У поліцейській державі, на яку де-факто перетворилася Україна, важко говорити про дотримання прав громадянина — незалежно від його національності. Та чи не найгірше, мабуть, ромам (циганам). Серед тисяч повідомлень кримінальної хроніки про злочини (без зазначення того, що вони скоєні українцями чи росіянами) ви завжди побачите кілька, в яких обов’язково підреслено етнічну належність правопорушників — «циганської зовнішності», що кидає тінь на всіх представників ромського народу і є одним з виявів ксенофобії. Так, ромів справді легко відрізнити від слов’ян, чим і користуються недобросовісні українські міліціонери, запроваджуючи так званий фейс-контроль. Представників цієї національності незаконно зупиняють, вимагають показати документи, затримують, дактилоскопіюють тощо.
Таке 6 грудня трапилося на вокзалі в Миргороді. Четверо ромів, які поверталися додому на Луганщину, чекали прибуття поїзда. До Миргорода вони приїздили на похорон. Окрім цвинтаря і будинку родини померлого ніде не були. Але п’ятеро правоохоронців забрали ромів до відділку, не зваживши на те, що в людей пропадуть квитки (кожен по 100 грн.) і що син небіжчика привіз свідоцтво про смерть батька.
Керував «операцією» начальник карного розшуку Миргородського МРВВС Василь Кириченко, якого в місті поза очі називають «беспредельщиком». У затриманих забрали квитки, паспорти й гроші — майже 2300 гривень, а також чотири пляшки вина й горілки. Жінок змусили роздягтися, щось шукали в їхніх речах.
Ромів тримали близько трьох годин. Принижували, залякували. Міліціонери не представилися, вони то заходили, то виходили з кабінету, конкретних звинувачень не висували. Казали, що всі цигани — злочинці і місце їм у тюрмі. Старший серед ромів Василь Кроліченко відповів, що служив в Афганістані, й не розуміє, чому міліціонери чинять над ним таку наругу. «Та що ти брешеш, ні в якому Афгані ти, циган, не служив!» — глузували міліціонери. А потім один з них, якого всі називали Серьожею, взяв дезодорант, спрямував струмінь на голову Василя Кроліченка й чиркнув запальничкою. Волосся на голові зайнялося. Серьожа заходився реготом. Йому явно було до вподоби мучити й принижувати людей, які годилися йому в батьки.
Олену Петренко в окремому кабінеті допитував сам В.Кириченко. Він кричав на неї, погрожував, обзивав, хапав за руки, бив текою по обличчю, жбурнув в обличчя її ж сумку. На крик і шум до кабінету зайшла 62-річна Оленина хрещена мати Клавдія Карабоненко. Вона спитала в Кириченка, на якій підставі він так поводиться. Але той з брудною лайкою вигнав Карабоненко з кабінету.
Близько першої години ночі сьомого грудня луганчан відпустили з вимогою з’явитися до Миргородського МРВВС на дев’яту ранку.
Роми прийшли, довго чекали, доки закінчиться планірка. Я тим часом устигла повідомити про НП заступникові начальника ГУМВС у Полтавській області Олекасандру Острянину, мала телефонну розмову з виконувачем обов’язків начальника миргородської міліції Володимиром Піскуном. Останній дав своєму підлеглому В.Кириченку, м’яко кажучи, не вельми позитивну характеристику, сказавши, що на нього часто скаржаться. На запитання, чому ж керівництво міськрайвідділу не поставить Кириченка на місце, спантеличив відповіддю: «Та на нього немає ніякої управи!». Через півгодини це підтвердили й луганські роми, яких відпустили з міліції. Миргородським «охоронцям порядку» начхати на те, що про їхнє свавілля знають у ГУМВС: з відібраних (точніше, вкрадених грабіжниками у погонах — називаймо речі своїми іменами) 2300 гривень циганам повернули тільки 1600. Пояснили тим, що, мовляв, міліціонери, які вилучали гроші, вже закінчили свою зміну й пішли… додому.
В.Піскун сказав, що вважає затримання циган цілком законним, що його підлеглі своїх повноважень не перевищували, а службове розслідування проводитиметься тільки в тому разі, якщо від скаржників надійде офіційна заява. Розрахунок був на те, що роми, не знаючи до пуття куди звертатися, побояться скаржитися. І цього разу все минулося б «без зайвого галасу», якби не втрутилася громадська правозахисна організація — Полтавський обласний медіаклуб. До речі, є підстави припустити, що керівник не лише потурає своїм підлеглим у порушенні закону, а й що його лояльність підкріплена грошовими знаками. Мене здивувало, що навіть в обласній міліції я не почула ані слова обурення діями миргородських міліціонерів, наче йшлося про щось цілком звичне й нормальне...
Якщо навіть за численні смерті молодих здорових людей у райвідділах досі нікого з міліціонерів не покарано, то «обсмалити» людину наче свиню, принизити її людську гідність для правоохоронців — певно, взагалі безневинний жарт.
А поки в прокуратурі Полтавської області, обласній міліції розглядають скарги луганських ромів, начальник Миргородського карного розшуку В.Кириченко натякнув Ігорю Сідненку, чийого батька приїздила ховати рідня з Донбасу: «Якщо родичі не заберуть скарги, в тебе можуть знайти… наркотики»…