Шановний Володимире Павловичу!
За вашим дорученням ми вивчили обставини конфлікту навколо одного з чернігівських підприємств паливно-енергетичної сфери. Для вас не є таємницею те, що детальніше розслідування даного питання вже здійснено комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Пряме втручання парламентського комітету пояснюється не лише колосальними сумами, в які оцінюються активи підприємства (за деякими даними, йдеться про мільярди). І навіть не рівнем корупційних зв’язків (очевидна причетність до подій вищого регіонального керівництва й особисто екс-губернатора Валентина Мельничука). А насамперед тим, що конфлікт перейшов у термінальну фазу. Фактично — у стан гангстерської війни.
Перша кров уже пролилася. Політичні зміни, що відбулися в країні, не стали стримуючим чинником для економічних злочинців, корупціонерів і бандитів. «Слідство», проведене раніше за окремими епізодами компетентними органами, на наш погляд, є ні чим іншим, як саботажем, профанацією самого поняття «охорона правопорядку». Дії, здійснювані нині, навряд чи призведуть до повного розкриття істини. Ніхто не ставить такої мети.
Викликає великі сумніви також здатність місцевих силовиків забезпечити безпеку громадян, які мимоволі виявилися втягнутими в зіткнення.
Аналітики комітету глибоко вивчили одну зі складових того, що відбувається. А саме спробу приватизації підприємства «Чернігівторф» комерційною структурою. Супераферу, патроновану місцевою корумпованою владою, міліцією, прокуратурою і навіть судами. Зібрані матеріали вже сьогодні дозволяють порушувати питання про персональну відповідальність винних.
Водночас у справі є неочевидні й недосліджені обставини. Вгадується присутність певної заінтересованої сили, котра не вписується в схему «держпідприємство проти комерсантів».
Визнати нормальним стан справ, за котрого після втручання вищої законодавчої влади офіс стратегічного підприємства бере під контроль бригада «спортсменів, які мріють про відкриття свого охоронного агентства» (тільки вона вже «підписалася» не за «винних», а за «правих»), — важко. Саме цим пояснюється вкрай незвична форма, в якій ми подаємо редакції зібрані матеріали. Перед вами не стаття, а типова доповідна, котру зазвичай пишуть від усвідомлення безпорадності, тоді, коли можна тільки розводити руками. У ній факти супроводжують лише запитання. Від права на інтерпретацію подій ми відмовляємося.
Ставки в грі
Так звана планова збитковість вітчизняних торфорозробок не повинна нікого вводити в оману. Торф — екологічно чисте паливо майбутнього. Він придатний для живлення теплоелектростанцій і переробки на дизельне пальне. Може також використовуватися як природне органічне добриво. У поєднанні з бішофітом стає незамінним грунтовим кондиціонером, який відновлює родючий шар у районах нафтовидобутку. Запаси поліського торфу в доступному для огляду майбутньому невичерпні. Попит на нього існує в багатьох країнах далекого зарубіжжя: від Болгарії до держав Близького Сходу. Як повідомив нам заступник директора «Чернігівторфу» Сергій Липський, активи підприємства становлять не менш ніж 7 млрд. грн.
На запитання «ДТ» відповідає голова комітету Верховної Ради з питань боротьби з корупцією й організованою злочинністю Володимир Стретович.
«Автори: Чому ви змушені були втрутитися у ситуацію?
Стретович: Протягом двох років у комітет надходять звернення українського концерну торфової промисловості «Укрторф». Йдеться про те, що в Чернігівській області вчиняються незаконні дії щодо державного підприємства «Чернігівторф»: з легкої руки керівництва Чернігівської облдержадміністрації це державне підприємство намагаються піддати штучному банкрутству і передати акціонерному товариству, вважайте, у приватну власність. Перша спроба полягала у тому, щоб через банкрутство і заборгованість довести його до санації, приватизувати. Та коли не вийшло, був використаний інший механізм. На посаду заступника директора поставили людину з сумнівним минулим (йдеться про колишнього працівника міліції Сергія Проценка. — Авт.), яка брутально, з застосуванням сили змусила законного директора піти на лікарняний. Було також звільнено керівництво, головного інженера, всіх, хто заважав. Накази «Укрторфу», керівного столичного органу, не виконувалися...
