Доведені до розпачу служителі Феміди шукають підтримки у Президента, вищого судового керівництва країни та журналістів, які днями програли судовий позов із приводу «наклепу» на корупцію в судовій системі.
… Хто тільки не бунтував в історії людства… Раби й солдати, моряки і художники… Але такого, щоб повстав весь суд, та ще й оформив своє неприйняття беззаконня у вигляді офіційних паперів і передав журналістам, обвинувачуваним у наклепі на вітчизняну судову систему, — напевно, ніколи й ніде не бувало.
Судді інколи ще більш беззахисні перед свавіллям, аніж прості смертні. Однак документи, передані нам, є свідченням розпачливого, хоч і абсолютно законного за формою вираження, протесту (правопис документів тут і далі збережено).
«АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. 14000. м. Чернігів, просп. Миру. буд. 43
23 червня 2005р.
Членам Ради суддів України
Копія: Голові Верховного Суду України Маляренку В.Т.
Копія: Президенту України Ющенку В.А.
Шановні члени Ради суддів України!
18 червня 2005 року більшість з Вас приймали участь в черговому засіданні Ради суддів України і серед розглянутих питань, дали своє погодження на призначення головою апеляційного суду Чернігівської області Сердюка О. Г.
Хочемо довести до Вашого відома, що фактично на цьому засіданні мало місце узгоджене укриття керівництвом Верховного Суду України та Ради суддів України стосовно вирішення фактів цього питання, що викликає сумнів в об’єктивності прийнятого рішення.
На вимогу більшості суддів апеляційного суду Чернігівської області 3 червня 2005 року були проведені збори суддів апеляційного суду, які абсолютною більшістю голосів виступили проти призначення головою суду особи, яка до цього ні одного дня не працювала в апеляційному суді і має невеликий стаж роботи головою невеликого суду.
З цього приводу було прийнято звернення суддів, яке було направлено Голові Верховного Суду України Маляренку В. Т., голові Ради суддів України Кривенку В. В., Президенту України Ющенку В.А.
Представники колективу 10 червня 2005 року особисто передали тексти звернень Голові ВС України Маляренку В.Т..
14 червня 2005 року перший заступник Голови ВС України Пилипчук П. П. особисто приїхав і провів збори суддів апеляційного суду Чернігівської області, де судді категорично виступили проти кандидатури, яку нав’язують колективу, і просили довести все це до відома Ради суддів України.
Проте на засіданні Ради суддів України думка колективу і прийняте на загальних зборах звернення до відома членів Ради суддів доведено не було, присутній на засіданні в. о. Голови Верховного Суду Пилипчук П.П. про все це промовчав.
Без відповіді залишився і депутатський запит народного депутата України з вищезгаданого питання, затверджений Верховною Радою України і адресований голові Ради суддів України.
Тобто, на думку керівництва Верховного Суду України, серед 42 суддів апеляційного суду Чернігівської області немає жодної кандидатури, яка змогла б займати посаду голови суду, крім Сердюка О. Г., якого протежує колишній голова апеляційного суду Литвиненко В. І.
Шановні члени Ради суддів України!
Ми погодимося з будь-яким Вашим рішенням, якщо воно буде прийнято при об’єктивному і всесторонньому розгляді.
Проте з тим рішенням, яке прийнято 18 червня 2005 року, ми погодитись не можемо.
Якщо Ви поважаєте нас, своїх колег, себе, підтримуєте демократичні надбання нашої держави, закладені в Конституції, просимо Вас висловити свою думку стосовно процедури розгляду і вирішення піднятого нами питання, можливості повторного перегляду рішення Ради суддів України від 18 червня 2005 року.
Оскільки на всіх рівнях судової влади іде умисне приховування фактів стосовно призначення на адміністративну посаду в апеляційному суді Чернігівської області., колектив суддів вимушений направити свої звернення для висвітлення своєї позиції в центральні мас-медіа України.
Додаток: звернення суддів апеляційного суду Чернігівської області, прийняте 3 червня 2005 року, та лист з підписами суддів».
Судді не обмежилися тим, що розіслали в редакції своє звернення поштою і через Інтернет. Представники колективу Апеляційного суду зателефонували нам і попросили прийти на зустріч на нейтральній території.
Розмова була відвертою.
— Ви не відступите?
— Ні. Нам втрачати нічого. Якщо керівником суду стане порядна людина — будуть розслідувані всі зловживання минулого. Якщо прийде «кнопка»…
— Хто?
— Особа, підконтрольна Литвиненку (колишній керівник апеляційного суду, нині — член Верховного суду України. — Ред.)… Усі кінці замотають. Із незгодними — розберуться поодинці…
— Що за кінці?
