Майже два з половиною роки тому у зв’язку з повідомленням тодішнього міністра юстиції Олександра Лавриновича про розроблення проекту закону України «Про державні символи України» тижневик видрукував інтерв’ю з незалежним експертом з питань вексилології (прапорознавства) Вадимом Редьком, що стосувалося історії й барв Державного прапора України («Дзеркало тижня», №23 (498) від 12.06.2004р.). Та публікація завершувалася думкою, що поки закон не прийнято, питання державної символіки можна і потрібно обговорювати.
У вересні нинішнього року на сайті Мін’юсту було розміщено новий проект закону України «Про Державний прапор України». І продовжуючи тему, «ДТ» звернулося до В.Редька з проханням відповісти на кілька запитань.
— На шістнадцятому році незалежності не реалізовано положення статті 20 Конституції України про законодавче затвердження опису і порядку використання державних символів України. Чому виникло зволікання?
— Попередній проект, завізований паном О.Лавриновичем, був настільки неоковирним, що свої зауваження, подані до тодішньої адміністрації президента України на її прохання, я мусив починати (офіційний документ!) сентенцією Семена Альтова: «Написанное должно быть интересным, умным и хорошо записанным. Если интересно, но не умно и плохо записано — это журналистика. Если умно, хорошо записано, но не интересно — это критика. Если не умно, не интересно и плохо записано — это законодательные акты». Висновок щодо проекту міг бути однозначним: з огляду на його хиби про внесення його президентом України до Верховної Ради годі й думати. В адміністрації президента з таким висновком погодилися.
— Яке враження від нового проекту?
— Він кращий за попередній, хоча й потребує певних виправлень. Відповідні зауваження були надіслані для розгляду до Мін’юсту електронною поштою і навряд чи є цікавими для широкого загалу. Проте є одне положення законопроекту, що мало б стати предметом обговорення не лише фахівців, адже воно стосується всіх громадян України. А народні депутати України, які будуть приймати закон, мали б урахувати думку громадськості.
Це питання про кольори Державного прапора. Розробники проекту повторили чинну норму Конституції України: Державний прапор — полотнище з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, яка перейшла з постанови Верховної Ради від 28 січня 1992 року «Про Державний прапор України». Автори Конституції України під час знаменної «конституційної ночі» не встигли зазначити, яка саме смуга з двох є верхньою. В проекті, нарешті, визначається, що верхньою має бути синя. Колір цієї смуги й викликає заперечення.
Спробуймо розглянути питання системно, спираючись на загальні положення вексилології, а також результати практичної реалізації положень цієї допоміжної історичної дисципліни державами світу.
Хоча, для прикладу, данці вірять у легенду, що зразок їхнього прапора (білий хрест на червоному полі) був явлений Всевишнім їхньому королеві Вальдемару ІІ перед битвою з поганцями на терені нинішньої Естонії 1219 року, зразки прапорів саме створюються (розробляються). При розробленні беруться до уваги так звані національні кольори, що їх вважають історично чи культурно традиційними для певної держави або регіону (в державах з монархічним правлінням інколи використовували так звані династичні кольори). Так, зелено-чорно-біло-червону гаму вважають ісламською, ці кольори присутні на прапорах держав, де іслам є домінуючою релігією. Комбінація жовто-зелено-червоно-чорна визначає прапори багатьох африканських держав, а червоно-біло-синя — кольори прапорів слов’янських держав (Росії, Польщі, Чехії, Словаччини, Сербії, Словенії, Хорватії).
При розробленні зразка прапора послідовно встановлюються компоненти, що характеризують прапор: кольори, їх кількість, форма розміщення на полі прапора, тон (насиченість) кожного кольору.
Один із національних кольорів може бути визначальним, тобто займати все поле або переважну частину, але звичайно маємо дві, три (найчастіше) чи більше смуг (шість — на прапорі Південно-Африканської Республіки); один із кольорів може мати форму хреста, круга, трикутника тощо.
Комбінація з національних кольорів, розміщених певним чином на полі прапора, стає після офіційного затвердження зразка державним прапором.
Жовтий і синій кольори слушно вважаються національними кольорами України. Кольори жовтий, синій, блакитний різних відтінків вживалися на офіційних прапорах, затверджених Центральною Радою, гетьманом Скоропадським, у крижі червоного прапора більшовицького уряду в Харкові, на прапорах українських закордонних націоналістичних об’єднань.
Отже, за державний прапор України могла б правити комбінація з будь-яких національних кольорів, розміщених на полі прапора у будь-якому порядку, після узаконення обраного зразка (двоколор, триколор, прапор у три смуги, дві з яких є однаковими, прапор, побудований з трьох кольорів на кшталт чеського: трикутник і дві горизонтальні смуги тощо).
Так склалося, що в Україні використовується двоколор з горизонтальним розміщенням смуг. Не вбачається доцільності у переході до триколора чи до вертикального розміщення смуг (хоча такі випадки в історії зафіксовані: наприклад, у Румунії в 1848 році було введено синьо-жовто-червоний триколор з горизонтальним розміщенням смуг, а у 1867 році країна перейшла до триколора з вертикальними смугами таких же кольорів; і перший і другий зразки прапора рівною мірою — державні).
А от щодо барв двох горизонтальних смуг на нашому прапорі можуть бути різні думки. Маю повторити про свою прихильність до зразка з двох горизонтальних смуг, однак не синьої і жовтої, а блакитної і жовтої (блакитна — верхня). І ось чому.
