річні Олег із Наталкою — однокласники (хоча до переведення в Берегівську школу-інтернат старший хлопець закінчив у Мукачевому четвертий клас). Спальний корпус у школі побудований за «коридорною» системою — хлопці та дівчата одного року народження ночують в окремих кімнатах. Проте в даному випадку 13-річного Михайла поселили разом із набагато молодшими однокласниками. При цьому якимось незрозумілим чином в одній кімнаті опинилися дев’ятеро дітей — семеро хлопців та… дві дівчинки. Щойно правоохоронцям став відомий цей факт, питання про те, як підліток міг «спілкуватися» зі своїми молодшими однокласниками та однокласницями, відпало саме собою.
— Ми постаралися встановити першоджерело інфікування, — продовжує Тимофій Зятюк. — Коли до нас привели 13-річного Михайла, я сказав йому в присутності правоохоронців, начальника управління освіти та інших педагогів: «Михайле, скажи, хто це зробив із тобою. Ти заразив цих двох дітей, це зрозуміло. Ти винен перед ними, а хто винен перед тобою?» Тоді хлопець глибоко зітхнув, опустив голову й промовив: «Так, ви праві. Це мій сусід у Мукачевому, Монці. Він вусатий, живе в сусідньому під’їзді. Обіцяв мені цукерки…»
За фактом зґвалтування малолітніх, що спричинило особливо важкі наслідки, а також неналежного виконання обов’язків персоналом інтернату Берегівська районна прокуратура порушила кримінальну справу. Під час слідства з’ясувалося, що 20-річний Монці заразив Михайла сифілісом ще влітку 2004 року, коли той був дома на канікулах (усі інфіковані діти — з неблагополучних сімей, однак на канікули, а іноді й на звичайні вихідні вони їздять додому). Монці неодноразово мав із Михайлом статевий зв’язок не лише на канікулах, а й під час навчання, коли той на вихідні приїздив додому. Останнім часом підліток через це навіть не дуже хотів повертатися з школи в Мукачеве, хоча до того завжди з радістю їздив додому.
Якщо батьки давно махнули на сина рукою, то цим фактом зобов’язані були зацікавитися хоча б шкільні педагоги. Проте так і не зацікавилися. Коли Монці привели на огляд до венеролога, той виявив у нього надто запущений сифіліс. Хлопець розповів, що підчепив інфекцію у якоїсь жінки, однак до лікарів чомусь не звернувся, а намагався вилікуватися самостійно. Таким чином про свою хворобу Монці знав, проте це не завадило йому схилити до гомосексуального зв’язку 13-річного Михайла. Матеріали щодо найстаршого ґвалтівника виокремлені з кримінальної справи й передані до Мукачівського міськвідділу міліції. Зараз правоохоронці з’ясовують, чи не заразив Монці сифілісом інших дітей…
Першим Михайло заразив неприродним способом семирічного Олега, а затим — Наталку. Коли молодших дітей спитали, скільки разів Михайло чіплявся до них, ті відповіли одним словом: «Часто». «Дорослі забави» діялися на очах інших дітей, котрі під час розмови з правоохоронцями теж підтвердили, що Михайло ночами «лазив під ковдру до Олега й Наталки». Можливо, семирічні діти ще не усвідомили, що з ними чинив старший однокласник, однак те, що вони цього не забудуть, і пізніше воно виллється в глибоку психологічну травму, навряд чи в когось викликає сумніви.
Те, що коїлося ночами в спальному корпусі, звичайно ж, не могло пройти повз увагу педагогів, адже персонал (вихователі, вчителі, няні…) в інтернаті величенький — на одного дорослого припадає всього троє дітей. Більше того, під час слідства з’ясувався взагалі кричущий факт: семирічна Наталка, виявляється, неодноразово скаржилася, що Михайло лазить до неї ночами в ліжко, як своїм батькам (котрі приїжджали й казали про це вихователям), так і безпосередньо вихователям. Проте жодної реакції на скарги дитини та її батьків не було. Логічно пояснити таку пасивність і байдужість шкільних педагогів неможливо.
— Напевно, в інтернаті на мене ображені, що я надав усьому цьому розголос, — каже Тимофій Зятюк. — Але це не той випадок, коли можна промовчати. Коли до мене приводять дитину з інтернату, завжди приділяю їй більше уваги, ніж іншим. Інших батьки можуть показати лікарям у будь-який момент, а інтернатівськими так не опікуються. Знаю це, бо сам колись учився в інтернаті, тому мені ці діти особливо близькі.
