У нашій державі все влаштовано таким чином, що для вироку у кримінальній справі, в якій проходять не прості смертні громадяни, а обрані, власне правові аспекти не мають визначального значення. І від якості та результатів роботи слідства не залежить нічого, крім вартості справи. Тобто скільки доведеться викласти за її результат, прийнятний для самого фігуранта і (чи) його покровителів. Решта, у тому числі фактичні обставини справи, — речі другорядні. Домовляться серйозні люди — і слідство повірить, що на компанію віп-мисливців накинувся озвірілий селянин, нині покійний, і що бютівець Віктор Лозінський навіть гадки не мав про своє перебування в розшуку. Переважить бажання нової влади приємно здивувати співвітчизників, покаравши того, кому в суспільній свідомості вже давно винесено вирок, — це теж неважко буде зробити. Що характерно, на підставі одних і тих самих матеріалів справи...
Втім, на думку багатьох, В.Лозінському дуже не пощастило, оскільки на його прикладі нова влада хоче продемонструвати реальне втілення одного з головних гасел влади попередників: бандитам — тюрми. Іронія долі, однак...
Водночас курйоз із інформуванням громадськості про «явку з повинною», яка в результаті виявилася приведенням під білі руки, можливо, свідчить, що остаточне рішення щодо долі Лозинського ще не прийняте. Адже його можна використовувати як хочеш — урочисто здати правосуддю чи натомість гарненько «попатрати», оскільки він може повідати багато цікавого про інших нерядових членів товариства любителів полювання, та й не тільки про них. У принципі, можна навіть зробити і те, і інше. Яке рішення приймуть щодо Лозінського, ми довідаємося в недалекому майбутньому, бо за прогнозами, перетворювати його на нескінченний серіал не планують.
Так чи інакше, але «добровільне» етапування Лозінського з курорту в стольний град своєю малопереконливістю затьмило навіть блискучу операцію із затримання генерала О.Пукача. Незрозуміло тільки, чи везли Лозінського з ескортом, із блимавками аж із Криму до столиці, чи «непомітно» тряслися за ним майже тисячу кілометрів, аби він не звернув із правильного шляху? Не ставитимемо навіть очевидного, взагалі-то, запитання: чому людину, котра підозрюється у скоєнні злочину й перебуває в розшуку, не зупинили, не витягли з машини, ткнувши обличчям у капот, і далі не повезли вже в наручниках? І чому сталася ця анекдотична історія, коли розшукуваний громадянин уже майже втратив було надію прорватися в прокуратуру, так і не зумівши цього зробити, аж поки його не впізнав співробітник служби СБУ, що проходив мимо.
Питання, яке наразі активно обговорюється, — чи повернувся Лозінський сам? — не важливе для кваліфікації інкримінованого йому злочину. Це, у принципі, має враховуватися потім, під час визначення міри покарання. Проте, беручи до уваги, що світить йому стаття, яка передбачає 10 років позбавлення волі, наївно думати, буцімто Лозінський мчав до Києва з Криму задля послаблення у два-три роки.
Зрозуміло, що Лозінського — колишнього оперуповноваженого, обізнаного з професійними таємницями, ловити було б непросто. Але очевидно, що не особиста оперативна майстерність дозволила йому впродовж місяців «не знати» про перебування в розшуку. Голоси, віддані БЮТ за позбавлення його депутатської недоторканності, нікого не повинні вводити в оману. Було б дуже нерозумно з боку БЮТ напередодні президентських виборів вчинити інакше. Проте якби з самого початку Лозінський чогось серйозно побоювався, з його можливостями він міг би легко залишити межі України, а не мігрувати по містах та селах. Фінансові ресурси (принаймні на той час) цілком дозволяли йому досить комфортно і безпечно влаштуватися в будь-якій країні. Пересиджував він, розраховуючи на перемогу Ю.Тимошенко й на те, що згодом справу спустять на гальмах? Був переконаний, що певні знання дадуть йому гарантії реальної недоторканності? Причина — у мусованому ЗМІ зв’язку Лозінського з Віктором Медведчуком? Чи в покровительстві судді Верховного суду України, який опікується адмінвертикаллю, на чию настирливу рекомендацію Лозінський прикрасив собою список БЮТ?
Наскільки відомо, сьогодні В.Лозінський каятися не квапиться. Водночас інформації про оскарження ним або його адвокатами постанови про порушення кримінальної справи щодо нього також не було. Навіть свій арешт Лозінський, за словами адвоката, оскаржувати не планує. Втім, юридичний аспект, як уже згадувалося, тут не визначальний.
І взагалі, головне в історії з Лозінським, мабуть, навіть не те, як вона закінчиться — зокрема для нього особисто, а зовсім інше. Те, що нікого нагорі не стривожила інформація про феодальні порядки на Голованівщині, хоч офіційні сигнали отримувала і «верховна влада», і перші особи правоохоронних органів. Отож таких вотчин в Україні немало, оскільки життя в українській провінції влаштоване так, що «кореші» менти, прокурор і народний депутат у своїй волості — і закон, і суд. А вже якщо в їхніх угіддях полюють високопоставлені прокурори та судді, то простим людям у цей ліс краще не ходити. Але до співчуття, що його неможливо не відчувати до «підданних» місцевих царків, додається зовсім інше відчуття, коли дізнаєшся про результати народного волевиявлення. Попри те, що гучна історія з полюванням яскравим штрихом висвітлила багато такого, про що не знала широка громадськість, але були чудово поінформовані місцеві жителі, — на останніх виборах вони активно голосували за... лідера БЮТ, давши найвищий результат на Кіровоградщині...
Наскільки відомо, місцеві жителі В.Лозінського, м’яко кажучи, бояться. Але журналістам вони розповідають про інше: що В.Лозінський «за власний кошт» відремонтував школу, купив меблі, телевізор, м’ячі для спортзалу та ще щось, допомагав місцевій лікарні. Але найбільше зворушила інформація, що за його ж кошти було заасфальтовано шлях на місцевий цвинтар...