Чернігів — наче повіяло затхлістю колишніх часів. На захист корупційних схем знову кинуто всю «королівську рать» — прокуратуру, суди, органи з контролю й перевірки. Є підстави стверджувати, що «государеві люди» координують свої дії з організованими злочинними угрупованнями. Людей, котрі не хочуть брати участі у розкраданні міста, від керівництва усувають. Інколи їхня відставка обставляється як поліцейська спецоперація. Саме так було звільнено, наприклад, не угодного меру керівника «Чернігівводоканалу», депутата облради Сергія Іващенка. Будинок блокувала міліція. Робота стратегічного підприємства опинилася на межі зриву. Насамперед втрачають робочі місця службовці, чия діяльність пов’язана із земельними ресурсами, будівництвом, ринками.
Реальні замовники цих безчинств залишаються в тіні. У міської влади немає можливостей запустити громіздкі механізми каральних, наглядових і судових інституцій. Тим більше не може вона примирити тих-таки прокурорських чиновників із колишніми фігурантами резонансних розслідувань.
Схоже, ті, кого представляють нам сьогодні як гравців за шахівницею регіональної економічної політики, насправді — фігури. Пішаки. Засвічені, передбачувані у вчинках. Але — абсолютно несамостійні. Можливо, і з небуття повернуті тому, що керувати ними — легко, здати на випадок чого — не жаль...
Ця подія, за всіма мірками, не заслуговувала навіть згадки у провінційних новинах. Аудиторська перевірка виявила порушення фінансової дисципліни в діяльності Чернігівського бюро технічної інвентаризації. Бюджетна установа, яка не мала за що купити найнеобхідніше, займалася... доброчинністю. Наприклад, виступала спонсором, за якимись дивними схемами, силових структур. (Просив грошей УБОЗ — а переказували їх на рахунок приватної фірми). Відбувалося це без узгодження з Чернігівською облрадою, якій бюро підпорядковується. Не залежно від аудиторської фірми — різні порушення в роботі бюро виявили податкова адміністрація та обласне управління комунального майна. Не знайшло розуміння в обласних депутатів і те, що БТІ якось мимоволі перетворилося на якусь подобу сімейного бізнесу. Відповідальну посаду обіймала донька начальника. Оскільки друга донька була нотаріусом, виникала небажана фамільна замкнутість в обігу документів. Ключові папери з нерухомості проходили через руки людей, об’єднаних родинними зв’язками. Торік 28 вересня розпорядженням № 76 глави обласної ради Наталі Романової начальника зазначеної установи Віктора Сенюка від роботи було усунуто. Усунуто то й усунуто. Що тут такого?
…Сотні мільйонів, украдених у процесі створення київських «фінансових пірамід», прокручувалися через банківську систему Чернігівщини. Саме на Чернігівщині зник колосальний кредит офшорного походження, призначений нібито на розвиток місцевої енергетики. Тут, на Поліссі, обкатувалися схеми «чорного експорту» зерна і механізми деяких інших грандіозних шахрайств, які завдали чергового удару по діловій репутації нашої країни. Продавалися за копійки мільярдні торф’яні родовища. Зрізалися під корінь унікальні дерева дендропарку і заливалися бетоном реліквії домонгольської епохи, звільняючи місце під елітну забудову. У краю, який побачив таке, кого здивуєш копійчаними зловживаннями та кумівством малого клерка?
…Сенс наступних подій вловити складніше, ніж радіосигнали з чужої планети. Ще раз перевірити аудит взялося КРУ. І, не спростовуючи по суті висновків попередньої перевірки, видало документ, який інакше як індульгенцією не назвеш. Законодавча влада звернулася з проханням про розслідування до прокуратури. Чернігівська обласна прокуратура письмово зреклася будь-яких претензій до керівника, що проштрафився. Ми намагалися зрозуміти логіку її відповідей — і не змогли...
«02.11.06, м. Чернігів. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи... Допитана головний бухгалтер КП «ЧМБТІ» Музика М. В. пояснила, що, на її думку, у довідці консультаційно-аудиторської фірми «К-Аудит» усе відображено правильно [тобто — все стосовно зловживань правда! — Авт.]. Давати будь-які інші пояснення з цього питання остання відмовилася. Таким чином, під час перевірки факти, викладені в листі голови Чернігівської обласної ради, не знайшли свого об’єктивного підтвердження».
Від того, що почалося далі, можуть впасти в кататонію найкращі юристи.
В.Сенюк подав у суд на главу облради, на саму облраду і на обласне управління комунального господарства. А далі в хід пішла кавалерія. Інтереси людини, запідозреної в економічному злочині, зголосилася представляти... обласна прокуратура. Порушуючи тим Конституцію України і «Закон про прокуратуру». Самочинно наділяючи себе не властивими цій інституції повноваженнями. Оформити таке представництво було процесуально неможливо. І Новозаводський районний суд Чернігова залучив прокуратуру «для надання висновків» у цій справі. (Хоча тим самим було грубо порушено ст. 45 ЦПК, пункт третій якої залишає право в таких випадках надавати висновки лише органам державної влади і місцевого самоврядування.)
