Розмови про судову реформу в Україні поки що так і залишаються розмовами
У рамках так званої малої судової реформи наша законодавча влада внесла певні зміни в українську кримінально-правову систему. Але їх, за великим рахунком, можна назвати пластичною операцією на потворному організмі нашої держави. Та й зроблено це в результаті наполегливості Заходу, який погрожував нам виключенням із Ради Європи.
Далі справа не рухається, новий Кримінально-процесуальний кодекс України, з огляду на наближення виборів до Верховної Ради, напевне не буде прийнятий. А залишилися ж невирішеними багато важливих питань кримінального та кримінально-процесуального правозастосування.
Усі ми звикли з радянських часів до існуючої організації карного правосуддя — дізнання, попереднє (тепер досудове) слідство і розгляд справи в суді. Цю систему закріплено і Конституцією України.
Наважуся заявити, що одна ланка в цьому ланцюзі, а саме досудове слідство, у багатьох випадках зайва, вона громіздка, неефективна і дуже дорого коштує платникові податків.
Сьогодні слідчі апарати для розслідування кримінальних справ мають МВС, СБУ, ДПА. Є слідчий апарат і у військової прокуратури. Втім, у Міністерства оборони своя специфіка, яка більшості громадян України не стосується, тому про нього не говоритимемо.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі».
Однак у КПК досі існують такі правові норми, як ст. 7. «Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки»; ст. 7—2. «Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до особи заходів адміністративного стягнення»; ст. 8. «Порядок звільнення від кримінальної відповідальності з передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду»; ст. 9. «Порядок звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру» тощо.
Положення цих статей слідчим органам, тобто чиновникам у погонах, дають право припиняти кримінальні справи, які перебувають у їхньому провадженні, що і є не чим іншим, як здійсненням правосуддя. Слідчим органам також дано право обирати щодо підозрюваного й обвинувачуваного запобіжні заходи, окрім узяття під варту.
Однак, поза всякими сумнівами, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, грошова застава — серйозні обмеження гарантованих Конституцією України особистих свобод і майнових прав громадян.
Верховенство норм Основного Закону перед вищезгаданими статтями КПК і КК не викликає сумніву. Тому ухвалювати рішення з таких питань має професійний суддя, рекомендований на посаду судді кваліфікаційною комісією, віком не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у сфері права не менше трьох років. І аж ніяк не молодий випускник міліцейського навчального закладу, дуже часто без достатнього життєвого досвіду, без усталених моральних принципів, нерідко — випадкова людина у кримінально-правовій системі.
Крім того, досудове слідство не повинне існувати через свою неефективність та дорожнечу. Виявивши злочин, орган дізнання, тобто оперуповноважені КР, ОБЕЗ, ПМ, СБУ — проводять певні дослідчі дії. Вони встановлюють особу, яка скоїла злочин, за необхідності затримують її на три доби, беруть у неї, а також у потерпілого і свідків, пояснення, вилучають речові докази злочину.
Всі ці заходи оформляються заявами, поясненнями, актами і протоколами. Причому пояснення підозрюваних, потерпілого і свідків під час проведення подальшого слідства доказової сили не мають. На ці заходи законом їм дається від 3 до 10 діб, після чого орган дізнання, яким є оперуповноважений, або виносить постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, або передає зібрані ним матеріали слідчому для порушення такої і проведення досудового розслідування.
Отримавши ці матеріали, слідчий зобов’язаний вжити всіх заходів для повного всебічного й об’єктивного розслідування факту злочину і провести цілий комплекс заходів. Він знову допитує підозрюваного, пред’являє йому обвинувачення і допитує вже як обвинувачуваного, проводить допити тощо. Усі його дії оформляються постановами і протоколами, на що витрачається гора паперу і безліч часу. По закінченні слідства друкує багатосторінковий обвинувальний висновок і направляє кримінальну справу прокуророві для затвердження цього обвинувального висновку і подальшого направлення в суд.
Прокурор зобов’язаний вивчити матеріали справи з обвинувальним висновком на відповідність нормам КПК. Якщо все гаразд, відправляє справу до суду. Якщо ж він встановлює істотні порушення закону, то може повернути справу слідчому для проведення додаткових слідчих дій.
За новою процедурою, суддя призначає попереднє слухання справи, під час якого екзаменує роботу слідчого та прокурора. Коли суддя згоден із висновками слідства і прокурора, справа призначається до слухання, коли ж ні — ухвалюється рішення: про повернення справи прокурору і для проведення додаткового розслідування; про припинення справи; про направлення справи за підсудністю і про призупинення провадження у справі.