Ми зрозуміли, що ситуація абсолютно нездорова і не може бути виправлена на місці. Але апофеозом історії стали напади на працівників підприємства, головного інженера і заступника директора з економічних питань. Одному намагалися спалити будинок, другий зазнав тілесних ушкоджень. Телеграми комітету до Генеральної прокуратури та чернігівських компетентних органів залишилися без відповіді. Державне майно ніким не контролювалося. Я змушений був відкласти парламентські справи і приїхати до Чернігова особисто, аби поставити правоохоронцям області запитання: чому ви вчасно не реагуєте на оперативні дані? Чому доводиться відволікати десятки людей, щоб встановити законність на одному-єдиному підприємстві?»
Конфлікт: зав’язка
Усе почалося аж ніяк не з жорсткого зіткнення ангажованих правоохоронних структур, демонстрацій сили з боку «прикомандированих» бандформувань, «наїздів», брязкання автоматичною зброєю, запалювальних бомб і тому подібних атрибутів, які мають місце сьогодні. Перший тайм протистояння, де ставкою стало штучне банкрутство і тіньова приватизація державного підприємства, було відіграно на правовому полі.
Обставини так званої санації «Чернігівторфу» гідні окремого розслідування. Рішенням суду (!) керування процесом «оздоровлення» було доручено особі, заінтересованій в його розвалі. А саме — пану Єлинському. За деякими даними, Єлинський є одним із акціонерів (якщо не співвласником) комерційної структури під назвою «Облпаливо». У будь-якому разі спільність приватних економічних інтересів цієї людини і власників «Облпалива» не викликає сумнівів.
Подальше навіть у сухому викладі справляє враження кепського детективу. А найогидніше в ньому — те, що постійно спливають імена і посади керівних працівників правоохоронних, фіскальних, владних структур.
Зі свідчень заступника директора «Чернігівторфу» з комерційної роботи Сергія Липського, даних голові парламентського комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією Володимиру Стретовичу в присутності керівництва чернігівських територіальних органів МВС, СБУ, податкової адміністрації, прокуратури, а також представників облдержадміністрації. Запис здійснено авторами в кабінеті чернігівського обласного прокурора.
«Липський: Коли ми приїхали на підприємство, внизу стояли охоронці Проценка. Дзвінок — і під’їхав чорний «джип» із паном Єлинським. Там було ще шість чоловік. Хотіли Литвинова (законного директора. — Авт.) посадити в «джип».
Голос: Я перепрошую, хто такий Єлинський?
Липський: Це засновник… акціонер «Облпалива» і водночас — керівник нашої санаційної комісії з питань банкрутства.
Стретович: Зазначте. Керівник — і акціонер «Чернігівоблпалива». Призначається судом керівником санацією... Це — корупція, яка дуже красиво виявляється. Їм просто треба було мати в своєму розпорядженні «Чернігівторф». Тут починає цей ланцюжок виявлятися — як усе рухалося.
Липський: Було порушено кримінальну справу за статтею 365 частина третя стосовно його дій, коли він був головою санаційної комісії. Прокуратура порушила. Але досі не було ніяких слідчих дій… Так от, коли ми Литвинова відтягли від «джипа» і сказали, що він їде своїм транспортом, Проценко стрибнув у його службову машину… Ми поїхали слідом. З автомобіля хвилин п’ять дзвонили по «02», пояснювали, що сталося на підприємстві, просили, щоб приїхали працівники міліції. На перехресті зупиняє нас ДАІ, «Беркут»… Проценко виходить із машини… і наказує нас заарештувати.
Голос: Його було з негативних мотивів звільнено з міліції, так?
