Кілька народних депутатів підписали запит щодо неправомірного використання свого службового становища заступником керівника Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України М.Мельником. Причиною цього стали дві публікації М.Мельника в «ДТ», у яких автор дозволив собі критичні висловлювання стосовно діяльності Вищої ради юстиції, її керівника й законопроекту, покликаного узаконити ситуацію, що склалася в цьому відповідальному органі. («Закон що дишель» і «Приватизація правосуддя. Процес пішов?» у №№39 і 47)
Мабуть, якби «ініціатори ініціаторів» запиту не розуміли, що їхні позиції не витримують критики, вони, імовірніше, звернулися б у суд. Але ж у суді потрібно пред’являти правові аргументи. І депутатський загал швидше «проковтне» фактичне звинувачення державного чиновника в тому, що він має громадянську позицію, ніж суд.
М.Мельнику «інкримінують» необ’єктивність при виконанні посадових повноважень, використання свого службового становища для забезпечення підготовки управлінням негативного висновку щодо законопроекту «Про Вищу раду юстиції», «вкрай негативну, часто на межі образи оцінку авторів проекту», політичну заангажованість.
Прокоментувати на прохання «ДТ» ситуацію з депутатським запитом щодо нього М.Мельник відмовився, відзначивши, що до завершення перевірки запиту може сказати лише таке: «Виступаючи проти незаконного перебування С.Ківалова на посаді голови ВРЮ, я чудово усвідомлюю, з ким маю справу й чим ризикую. Та позаяк це має принципово важливе значення для легітимності формування суддівського корпусу та здійснення правосуддя, інакшою моя позиція бути не може».
Тож «ДТ» визнало за необхідне поцікавитися з цього питання думкою людей, яким ця проблема не чужа.
Василь Онопенко, народний депутат України, голова парламентського комітету з питань правової політики, член Вищої ради юстиції:
— У принципі, сам факт такого запиту мене не дивує, з огляду на те, хто його ініціював. Це пан Добкін, мій колега з Верховної Ради, позицію якого добре знаю.
Є серйозні зауваження по суті цього депутатського запиту. Ніяких неправомірних або неетичних дій із боку Миколи Івановича в зазначених статтях і близько не було, образ він собі не дозволяв.
У статті М.Мельника, про яку йдеться, він виступив як доктор наук, учений, член ВРЮ, котрому небайдуже, на основі якого закону цей орган працюватиме надалі.
Висунуто також цілком абсурдне обвинувачення, буцімто Мельник, бачте, впливав на позицію науково-експертного управління. Але ж це абсурд. Гадаю, саме депутати, які підписали запит, намагаються в такий спосіб уплинути на позицію науково-експертного управління стосовно цього закону.
У зв’язку з цим також не можу не зазначити, що сьогодні ВРЮ справді перетворилася на політичний орган, який дуже часто займається розправами над чесними, принциповими суддями, про що не раз писала ваша газета. Мене не дивує, приміром, що пан Добкін апелює до ВРЮ, яка використовує депутатів, зацікавлених у «знищенні» конкретних суддів — принципових, порядних, чесних.
На жаль, у ВРЮ простежуються дуже негативні тенденції, коли йдеться про суддів, котрі приймають рішення всупереч волі влади. Над ними чиниться справжня розправа. Сьогодні, коли над судом буквально глумляться, законопроектом, проти якого виступив М.Мельник, Вищій раді юстиції намагаються надати таких функцій, що просто жах огортає.
Що стосується М.Мельника, не можу не віддати йому належне за те, що в нинішній ситуації, знаючи, як негативно все це позначиться на його власній долі, кар’єрі, він виступив і відверто заявив про свою позицію вченого, професіонала, просто порядної людини.
Олег Березюк, голова Київського юридичного товариства:
— Юридична громадськість давно й уважно стежить за розвитком подій у ВРЮ. І сьогодні ми змушені констатувати, що цей конституційний орган перетворився на засіб задоволення особистих інтересів кількох осіб та корпоративних інтересів однієї політичної сили. Ця олігархічна сила першою зрозуміла, що з допомогою ВРЮ можна використовувати суди для власних потреб, що з успіхом і робиться. Слід віддати належне члену ВРЮ М.Мельнику, який зайняв принципову позицію й не побоявся сказати правду про цю ситуацію, дати об’єктивну оцінку того, що відбувається у ВРЮ та навколо неї.