Синьо-жовтий прапор має західноукраїнське походження. Недавно одна з київських газет абсолютно слушно зазначила, що синьо-жовтий прапор з’явився у Львові майже 160 років тому. З огляду на це, не буде некоректним твердження, що вся Україна отримала прапор, історична традиція використання якого склалася на Галичині. Цей прапор використовувався у Львові (що зафіксовано в друкованих джерелах) під час певних подій 1848, 1851 років (візит до Львова імператора Франца-Йосифа тощо), у 1911, 1914 роках (під час шевченківських урочистостей). Проте (знову-таки, за свідченнями тогочасної преси) під час подій 1917 року в Петрограді й Києві, на фронтах війни в «українізованих» підрозділах російської армії використовувався прапор жовто-блакитний. І прапор, встановлений 1918 року Центральною Радою, був жовто-блакитним. Тобто за часів творення самостійної української держави синьо-жовтий прапор не був найуживанішим.
Блакитний колір є не тільки так само національним, як і синій, а й, як останній, — окремим, одним із семи, кольорів веселки. Синю барву обстоюють «геральдисти». В геральдиці синій колір є загальновизнаним, стандартним, блакитний у геральдиці не вживається. Але у вексилології нема обмеженої кількості стандартних кольорів, і блакитний має таку ж вагу, як й інші кольори всіх можливих відтінків. Блакитний колір ми бачимо на державних прапорах Аргентини, Казахстану, Люксембургу, Ботсвани тощо.
Фахівець з історії світового рівня М.Грушевський обстоював поєднання жовтого з блакитним, а його позиція, переконаний, важить більше, аніж думка вихідців із Західної України.
Поєднання блакитного із жовтим набагато естетичніше, ніж синього з жовтим, особливо в разі, якщо темний верхній колір (синій) пригнічує світлий нижній (жовтий).
Поєднання блакитного з жовтим протягом двох століть активного прапоротворення державами світу не було зажадане. Державні прапори європейських держав, за винятком прапора Данії, затвердженого 1625 року, легалізовувалися після встановлення у 1794 році революційного французького триколора, тобто протягом ХІХ-ХХ століть. Прапори азійських держав, за винятком трьох: Японії, Філіппін, Тонги, які були затверджені в останню третину ХІХ століття, встановлювалися у ХХ столітті . Так само і в Африці: прапори двох держав (Ліберії й Тунісу) відомі з ХІХ ст., решта — з ХХ ст. Така сама ситуація (ХІХ-ХХ століття) і щодо прапорів держав обох Америк.
Два століття жодна держава не обрала для себе поєднання блакитного з жовтим, на відміну від синьо-жовтої комбінації, яка була використана Швецією, Барбадосом, землею Нижня Австрія, штатом Перліс з Малазійської Федерації (у двох останніх випадках це, як і в Україні, — горизонтальний двоколор). Однак не личить, певне, Україні встановлювати для себе прапор, що повторює прапори регіональних одиниць європейської чи азійської держави.
Лише у 1992 році Казахстан обрав для свого прапора блакитне полотнище з символічними фігурами та орнаментом жовтого кольору. У 1994 році поєднання світло-синього з жовтим (жовтий круг на світло-синьому полі) почала використовувати як офіційний державний прапор після набуття незалежності держава Палау в Тихоокеанському регіоні. Але ж у нас пріоритет з часів М.Грушевського.
Якщо, за легендою, яка виникла невідомо коли і де, синій колір на нашому прапорі тлумачиться як колір ясного неба, то ясне небо все ж — блакитне, а не синє (над Україною так само, як і над іншими державами).
— Отже, коли погодитися з викладеними тезами, це спричинятиме зміну чинного зразка Державного прапора?
— Внесення змін до зразка національного прапора (навіть повна заміна зразка) — справа абсолютно коректна з правового погляду. Обмежимося одним прикладом: нещодавньою зміною прапора в Грузії, коли попередній зразок — полотнище кизилового кольору з чорно-білим крижем — було замінено білим полотнищем з червоним хрестом Св. Георгія та чотирма меншими червоними хрестами. Додам, до слова, пославшись на свідчення одного з членів грузинського парламенту, що достеменно не було відомо, що символізували кольори попереднього зразка. Думаю, і чинний прапор України створювався не з метою відображення певної символіки, а навпаки: легенду про небо і пшеницю приладнали до зразка.
Була б політична воля — барви можна відкоригувати. Проте і за наявності такої волі це не так просто з правового погляду, оскільки спричинить внесення змін до розділу І Конституції України, а для цього був би потрібен всеукраїнський референдум (як того вимагає стаття 156 Конституції України). А щоби громадяни України мали змогу однозначно висловити свою думку («так» чи «ні»), на референдум мали б бути винесені два зразки: чинний і альтернативний, обраний Верховною Радою з кількох можливих.
Але питання зміни чи не зміни Основного Закону — одна річ. А питання насиченості (тону) барв прапора — інша. Його потрібно визначити в Законі України «Про Державний прапор України» за будь-яких кольорів смуг.
Усі ми є свідками того, як під час свят, інших урочистостей використовуються прапори, на яких синя смуга має найрізноманітніше забарвлення: від блідо-блакитного до синього, «темного, як ніч», хоча спотворення барв державного прапора є відвертим виявом неповаги до нього.
Пан О.Лавринович за базовою освітою є фізиком. Кому, як не йому, запропонувати визначення тону смуг через колір певних ліній оптичного спектра із зазначенням довжини хвилі цих ліній.
У разі визначення кольору синьої смуги через довжину хвилі на межі між синім та блакитним (трошечки більше світло-синім, аніж темно-блакитним) не потрібні будуть ані зміни до Конституції, ані проведення референдуму, оскільки в Конституції встановлено: «синього кольору», але не зазначено його тон. Тобто буква Основного Закону буде дотримана. А прапор не буде асоціюватися з якимось попереднім: галіцийським, петлюрівським, гетьманським, бандерівським, мельниківським тощо. І буде прапором незалежної України.