Стретович: І попри це, його послухав «Беркут». Не директора Литвинова слухає, а його… Затримує тих, хто їхав у другій машині…
Липський: Там я і радник київського концерну «Укрторф» були. Так от, нас затримують, «джип» відпускають. Ми кажемо: там у «джипі» автомат АКС-74У. Я 17 років у збройних силах служив, можу автомат від мисливської рушниці відрізнити. Але «джип» відпускають, затримують нас. Тримають у міліції шість годин, допитують. Ріжуть у нашій машині колеса…»
З уточнювальних свідчень директора «Чернігівторфу» Ігоря Литвинова та його заступника Сергія Липського, даних авторам у приміщенні офісу вищезгаданого підприємства:
«Липський: Та точно — автомат. Мисливської зброї, схожої на вкорочений «Калашников», не існує… Возять вони його у футлярі від тенісної ракетки. Приїхали на джипі губернатора...
Автори: На джипі губернатора?
Липський: Джип губернатора Мельничука. Чорний «лендровер». І на сидінні — автомат АКС-74У.
Литвинов: Можу додати, що теж цей автомат бачив…»
На стрьомі закону
Офіційні особи заперечують наявність у Валентина Мельничука чорного джипа — «лендровера» останньої моделі… Але, коли статтю було вже зверстано, нам вдалося знайти незалежного свідка, котрий бачив Валентина Васильовича і його колишнього заступника біля цієї примітної машини. Втім, незалежно від того, чиїми автомобілями користуються чернігівські гангстери, факт причетності губернатора до одного з найогидніших, мерзенних скандалів (та що там — економічного злочину, котрий породив цілу низку злочинів кримінальних), очевидний. Більш того: задокументований.
Простий перелік окремих (далеко не всіх) подій, пов’язаних із чернігівськими торфорозробками — у довільній послідовності, без спроби об’єднати окремі випадки в якусь систему, — шокує.
...Результатом «санації» стає перерозподіл матеріальних ресурсів «Чернігівторфу». Незбагненним чином він зростається з недержавною фірмою «Облпаливо», немов сіамські близнюки. Кричущий факт: бухгалтерію на двох цих підприємствах різних форм власності веде одна й та сама особа.
…На території одного із торфопереробних заводів, які належать «Чернігівторфу», «Облпаливо» відкриває «ліву» торговельну точку. Продукцію реалізовують через неї населенню за завищеними цінами, прибуток осідає невідомо де. «Чернігівторф» заганяють у борги.
…Директор «Чернігівторфу» Мовчан починає опиратися тому, що відбувається — і вмирає. Раптово, після застільної розмови з особами, заінтересованими в розвалі та приватизації підприємства. Ховають його поспішно і, наскільки нам відомо, без розтину. Прокуратура, котра порушила на той час кримінальну справу проти «санатора» Єлинського, закриває її... у зв’язку зі смертю директора Мовчана! Тобто громадянина, котрий був не обвинувачуваним, а обвинувачем, який боровся за справедливість! Незалежно від реальної причини, з якої пішов з життя цей аж ніяк не старий чоловік, у Чернігові створюється найнебезпечніший правовий прецедент. Адже, закриваючи кримінальні справи в зв’язку зі смертю правдошукачів і потерпілих, прокуратура фактично дає «зелене світло» криміналу на дії за принципом: немає людини — немає проблеми… Наступний керівник, Миронов, рекомендований концерном «Укрторф» і неугодний «прихватизаторам», прибирається руками податкової адміністрації. Порушено кримінальну справу за фактом несплати очолюваною ним філією підприємства податку на землю. (А як заплатиш, коли твої фінанси контролюють «санатори», заінтересовані в тому, щоб ти не дав державі ані копійки, програв усі судові процеси, зійшов із дистанції, розв’язуючи їм руки?.. Нині, коли загроза розслідування стала реальною, податківці хутенько «вникли» в ситуацію і реструктурували борги.)
