За рішенням Київського міського суду до шести років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього особистого майна і позбавленням спецзвання засуджений майор Василь Боженко. Він обіймав посаду начальника відділення відділу виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, Московського району столиці. Як сказано у вироку, зловживаючи своїм службовим становищем, використовуючи його всупереч інтересам служби й діючи з корисливою метою, майор отримав хабар в особливо крупному розмірі — 3000 доларів США.
В обов’язок В.Боженка входила підготовка до суду подання про звільнення від покарання громадян, які отримали відстрочку виконання вироку, або ж направлення їх для відбуття позбавлення волі у випадку порушення передбачених вимог.
Громадянин В.Науменко був засуджений Московським районним судом за частиною 1 статті 222 КК (незаконне носіння, збереження, придбання і збут вогнепальної або холодної зброї, боєприпасів і вибухових речовин) до двох років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку. Залишаючись на свободі, він брав на себе зобов’язання без відома органів внутрішніх справ не змінювати місце проживання, роботи, являтися для реєстрації і т.п. Проте приблизно через рік від дня винесення вироку засуджений порушив умови відстрочки — виїхав за кордон. У зв’язку з цим майор Боженко звернувся до Московського районного суду столиці з поданням про скасування відстрочки виконання вироку і направлення Науменка до місць позбавлення волі для відбуття строку, призначеного судом.
Суд подання задовольнив. Відстрочку виконання вироку скасував, прийнявши рішення про направлення засудженого для відбуття позбавлення волі строком на два роки. На самого Науменка оголосили розшук.
Через кілька місяців його батько, дізнавшись про рішення суду, звернувся до В.Боженка з проханням не позбавляти сина свободи. Як випливає з матеріалів справи, майор висловив готовність зробити таку послуги за 4000 доларів США.
Батько засудженого дав свою згоду й в обумовлений час передав майору 3000, попередньо переписавши номери купюр і пообіцявши найближчим часом роздобути відсутню тисячу.
Через якийсь час Боженко забрав із Московського райсуду контрольну справу щодо В. Науменка, вилучив із нього зібрані судом матеріали.
На тому б справа, мабуть, і закінчилася. Та лише батько засудженого слова не дотримав. Майор неодноразово телефонував йому, нагадуючи про борг, викликав у кабінет, демонстрував лист судді про повернення справи. Проте обіцяну тисячу батько засудженого все не приносив. Замість цього він звернувся до правоохоронних органів з заявою про злочинні дії майора. І під час обшуку на його квартирі справді були знайдені завбачливо переписані хабародавцем купюри. До речі, стосовно цього самого хабародавця, в якого раптово прокинулася совість, кримінальну справу порушено не було, оскільки особа, яка дала хабар, звільняється від відповідальності, якщо від неї хабар вимагали й вона заявила про це у відповідні органи до того, як стосовно неї було порушено кримінальну справу.
Підсудний свою провину не визнав.
За словами співробітника Київської прокуратури Юрія Дручиніна, такі справи, доведені до кінця, а отже, до винесення вироку судом — рідкість.
Викривати хабарників досить складно тому, що в позитивному вирішенні справи зацікавлені обидві сторони й гендель здійснюється один на один.
Тому, очевидно, небезпідставним буде припущення про те, що рівень латентності таких злочинів досить високий. Для того ж, щоб уявити собі поширеність хабарництва в нашій державі, зовсім не обов’язково знати якусь статистику чи очікувати публікації міжнародних рейтингів, які свідчать про розмах хабарництва й корупції в Україні. Кожний із нас, громадян цієї держави, прекрасно поінформований щодо цієї проблеми й без різних навколонаукових узагальнень — для цього досить повсякденного гіркого досвіду. Нашим співгромадянам добре відомо, що сьогодні залишилося вкрай мало питань, які неможливо вирішити, маючи достатню суму. Тому суворі вироки у таких справах швидше вселяють надію, ніж викликають почуття задоволення.