— Реконструкція Будинку правосуддя, наприклад… Стільки грошей на неї пішло…
Ситуація починала скидатися на сцену з театру абсурду… Адже за кілька днів до цієї зустрічі Апеляційний суд м. Києва зобов’язав газету «Дзеркало тижня» опублікувати спростування нашої статті, в якій саме і йшлося про суддю Литвиненка (пов’язаного з Будинком правосуддя і не тільки)… Виявляється, тоді, коли ми марно намагалися відстояти істинність своєї журналістської позиції, чернігівські судді теж намагалися відстояти свої права. Право не бути контрольованими невідомо ким, право не бути «кнопками», право підпорядковуватися закону, а не волі сумнівного начальства… Відстоювали — так само марно, як і ми.
«АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. 14000. м. Чернігів, просп. Миру. буд. 43
Голові Верховного Суду України Маляренку В.Т.
Президенту України Ющенку В.А.
Голові Ради суддів України Кривенку В. В.
Звернення
Звертаємось до Вас, як вищих посадових осіб держави, на яких, відповідно до Закону, покладено право вирішення питань призначення на адміністративні посади в судах України, і до цього нас, суддів апеляційного суду Чернігівської області, змушують наступні обставини.
Судді занепокоєні ситуацією, що склалася останнім часом навколо вирішення питання призначення на посаду голови апеляційного суду Чернігівської області, що є в даний час вакантною в нашому суді. Це питання не є стороннім для нас, оскільки безпосередньо пов’язано з діяльністю нашого суду.
Від керівника, що очолюватиме наш колектив, залежатиме об’єктивність, законність, незаангажованість в роботі кожного судді та колективу суддів в цілому, його внутрішній клімат.
Суддям апеляційного суду стало відомо, що кандидатами на посаду голови суду пропонуються судді, які хоча і очолюють колективи місцевих судів області, але жодного дня не працювали в апеляційному суді, не обізнані зі специфікою його роботи, тому їх намагання будь-яким чином зайняти посаду голови суду, в тому числі з залученням будь-яких важелів адміністративного впливу та заручення підтримкою впливових осіб, викликає у нас занепокоєння щодо їх дійсних намірів очолити суд.
Крім того, ті судді місцевих судів, які пропонуються на посаду голови суду, на час висунення їх кандидатур ще не були обрані суддями апеляційного суду, що суперечить ст.. 20 Закону «Про судоустрій України».
Для колективу суддів є незрозумілим: з яких міркувань і чому саме ці кандидатури розглядаються як єдино достойні на посаду голови суду, і тому ми просимо зважити на думку колективу суддів апеляційного суду.
Вважаємо, що в нашому колективі є гідні кандидати, що мають право претендувати на цю посаду і наділені необхідними діловими, організаторськими та моральними якостями: перший заступник голови апеляційного суду (нині в. о. голови цього суду) Ющенко Неля Вікторівна та в.о. голови судової палати з кримінальних справ Ярошенко Микола Петрович, і ці кандидатури підтримані загальними зборами суддів.
Ми, судді апеляційного суду, звертаємось до Вас з проханням об’єктивного підходу до вирішення питання щодо призначення голови апеляційного суду Чернігівської області і сподіваємось, що наша думка буде врахована при вирішенні цього питання.
Звернення прийнято на загальних зборах суддів апеляційного суду 03 червня 2005 року (протокол загальних зборів додається).
03 червня 2005 року».
…Ось що ми можемо додати до вищевикладеного від себе.
На тему, пов’язану з корупцією в судовій системі, нас вивела дуже дивна історія.
Незаконно приватизувавши державне житло, будівельна фірма заходилася викидати звідти законних мешканців. Скривджені звернулися до газети з письмовою скаргою. У тому, що відбувалося, вражала жорстокість, із якою людей позбавляли притулку (або шантажували погрозою виселення, змушуючи працювати на фірмачів). А ще — те, що головним гонителем нещасних стала не фірма, яка незаконно привласнила державне майно, а — суди. Зокрема Чернігівський апеляційний суд, який поламав не одне життя своїм несправедливим рішенням. (Зауважимо, що факт незаконної приватизації держвласності вже встановлено незаперечно і — всіма судовими інстанціями підтверджено.)
У процесі розслідування випливла дивна річ. Виявилося, що керівництво зазначеної фірми ставало об’єктом пильної уваги органів охорони правопорядку неодноразово. Але неначе бліндована стіна (чи «дах»?) захищала його від будь-яких спроб розібратися в тому, що відбувалося. І виявлявся цей захист — серед іншого — у вигляді несправедливих судових рішень, винесених на користь будівельної компанії.
Мало того, саме цьому закритому акціонерному товариству дістався надзвичайно вигідний будівельний підряд на реконструкцію місцевого Будинку правосуддя. (Фірма перетворила його на довгобуд. І самій богині відомо, скільки, чого й на яких умовах із будівництва вона отримала. У кожному разі, з висновку інвестиційної експертизи, копію якого ми маємо, цього не зрозуміти.)
Причому назвати колектив апеляційного суду зацікавленим у такому стані речей було б неправильно. Чи не чверть чернігівських суддів самі не мають квартир, змушені тулитися по робітничих гуртожитках, нерідко зіштовхуючись у місцях спільного користування з підсудними та відповідачами. Не розуміти, що державні кошти, вгачені в будівельні афери, відчужуються, по суті, у них, — вони, досвідчені юристи, не могли. Запідозрити суддівський корпус як такий у симпатії до фірмачів важко... Могло йтися тільки про корумпованість керівництва. Причому не лише регіонального, а й столичного.