…Спроби підприємства видряпатися з боргів руйнують кількома способами. Усувають кадри, які не бажають вести «Чернігівторф» до банкрутства. Інспірують руйнівні судові позови. Як резерв використовують силові структури. Зокрема, ми маємо у своєму розпорядженні запис із безпрецедентними свідченнями: продаж торфобрикету оптовим покупцям блокували особливі пости ДАІ. Працівники Державтоінспекції просто «розлякували» вантажівки, що з’їжджалися з районів.
Зі свідчень глави концерну «Укрторф» Віктора Юрченка, даних голові парламентського комітету по боротьбі з корупцією й оргзлочинністю Володимиру Стретовичу у присутності вищого керівництва чернігівських територіальних органів МВС, СБУ, прокуратури, податкової адміністрації, а також представників обласної влади.
«Юрченко: …Проценко звільняє всіх керівників. І сьогодні, по суті, державне підприємство, яке не підлягає приватизації, перейшло фактично у підпорядкування «Чернігівоблпалива». Ви знаєте, у мене склалося враження, що сьогодні, практично, пробачте, і міліцією, і прокуратурою, і всім керує пан Лозян.
Голос: Вибачте, хто такий пан Лозян?
Юрченко: Директор «Облпалива». От він усім в місті і керує...
Стретович: Як ви вважаєте, чому так сталося? До 2002 року підприємство працює нормально. З 2002-го починається оця лихоманка. В чому причини, витоки? Що за цим стоїть?
Юрченко: Це — економічне питання. Сьогодні шахти відпускають вугілля по ціні 400—440 гривень... Ціна одиниці тепла при спаленні торфобрикету — вдвічі дешевша.
Стретович: Уточнюю питання. Хто за цим стоїть, на вашу думку? Особа?
Юрченко: За цим, вважаю, стоїть помічник (радник. — Авт.) голови облдержадміністрації Дмитрієв.
Представник облдержадміністрації: Чому ви звинувачуєте облдержадміністрацію? ...В чому вина?
Юрченко: Пан Дмитрієв заявив, що всі призначення на підприємстві «Чернігівторф» і на філіалах повинні погоджуватись особисто з ним. Ось вам приклад. Коли Миронова зняли з участю Дмитрієва, поїхали люди зі зброєю, не знаю, хто це був. І сказали: «Забирайтеся звідси». Так, це ж факт, так усе було. І як тільки ми запропонували кандидатуру Миронова — коли помер Мовчан — на посаду директора «Чернігівторфа», звернулися з офіційним листом до адміністрації — одразу була сфабрикована кримінальна справа проти Миронова. І сказали: «Ми згоди на злочинця не дамо». А який він злочинець? Він що, погана людина?
Представник облдержадміністрації: Ні, не погана. Я його знаю давно...
Юрченко: Чого Дмитрієв весь час на нього давив?
Представник облдержадміністрації: Чому ви звинувачуєте адміністрацію у цьому? Дмитрієв усього-на-всього радник. Я — заступник голови облдержадміністрації. Чому ви звинувачуєте мене за вчинки радника Дмитрієва Андрія Юрійовича?
Стретович: Дозвольте, я поясню. У нас є матеріали перевірок. Ми неодноразово це з’ясовували (читає): «16.12. 2004 о 17.30 на службовий телефон директора державного підприємства «Чернігівторф» зателефонував голова облдержадміністрації Мельничук і запросив до телефону голову правління концерну «Укрторф» Юрченка та в грубій формі вимагав покинути територію... — це підтверджено свідками — територію державного підприємства «Чернігівторф», посилаючись на те, що він — єдиний господар в області, тому, якщо не будуть виконуватися його вказівки, до Юрченка будуть застосовані відповідні засоби впливу». Ще пояснювати?
Голос: При цьому був співробітник СБУ, він це може підтвердити».
Одного разу в Чернігові
У той час як чернігівська міліція випробовувала сльозогінний газ, кийки й автомати на прибічниках нині обраного Президента, місто поступово вступало в переддень розбірок іншого роду. Особи, чомусь не розпізнані правоохоронцями як супротивник, готувалися до останнього рішучого бою за власність.