Стаття М.Мельника «Приватизація правосуддя. Процес пішов?» мала широкий суспільний резонанс, тож зрозуміло, чому вона викликала таку політичну реакцію. Слід чітко розуміти: проблема не в М.Мельнику, який розповів суспільству про правову сваволю ВРЮ, а в С.Ківалові, що порушує закон і намагається вирішити свої питання шляхом внесення змін у відповідний закон.
Тепер стосовно законопроекту про внесення змін у Закон «Про Вищу раду юстиції». Одним із його ініціаторів є народний депутат, голова ВРЮ «на громадських засадах» С.Ківалов. Автори цього законопроекту пропонують прибрати з закону положення про те, що голова ВРЮ обирається терміном на три роки без права переобрання. Це означає, що одна й та сама особа може обіймати посаду голови ВРЮ безстроково. Гадаю, всім відомо, хто саме буде цим безстроковим головою на громадських засадах.
Опублікувавши в «ДТ» свою статтю, М.Мельник фактично зруйнував плани С.Ківалова та його політичних покровителів «підігнати» Закон «Про ВРЮ» під себе, цілком прибравши до рук цей конституційний державний орган. Ясна річ, такого йому вибачити не можуть.
Фактично підписанти зводять обвинувачення М.Мельника у зловживанні своїм службовим становищем до того, що він на шпальтах «ДТ» висловив свою позицію стосовно змісту цього законопроекту. Замисліться, людину фактично звинувачують у тому, що вона зі знанням справи — як член ВРЮ, як науковець — публічно висловила свою думку.
Для мене очевидно, що цей депутатський запит має на меті головне — вчинити політичну розправу над членом ВРЮ М.Мельником за його мужню громадянську позицію, принциповість і високий професіоналізм. Крім того, залякати експертів, допомогти кревно зацікавленим особам «проштовхнути» цей проект через парламент і домогтися того, що планувалося з самого початку, — взяти під повний контроль ВРЮ, а з нею і судову владу.
Семен Глузман, правозахисник:
— Одного разу днями, пробігаючи Печерськом, зустрів знайомого депутата. І тут-таки, біля входу в готель «Київ», був обдарований двома надзвичайно цікавими документами. Один із них був проектом закону «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування», другий — банальним доносом «по начальству» групи наших народних депутатів щодо занадто вільної, на їхню думку, поведінки високого чиновника з апарату Верховної Ради — М.Мельника.
...Досі перебуваю під враженням цих двох документів. Сумних документів, добродії. Позаяк обидва вони свідчать про головну, старанно приховувану від нас, виборців, таємницю наших законодавців: усі вони, рідні, носять маски! Різні маски, чоловіків і жінок, лівих і правих, стурбованих і байдужих. А коли знімають маски — усі на одне обличчя.
І я тепер точно знаю, коли наші обранці знімають маски. У двох випадках: щоб краще відчути запах грошей і перебуваючи в стані сильного переляку. Це підтверджують обидва вищезазначені документи, підписані «телевізійними смертельними ворогами» з різних політичних фракцій... Зняли маски — і виявилися однодумцями, друзями.
Микола Карнаух, народний депутат України, секретар комітету ВР по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією:
— Багато хто з депутатів, котрі підписали цей запит, не юристи й не мають професійних підстав, щоб давати таку оцінку висновкам науково-експертного управління. М.Мельник — доктор юридичних наук, визнаний в Україні фахівець, заслужений юрист України. Повноваження члена Вищої ради юстиції він одержав від Верховної Ради, і в юристів не було підстав сумніватися в компетентності Миколи Івановича.
У комісії з питань боротьби з корупцією в 1994—1998 рр. він був головним науковим консультантом. На ньому трималася вся законодавча діяльність у комітеті. Можу сказати, що юридична еліта України прислухається до його думки. Свої позиції як учений, посадова особа він завжди обстоює до кінця, як і у випадку з ВРЮ.
Вважаю, що за цим депутатським запитом стоять певні особисті цілі, й він аж ніяк не спрямований на те, щоб належним чином унормувати діяльність ВРЮ. Відверто кажучи, це спроба розправитися з порядною людиною, вченим, принциповим членом ВРЮ, котрий заважає їм коїти беззаконня, оскільки решта є лише спостерігачами. Гадаю, громадськість, народні депутати зобов’язані нарешті дати оцінку протиправній діяльності самої ВРЮ. Просто соромно, що юридична еліта України, зокрема — професори, які навчають молодь, порушують закон. На жаль, серед членів ВРЮ є чимало таких, що заплямували себе і мають цілком певну репутацію і як люди, і як юристи.