У ході розслідування кримінальної справи з’ясувалися й інші неподобства, що коїлися в інтернаті. Так, уночі на кожному з трьох поверхів спальної частини школи має чергувати по одній няні, однак діти розповіли, що дуже часто на весь корпус залишалася лише одна доросла жінка. Та й вона, вимкнувши після відбою світло, йшла собі спати. Туалет в інтернаті виявився лише один — спільний і для дівчат, і для хлопців. Дверей на ньому не було. Із другого туалету, який, звичайно ж, був передбачений у навчальному закладі, керівництво школи зробило якусь підсобку. При цьому всьому нестачі коштів дирекція інтернату не могла відчувати — крім державного фінансування сюди регулярно привозили гуманітарну допомогу, у тому числі дуже солідну, з-за кордону.
До речі, як вдалося дізнатися в лікарів, п’ять років тому в цьому ж інтернаті вже був випадок, що у восьмирічної дівчинки виявили сифіліс. Тоді швидко встановили, що школярка підхопила інфекцію побутовим шляхом від своєї матері, коли їздила додому. Одна з особливостей хвороби якраз у тому й полягає, що вона передається не лише статевим шляхом. Інфікованій дитині для зараження своїх ровесників достатньо обмінятися цукеркою чи сигаретою «рот у рот», або навіть узятися рукою за інфіковану дверну ручку. Те, що в школі крім трьох учнів більше ніхто не захворів, можна вважати великим везінням.
Під час розмови з Тимофієм Зятюком у лікарню для повторного огляду привели семирічну Наталку — красиву синьооку дівчинку, одягнену в закороткі штанці та грубі черевики. Мені вдалося поставити їй кілька запитань.
— Часто їздиш додому? — питаю дитину.
— Лише на канікули. Тепер поїду, за мною має приїхати мама або старший брат.
— Де тобі більше подобається — дома чи в школі?
— Дома краще. Я не знаю, чому мама віддала мене сюди. Може, тому, що ще не отримує пенсії…
— Ти не знаєш, чому Михайло чіплявся лише до тебе й Олега? У кімнаті ж були й інші діти.
— Не знаю.
— Ти казала про все це вихователям?
— Казала. І мамі казала, вона з татом приїздила в школу й говорила з вихователями.
— Скільки разів ти казала про це?
— Двічі.
— І що вихователі?
— Вони казали Михайлу: «Чого ти лізеш до неї?..»
Притягнути Михайла до відповідальності за зґвалтування та зараження дітей не можна через його малолітній вік. Стосовно старшого школяра можуть вжити лише примусових заходів виховного характеру. Інша справа — дорослі. Після того, як надзвичайна подія в Берегові набула всеукраїнського резонансу, кілька вихователів та медперсонал свою кар’єру в школі закінчили — вони звільнилися за власним бажанням або пішли на пенсію. Зате директор інтернату Андрій Гульпа відбувся лише доганою. Начальник управління освіти Закарпатської облдержадміністрації Юрій Герцог вважає, що А.Гульпа мав би піти з посади, однак його звільнення, виявляється, не в компетенції управління освіти. «Ми лише звернулися до голови Берегівської райдержадміністрації та завідувача районним відділом освіти, щоб вони наклали на винних відповідні стягнення», — каже Юрій Герцог. Такі слова дивно чути на фоні публікацій у обласних газетах про масові звільнення директорів шкіл, вина котрих була лише в тому, що під час минулих виборів їх примушували агітувати не за того кандидата в президенти, котрий згодом виявився переможцем…
Матеріал виглядав би неповним без коментарів директора Берегівської школи-інтернату. Із вуст А.Гульпи насамперед хотілося почути, що зроблено в школі, щоб запобігти виникненню подібних випадків у майбутньому. Проте розмови не вийшло. Директора на робочому місці не виявилося, а коли секретар набрала номер його мобільного телефона й передала трубку кореспонденту, А.Гульпа сердито буркнув: «У мене не вистачає часу на роботу, а не те, що на зустрічі з журналістами…»
Що ж, якщо в навчальному закладі учень молодших класів протягом багатьох місяців із відома вихователів ґвалтує своїх однокласників і заражає їх сифілісом, а директору за результатами перевірки управління освіти всього-на-всього виносять догану, то чому б йому не махнути рукою на журналістів? Так само, як він давно вже махнув рукою на своїх вихованців…