…Немов за помахом чарівної палички раптом відійшли недавно невідомо кому чудові мисливські угіддя в Козелецькому районі. Чиновник, який спробував з’ясувати хоча б ім’я нового землекористувача, отетеріло натрапив на запис у відповідній графі документа: «любитель козелецької природи». Цікавого приборкали в момент. Дарма, що влада замінилася, і газета «Сіверщина» про аферу написала, і на сесії облради пригоду назвали економічним злочином...
Кинули чергові гроші на перебудову Будинку правосуддя — при тому, що авантюра з «євроремонтом» міського центру, засвічена пресою, стала предметом депутатських розслідувань... Треба сказати, що кожен четвертий суддя Чернігівського апеляційного суду не має житла. Туляться вони по робітничих гуртожитках, стикаються в умивальниках, на кухнях і в спільних убиральнях із тими, кого судять (факт, таке не вигадаєш!). Безпрецедентний випадок: недавно по допомогу до нас звернувся доведений до розпачу суддя Віктор Шевченко, чиї законні права на житло грубо порушені. Передав звернення — за особистим підписом і підписами своїх колег. З наданих ним матеріалів випливає, що 44-ї статті Закону України «Про статус суддів» для чернігівської влади не існує. Які ще потрібні докази, що не бояться місцеві шахраї ні суду, ні розголосу?
Однак тих, кому впали в око чернігівські торфорозробки, порівняно безневинним словом «шахраї» не назвеш. За посадових осіб, які заважають «роздержавленню» «Чернігівторфу», беруться системно і різнобоко.
У будинок головного інженера підприємства Миколи Лещенка летять пляшки з запальною сумішшю. У порушенні кримінальної справи за фактом спроби підпалу міліція відмовляє. (Під час зустрічі зі Стретовичем керівник обласного УМВС Василь Куліда спробував зректися свого підпису під юридично безграмотним відмовним документом.) Дочку Лещенка Юлію (міліцейського слідчого) викликає колега, майор Д., і погрожує: «Якщо батько не піде з роботи — до тебе в кабінет увійдуть із понятими і знайдуть наркотики або хабар». На комерційного директора Липського та його дружину у власному під’їзді нападають кілька людей. Б’ють гайковим ключем і ножем. Липському вдається запам’ятати номер і специфічний дизайн «форда», на якому нападники приїхали. Але особи нападників міліція навіть не намагається встановити. Красномовна деталь: злочинці не залишили машину за рогом, не змінили номери, навіть помітні елементи декору не відкрутили. Вони знали, що їх не шукатимуть...
Лівий бік правди
Досі, викладаючи факти, ми не відхилялися від русла парламентського розслідування. Вивчена комітетом із питань боротьби з корупцією схема, поза всяким сумнівом, існувала. Виглядає вона так: «Мета: штучне банкрутство — тіньова приватизація; замовники і виконавці: економічна злочинність — корумпована влада — зрощування силових структур і оргзлочинності». Диспозиція, типова для всієї країни. Відповідно до неї приватизувалися найбільші українські підприємства.
Однак проведене нами самостійне дослідження ситуації виявило додаткові деталі. Вони не проясняють загальну картину. Навпаки, роблять її заплутанішою, незрозумілішою.
Після того як деморалізований законний директор «Чернігівторфу» Ігор Литвинов пішов на лікарняний, головною дійовою особою, котра відстоює держінтереси, виявився його заступник з комерційної частини Сергій Липський. По суті, саме його призначення стало каталізатором «бойових дій».
Однак Сергій Олексійович Липський мало схожий на Дон Кіхота. Колишній працівник «Беркута», він був засуджений за здирство. Покарання відбував у Домницькій колонії. Біографічну подробицю цю не приховує, навіть пропонував нам перевірити супутні їй обставини. Але результати такої перевірки важко витлумачити в його користь. Колишній рекетир у ролі одного з керівників держпідприємства — річ нетипова навіть для України.