Закон гласить, що суд, ухвалюючи рішення у справі, не пов’язаний із висновками досудового слідства і керується власним баченням обставин справи. Тому під час судових засідань викликаються і допитуються підсудний, потерпілий, свідки, оглядаються речові докази і знаряддя злочину, досліджуються матеріали справи, проводяться інші передбачені законом дії, що були проведені і під час досудового слідства. Очевидне дублювання одних і тих самих дій у здійсненні правосуддя.
При цьому слідчі та їхнє начальство постійно скаржаться на велику завантаженість слідчого апарату, через що порушуються терміни розслідування, припускаються серйозні порушення законності.
Відмова від проведення попереднього слідства по так званих очевидних злочинах, по яких від самого початку було встановлено особу, що скоїла злочин, і по яких протягом перших 10 днів було зібрано достатні й достовірні докази і не потрібне проведення складних слідчих дій, дозволило б одразу ж вирішити і проблему завантаженості слідчих, і ефективність здійснення правосуддя, і його здешевлення.
Адже нічого не треба вигадувати нового. Можна звернутися по досвід до Заходу. Та в нас є і свої напрацювання. Якщо зробити невеликий екскурс в історію, то ми побачимо, що після судової реформи 1861 р. у Російській імперії правосуддя, тобто визнання людини винною чи невинною у скоєнні злочину, здійснювалося лише судом. Звичайні, недержавні злочини виявляли, розкривали і запобігали їм органи поліції, але на цьому її функції закінчувалися. Відразу ж після затримання підозрюваного він поставав перед суддею, який і був надалі відповідальним за подальшу його долю, тобто обирав запобіжний захід.
Ця ж система працювала певний час і за радянської влади по скасуванні політики «воєнного комунізму». Однак у тридцяті роки, через необхідність проведення масових репресій, попереднє слідство стало складовою частиною роботи НКВС і відтоді таким і залишилося.
У КПК України давно вже існує така норма, як протокольна форма досудової підготовки матеріалів. Суть її полягає в тому, що по деяких видах злочинів, що не становлять великої небезпеки для суспільства, зібрані органом дізнання матеріали протягом 10 днів направляються в суд, який порушував кримінальну справу і проводив судове слідство.
Чому б у новому КПК не передбачити такий самий порядок для ширшого кола статей КК? Тим більше що наші законодавці на шляху до правової і демократичної держави вже наділили суд правом обирати стосовно підозрюваного запобіжний захід у вигляді взяття під варту і продовжувати терміни утримання обвинувачуваного під вартою. Суди також отримали право давати судові доручення з метою перевірки й уточнення фактичних даних, отриманих при проведенні розслідування.
Скасування попереднього слідства у справах із встановленим зловмисником і зібраним дізнанням, достатнім для доведення його вини, — логічне продовження реформування нашої кримінально-правової системи.
Що ж стосується «неочевидного» злочину, то кримінальна справа, порушена за фактом його скоєння, перебуває в дізнанні до встановлення злочинця, і по ній проводяться всі можливі слідчі дії. Після встановлення і затримання підозрюваного він протягом 72 годин повинен постати перед суддею для пред’явлення йому обвинувачення, обрання запобіжного заходу і вирішення питання про віддання під суд.
У справах же, які потребують проведення складної і тривалої підготовки до судового слухання, звісно, неможливо обійтися без досудового слідства. Логічно було б доручити його проведення прокуратурі, оскільки саме на неї Конституцією покладено обов’язок підтримання обвинувачення в суді. Ось нехай і доводить винність підсудного та сперечається із захистом. Цим самим і буде дотримано змагальність судового процесу.
Органи ж державної безпеки, міліції, податкової адміністрації взагалі слід позбавити слідчих апаратів. Нехай проводять оперативно-розшукову діяльність. Такий порядок існує в усіх демократичних країнах.
Не секрет, що у ході дослідчої перевірки та попереднього слідства досить часто, через небезкорисливу зацікавленість окремих осіб і структур, до кримінальної відповідальності притягуються явно невинні особи. Крім того, попереднє слідство — хороша палиця у руках влади, яку вона може використовувати в боротьбі з неугодними політиками та підприємцями.
Як правило, такі кримінальні справи розсипаються в суді, але знайти винних у незаконному притягненні людини до кримінальної відповідальності опісля вкрай складно. Адже відповідальність лягає на орган дізнання, який незаконними методами вибив у підозрюваного визнання або «явку з повинною», на слідчого, котрий сфальсифікував матеріали слідства, на прокурора, який давав слідчому у ході розслідування незаконні вказівки й затвердив такий же незаконний обвинувальний висновок.
При відмові від попереднього слідства у нинішньому його вигляді у кримінальної справи з’являється один господар — суддя, і лише він і ніхто інший відповідає за винесені у справі рішення.