Схоже, для нинішньої російської влади нове — це і справді призабуте старе. А може, й не забуте. От і своє щорічне послання президент Володимир Путін, як у старі добрі часи, почав із засудження «ворогів народу» — тобто зі спроби виправдати розгром «ЮКОСу» та репресії, що не піддаються розумному поясненню, проти Михайла Ходорковського, Платона Лебедєва, Світлани Бахміної й інших працівників цієї компанії. Ні, їхні імена президент, звісно, не назвав, зате процитував Франкліна Делано Рузвельта і заявив, що і надалі наступатиме на «болючі мозолі» тим, хто намагається досягти високого становища й багатства — а може, того й другого разом, — коротким шляхом. Схоже, наступ уже розпочався: у російське законодавство повертається поняття «конфіскація». Попри протести двох профільних комітетів Держдуми, у першому читанні прийнято поправки до Кримінального кодексу, що поширюють цю міру покарання на 47 видів злочинів, серед яких 13 економічних. Крім того, російська Феміда дістає право заочно судити звинувачуваних у тероризмі, навіть якщо вони перебувають за межами країни. Враховуючи, що в Росії терористами призначають, не треба бути ясновидющим, аби зрозуміти, до чого призведуть такі поправки. У числі «заочно засуджених» і «розкуркулених» може опинитися хто завгодно.
У російському законодавстві конфіскація тривалий час існувала як додатковий захід покарання за тяжкі й особливо тяжкі злочини. А наприкінці 2003 року інститут конфіскації було скасовано. Але вже в лютому 2005 року група депутатів Держдуми від «Єдиної Росії» на чолі з першим віце-спікером Любов’ю Сліскою висловила незгоду з такою лібералізацією Кримінального кодексу і внесла законопроект, що повертає конфіскацію як додатковий захід покарання для всіх тяжких і особливо тяжких злочинів. Глава МВС Рашид Нургалієв висловився тоді за застосування конфіскації майна, нажитого злочинним шляхом, як додаткового покарання за строго визначеними статтями КК, які стосуються тяжких наркозлочинів, організації злочинних зграй і скоєння терактів. Потім запровадження конфіскації підтримав і голова Конституційного суду Валерій Зорькін.
Тепер, схоже, всі ці добрі побажання представників політичної еліти збудуться. У березні Держдума ратифікувала європейську Конвенцію по боротьбі з тероризмом, яка передбачає відновлення цієї норми в законодавстві. У більшості країн Європи конфіскація незаконно набутого майна справді передбачена як покарання за торгівлю людьми, наркотиками, за тероризм, його фінансування і корупційні діяння. А в США діють ухвалені 1970-х років закони RICO, які дозволяють вилучати незаконно нажите майно шляхом організації злочинних угруповань, вимагання й одержання хабарів, причому не тільки у босів мафії, а й у рядових «бійців». Однак у європейських країнах і США конфіскацію застосовують лише за одиничними статтями. І рішення про розмір вилучення майна, банківських рахунків, іншої власності приймає незалежний від влади і правоохоронних органів суд, який скрупульозно підраховує, які саме будинки, автомобілі та предмети розкоші було отримано за рахунок злочинно нажитих доходів. Решта зберігається у власності родичів засудженого. Нарешті, у розвинених країнах дуже акуратно користуються таким правовим інструментом, як попередній арешт майна.
Більшість же російських прибічників конфіскації вимагають принципово іншого: відродження інституту конфіскації в радянському розумінні. За радянських часів у людини, засудженої, приміром, за спекуляцію, вилучали не тільки дачу та машину, а й меблі, і телевізор, і дублянку дружини. Годинником «Роллекс», вилученим у директора магазину «Єлисєєвський» Юрія Соколова, розстріляного 1984 року за одержання хабарів, нагородили слідчих, які вели цю справу. Якщо поправки до КК буде прийнято остаточно, держава зможе відбирати гроші і власність, «призначені для використання в ролі знаряддя злочину», причому йдеться про конфіскацію ще до вироку — досить ухвали чи постанови суду, а арештувати майно слідчий може й зовсім за власною ініціативою, лише сповістивши потім суд. Тобто до того, як суд оголосить, чи мав місце сам факт злочину, обвинувачуваного можна позбавити всього.