Що більше намагалися вникнути ми в ситуацію, то чіткіше розуміли: наш інтерес законне керівництво «Чернігівторфу» не радує. Ті, на чиєму боці правда і нічого, окрім правди, зазвичай зацікавлені в підтримці преси. Проте обіцяні підтвердні документи і докази (включаючи технічні записи телефонних дзвінків із погрозами) — нам так і не надали. Невелика кількість доступних для аналізу документальних матеріалів не дає коректного уявлення про те, що відбувалося.
В офісі «Чернігівторфу» нас зупинила група коротко стрижених молодих людей. На запитання про свою фахову приналежність вони відповідати відмовилися. Запропонували залишити приймальню і почекати в сусідньому приміщенні. Липський охарактеризував їх як «спортсменів, які не входять у жодне кримінальне угруповання і мріють про створення власного охоронного агентства». Кожна людина має право піклуватися про свою безпеку. (Тим більше що чернігівська міліція ганебно залишила службовців «Чернігівторфу» без допомоги та захисту в критичній ситуації.) Однак у нашій присутності директор Литвинов висловив сумнів у доцільності такої охорони і попросив заступника більше до її допомоги не вдаватися. Сьогодні ми маємо реальні підстави сумніватися в тому, що згадані «спортсмени», справді, до жодного з кримінальних угруповань не належать.
Перелічене вище зовсім не є персональним випадом проти комерційного директора Сергія Олексійовича Липського. Колишнього одеського міліціонера ввели в гру порівняно недавно (як, утім, і колишнього чернігівського міліціонера Проценка, його головного «опонента»). Сам конфлікт тягнеться більше двох років.
Із «приватизаторами» все ясно. Їхні методи й мотиви можна не обговорювати.
Але «Чернігівторф» — це державна структура, котра входить у концерн «Укрторф» і підвідомча Мінпаливенерго.
Будемо реалістами. Чи зустрічаються чудеса? Чи існують на світі держустанови, здатні захищати державні інтереси в провінції безкорисливо, запекло, шалено, винахідливо, жодним кроком не поступаючись продажній місцевій владі, не побоюючись ні корумпованих силовиків, ні бандитів? Піддаючи службовців смертельному ризику, підставляючись під ножі і стволи автоматів? Використовуючи настільки нетрадиційні методи боротьби, як проникнення на незаконно приватизований об’єкт свого «наглядача»? Воно, може, й добре б, якби державні контори в нашій країні билися за державне майно та робочі інтереси всіма методами. Навіть гангстерів наймаючи, як американські профспілки часів Великої депресії. Тільки не дуже віриться в таке.
Тому, на наш погляд, надзвичайно важливо для розуміння ситуації дістати точну відповідь на запитання: чи не є те, що відбувається, жорстким конфліктом інтересів? Зіткненням, у якому одна сторона — засвічена, а друга досі в тіні? «Засвічених» таке формулювання жодним чином не виправдовує. За будь-якого розкладу вже виявлено тіньовиків (усі: виконавці злочинів, замовники, політичний «дах») повинні отримати по заслугах.
Та чи тільки вони в грі? На жаль, чекати допомоги в розгадці цього ребуса немає від кого.
Підсумувавши зібрані дані, ми дійшли твердого висновку: на професіональну допомогу, на об’єктивні результати розслідування, проведеного в Чернігові, годі сподіватися. Дуже схоже на те, що воно виллється в пошуки крайнього, козла відпущення. Швидше за все, роль цю вже зарезервовано за Проценком (що несправедливо, але всіх влаштує). Тим часом економічне підгрунтя подій ніколи не буде виявлено повністю. Тож потенційний ризик утрати частини національного енергетичного надбання збережеться за будь-якого можливого повороту подій. Так само залишиться і загроза особистій безпеці для кожного, хто мимоволі виявиться причетним до конфлікту навколо «Чернігівторфу», котрий переходить у латентну фазу. Але перешкодити цьому ні даний газетний матеріал, підготовлений у формі доповідної записки на ім’я головного редактора «Дзеркала тижня», ні взагалі преса як така не в змозі.