Нам вдалося незаперечно довести особисту зацікавленість голови апеляційного суду Литвиненка в тому, що відбувається. Двокімнатну квартиру в незаконно приватизованому будинку отримав від щедрот фірмачів його син. Дрібниця? Як сказати… Фірмачі давали стільки, скільки ті, хто брав, коштували. Не більше. (Місцевий генерал СБУ теж квартиру — щоправда, в іншого фірмача і в іншому будинку — взяв. І прокурор квартиру взяв. А міліцейський чиновник, який прославився на всю країну застосуванням сили проти демонстрації на підтримку Ющенка, — той аж дві квартири взяв. Такса у них у всіх, чи що, така?)
Ми опублікували зібрані дані. Далі — почалася містика. Після перемоги помаранчевої революції Володимир Литвиненко раптом зробив стрімку кар’єру. Перекочував у Верховний суд. Усі матеріали, які його компрометували, кудись зникли. Ні він, ні інший фігурант скандалу, керівник Деснянського районного суду Добрянський, позиватися з нами й не намагалися. Позов про захист честі та гідності висунув проти нас і проти газети керівник будівельної компанії. Як фізична особа. (Хоч його приватного життя наші публікації не торкалися жодним чином.) І, природно, виграв процес. (Правда, рішення на його користь було винесене із щонайгрубішими порушеннями процесуального права.)
Апеляційний суд м. Києва частково задовольнив нашу апеляцію. Однак визнав такими, що не відповідають істині, факти, які мало стосуються «збезчещеного» позивача. Але характеризують рівень корупції в судовій системі. Зокрема написане про Будинок правосуддя і сина пана Литвиненка, який відсвяткував новосілля в незаконно приватизованому державному будинку.
…Складалося враження, що судова колегія і рада б справедливо розібратися у справі, але…
— Можна, ми проілюструємо «спростування» фотокопією адресного листка прибуття з паспортного столу, яка незаперечно доводить, що Литвиненко-молодший таки живе за адресою, вказаною в газеті? — запитав один із нас після того, як рішення було оголошене.
— Чому ж не можна? Ваше право...
Тоді ми ще не знали, що інтереси, які пов’язують суддю Литвиненка з Чернігівщиною, настільки глибокі, що піти просто так із регіону в столицю він не може. Що проти спроби нав’язати колишнім колегам підконтрольного особисто йому керівника повстануть практично всі. І що боротьба суддів за право виходу з корупційного кола скидатиметься на хоробрість відчаю.
Ми розмовляли з представниками колективу Чернігівського апеляційного суду довго й грунтовно, намагаючись намацати невідомі нам нитки корупційних зв’язків, які перетворили Чернігівщину на практично непридатний для нормального життя край.
— Як поставилася нова регіональна влада до вашої боротьби?
— Не підтримала. Наше звернення в облдержадміністрації відмовлялися прийняти через відсутність вихідного номера. Потім раптом виявилося, що номер непотрібен. Але коли це з’ясувалося — реагувати місцевій владі було вже пізно.
— Ще раз запитуємо: ви готові відстоювати свою позицію і своє розуміння справедливості до кінця? Чи вважаєте ви, що правда про події у Чернігові має бути оприлюднена, навіть якщо кадрова проблема з призначенням глави апеляційного суду мирно вирішиться?
— Ми готові відстоювати свою позицію. І хай там як, а написати про те, що відбувається, слід.
…У країнах, які пережили епоху дикості, всі люди (включно з журналістами) шукають справедливості й намагаються відстояти істину в суді.
У нашій — доведені до відчаю і не згодні з роллю маріонеток при лялькарі, який узявся казна-звідки, судді змушені звертатися по допомогу до преси. Це — мужній і виправданий обставинами вчинок.
Адже люди, не причетні до юстиції, навіть не здогадуються про колосальну могутність інструмента під назвою «апеляційний суд».
Це може призвести до справжніх соціальних і політичних катастроф.
Адже досі так і не з’ясовано офіційно питання — хто давав перед виборами дозвіл на прослуховування телефонів Тимошенко і Ющенка. Навіщо знадобилася санкція — здогадатися неважко: для грядущих політичних процесів. (Якби матеріали оперативних розробок не планували «долучати» — слухали б просто так, не питаючи дозволу.) Був цей дозвіл по суті протиправним — адже підставою для прослуховування може бути лише необхідність в отриманні розвідданих або інформація про підготовку карного злочину. І все ж таки добре інформовані люди стверджують, що його було видано.
За наявними у нас даними, «прокрутили» санкцію через один із провінційних апеляційних судів. Зробити це було б неможливо, якби його керівник підпорядковувався лише закону, а не «поняттям» та інтересам осіб, які мають на нього неформальний вплив.
Ось яка ціна кадрової помилки при призначенні керівника такого рангу.