Поправки до Кримінального кодексу пройшли в Думі легко — ніяких дискусій і нарад із громадськістю. За необхідних 226 голосів за законопроект проголосували 419 депутатів. Його ініціатори пояснюють свою законодавчу ініціативу необхідністю боротьби з тероризмом.
Зв’язок будь-якої ініціативи з антитерористичною боротьбою сьогодні — це як посилання на Маркса, Енгельса, Леніна за радянської влади: практично обов’язковий ритуал. На ділі ж список злочинів, які передбачають конфіскацію майна, настільки великий, що просто годі й казати про запровадження конфіскації за тероризм. Переважна частина статей КК, до яких буде внесено поправки, жодного стосунку до тероризму не мають. Відбирати нажите держава тепер зможе практично за будь-який злочин: крадіжка, шахрайство, присвоєння чи розтрата, грабіж, вимагання, розбій, контрабанда, комерційний підкуп... Крім того, під конфіскацію майна підпадуть убивці, шпигуни, заколотники, сутенери, незаконні експортери, фальшивомонетники і навіть працівники компаній, які «повинні були знати» про злочинні дії свого керівництва, але, певне, не донесли. Попри відсутність у списку податкових злочинів, російський бізнес — у разі остаточного прийняття поправок — конфіскації уникнути не зможе. При розгляді податкових злочинів завжди можна поставити за провину шахрайство або присвоєння майна. Наприклад, в обвинувальному вироку Михайлу Ходорковському фігурувало обвинувачення в шахрайстві, а його підлеглу Світлану Бахміну звинуватили в присвоєнні майна. Відновися-но конфіскація трохи раніше, під неї точно потрапили б і Ходорковський, і Бахміна, і Лебедєв, і Лимонов...
Не залишили без уваги думці і ЗМІ: законопроект істотно обмежує їхні можливості щодо висвітлення терактів. Документом запроваджується заборона на поширення в ЗМІ відомостей, які розкривають спеціальні засоби, технічні прийоми та тактику проведення контртерористичних операцій. ЗМІ нестимуть кримінальну відповідальність за поширення матеріалів, які «виправдовують тероризм або закликають до тероризму», за аналогією з тією відповідальністю, що нині існує за поширення порнографії й екстремізму. Тобто створюється величезне поле для чинення тиску на журналістів: можна заборонити розповідати про всі такі операції — від чеченських «зачисток» до Беслана й «Норд-Осту».
Не меншу тривогу викликає ще одне нововведення законопроекту — можливість заочного засудження звинувачуваного, до якого російська Феміда не може дотягтися з географічних причин. Російські ЗМІ вже охрестили цю поправку «законом проти Березовського». І справді — закон наче навмисно писаний проти цього і ряду інших жителів Лондона: «У виняткових випадках, якщо це не перешкоджає встановленню істини в справі, судовий розгляд у кримінальних справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини може бути допущений за відсутності підсудного, який перебуває поза межами території РФ і ухиляється від явки в суд». «Закон проти Березовського» повністю суперечить як міжнародному праву, так і статті 123 Конституції Росії, відповідно до якої «судочинство здійснюється на основі змагальності і рівноправності сторін».
Європейська конвенція з прав людини твердить, що винесення вироку за відсутності підсудного є найгрубішим порушенням основного права на захист. Російських законодавців усе це, очевидно, анітрохи не бентежить. Правозахисники протестують, але їм, схоже, теж залишилося недовго: закон про конфіскацію дозволить вилучати майно не лише у терористів, а й в активістів Гельсінкської групи й інших правозахисних організацій, які Кремль вважатиме за потрібне оголосити екстремістськими співтовариствами. Чи не це мав на увазі заступник голови думського комітету з безпеки Анатолій Куликов, який недавно заявив: «Коли вибирають між безпекою та правами людини, ми вибираємо безпеку»? Досить відверта, треба сказати, заява. І симптоматична. Але вона геть не враховує одну обставину: держава, яка так відкрито нехтує правами людини, небезпечна не тільки для світової спільноти, а й для власних громадян.