Те, що при такому розкладі рішення винесли на користь Сенюка, нікого не здивувало. Неймовірним видалося інше. З документів випливає, що представників облради в суді просто не слухали.
«У судовому рішенні неправильно відбито пояснення представників відповідачів, що вплинуло на прийняття неправильного рішення. У рішенні зазначено, що представники відповідачів пояснили, що на момент усунення позивача... не було даних про те, що позивач допустив недбальство. Але це не відповідає дійсності».
(З «Апеляційної скарги на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у справі № 2-2775/06 за позовом В. Сенюка до голови Чернігівської обласної ради, управління комунального майна обласної ради...» за підписом глави облради Н. Романової.
Далі — новий позов, нові слухання...
Позивач на засідання не з’являвся, присилав представників. А юрисконсульт відповідачів скаржилася, що їй страшно ходити вулицями і вечорами повертатися додому. Тому що — цитуємо розшифровку інтерв’ю з головою обласної ради народних депутатів Наталею Романовою: «На судовому засіданні були присутні, скажемо так, особи з квадратними плечима... У непрозорості цієї ситуації вочевидь зацікавлений кримінал... Наш юрист — слід віддати їй належне — дуже смілива жінка».
Хоч би під яким кутом зору вивчали позови Віктора Сенюка у храмах Феміди, з його відставкою з чиїхось рук вислизнуло щось дуже істотне. Командний пункт, із втратою якого довго миритися не можна.
30 січня 2007 року на тринадцятій сесії п’ятого скликання Чернігівської міськради було прийнято рішення про створення другого БТІ. Міського. Приймали його таємним голосуванням (що для господарського питання — безпрецедентно). Перелік законів і підзаконних актів, які воно порушувало (починаючи статтею 19 Конституції України), зайняв би півсторінки густого тексту. І ми не думаємо, що, інспіруючи це рішення, міський голова не знав-не відав, чим зазвичай такі експерименти закінчуються.
Створювати дублюючі структури пробували в різних регіонах. І завжди це призводило до жахливих зловживань, пов’язаних із нерухомістю. Аж до оформлення паралельної документації на одні й ті самі об’єкти.
Новотвори фізично не могли ефективно функціонувати. Оскільки архів на різні установи залишався один. Але плутанина в правових питаннях, судові позови та зростання тарифів на послуги — це ще були не найгірші наслідки таких експериментів. Ще у 2002 році Держкомітет із питань житлово-комунального господарства в листі № 4/2-692 застерігав владу на місцях, що створення маленьких самостійних БТІ може призвести до руйнації самої системи державної реєстрації нерухомості.
«Інтерес криміналу до системи реєстрації нерухомості зрозумілий. Ви ж знаєте, скільки тепер коштує квартира... Не важко здогадатися, що плутанина в таких питаннях потрібна тим, хто звик за один день, навіть за одну ніч змінювати, скажімо, статус будівлі...» З інтерв’ю глави Чернігівської обласної ради народних депутатів Наталі Романової.
Ми теж готові підписатися під цими словами: про те, як спритно в Чернігові державні багатоповерхівки перетворюються на папері у власність приватних фірм — розповідали неодноразово.
На аферах з нерухомістю та землею в Чернігові були нажиті, наживаються і наживатимуться мільйонні капітали. Свідчення того — нетлінні. Вони в усіх на очах. Перетворений на пустку так званою реконструкцією міський сквер, забудовані особняками дендропарк і деснянська заплава. Менш очевидною є участь посадових осіб у злочинах, пов’язаних із відчуженням нерухомості соціально дезадаптованих людей. Але і в них, було б бажання, розібратися неважко.
Причетні до цих справ смертельно бояться об’єктивного розслідування. Впадають у паніку від самої думки про те, що ситуація може змінитися — і почнеться «розбір польотів». Готові проливати кров, аби цього не сталося. І водночас уже не можуть «зіскочити». Повернувшись до влади, змушені продовжувати те, що колись почали.
Повернення Олександра Соколова в мери стало точкою повернення земельних і будівельних справ, які, здавалося б, назавжди залишилися в минулому. У пресі знову почали говорити про будівництво «Чернігівського метрограду» (аферу, відкинуту ще у кучмівські часи). Про очищення річки Стрижень (справа хороша, та тіл ьки «відмити» під неї можна мільйони). Про створення нового фонтана у міському парку (попередній при тому ж таки Соколові і знесли; воно ж усе одно для тих, хто робить гроші на будівництві...)
Ті, хто зароблятиме на таких речах, — не світяться. Навіщо їм? Будь-яка влада, яка хоче вижити, не може миритися з «крисяцтвом». Зрозумівши, що не в змозі контролювати корупційного монстра, починає з ним воювати. Тому особам, чиї капітали приростають тіньовою економікою, публічність ні до чого. Будівельний майданчик для них розчистять інші. Люди, чию репутацію вже ніщо не зможе змінити. А донорами їхніх проектів станемо всі ми. Згоди в нас не питатимуть.