Чи розглядатиме суд кримінальну справу про вбивство Г.Гонгадзе у відкритому режимі, тепер залежить виключно від експерта з державних таємниць МВС. Як повідомила прес-служба ГПУ, суд погодився з доказами представників потерпілих і Генеральної прокуратури й ухвалив постанову про необхідність висновку експерта щодо наявності в матеріалах кримінальної справи відомостей, які становлять державну таємницю.
Стаття 20 Кримінально-процесуального кодексу України наводить вичерпний перелік підстав для винесення судом рішення про закритий судовий розгляд. Виняток із правила відкритого судового процесу передбачено насамперед для тих випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці.
Цікаво, що в недавньому інтерв’ю газеті «Факти» заступник генпрокурора В.Кудрявцев повідомив, що перед початком процесу надійшов офіційний лист від заступника міністра внутрішніх справ В.Євдокимова, у якому він підтверджує: інформація, що є предметом розгляду в суді, - це державна таємниця. У зв’язку з чим прокурор В. Шилов, який підтримує держобвинувачення, порушив питання про розгляд справи на закритому судовому засіданні. А суддя Ірина Григор’єва звернулася з офіційним запитом до МВС, щоб одержати експертний висновок стосовно наявності держтаємниці. За словами В.Кудрявцева, суддя повідомила, що відповідь уже одержано, але вона оголосить її лише 16 лютого. Однак саме 16 лютого прес-служба Генпрокуратури оприлюднить повідомлення, наведене на початку статті.
Наскільки відомо, експертом із держтаємниці заступник міністра В.Євдокимов не є. Якщо так, то, попри всю його компетентність, лист цей юридичної сили ні для прокуратури, ні для суду мати не може. Як і для експерта МВС, який, відповідно до закону, цілком незалежний від начальства. Крім того, експерт персонально відповідає за законність і обґрунтованість свого рішення про віднесення інформації до державної таємниці. Проте експерт - теж людина, і йому добре відомо, наприклад, що є підсудні у справі Гонгадзе, які в перервах між нездужанням відвідують судові засідання. А є О.Пукач, якого шукають-шукають - та все ніяк не знайдуть. Якого свого часу покривали високопоставлені міліцейські генерали. І щодо якого сьогодні вже нові міліцейські й есбеушні генерали гадають тяжку думку - чи то він у Росії, чи то в Ізраїлі. Як ми зрозуміли, географія не така й важлива, все одно його не дістати. Загалом, окрім декларативних положень Закону «Про держтаємницю», експерт, якому не пощастить приймати це рішення, чітко знає: персональна відповідальність може бути різною. І рідне відомство разом із «сусіднім», але не менш компетентним, за сприяння ГПУ і тямущих суддів, можуть «здати» у пориві «очищення рядів», а можуть «загубити» фігуранта - чи то в близькому, чи в далекому зарубіжжі...
Віднесення інформації до державної таємниці - це процедура прийняття держекспертом із питань таємниць рішення про віднесення категорії відомостей до держтаємниці з установленням рівня їх таємності шляхом обґрунтування і визначення можливої шкоди національній безпеці України в разі розголошення цих відомостей. Відповідно до Закону «Про державну таємницю», у сфері охорони правопорядку до такої інформації належать дані про особовий склад органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ОРД). Крім того, інформація про методи, зміст, плани, організацію, форми і результати ОРД. Про осіб, які співпрацюють або співпрацювали з органами на конфіденційних засадах, склад і негласних співробітників органів, які здійснюють ОРД.
Тобто очевидно, що підстави для засекречування певних матеріалів справи Гонгадзе є. Водночас закон забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим звужуватимуться зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини, завдаватиметься шкода здоров’ю і безпеці населення. Закон особливо наголошує: «Не належить до державної таємниці інформація про факти порушення прав і свобод людини і громадянина, незаконних дій органів державної влади». Ось така дилема для експерта...
Окрім того, як пам’ятають читачі, величезна кількість матеріалів кримінальної справи, зокрема й персональної інформації, стала надбанням громадськості із допомогою «зливу» в Інтернет. А хто нині поінформований щодо результатів розслідування справи, порушеної Генпрокуратурою стосовно цього грандіозного просочування? І про яку таємність «форм і методів» роботи після цього можна говорити? Що ж до персонального складу (якщо хтось із причетних іще раптом не пішов на заслужений відпочинок), то є способи засекретити ці дані в передбаченому законом порядку, не обмежуючи право громадян знати, як іде суд у найгучнішій кримінальній справі в історії незалежної України. І крім того, як ознайомлювалися з матеріалами кримінальної справи громадяни, котрі не мають відповідного допуску до секретної інформації? Чи їм давали читати «вибране», відфільтроване колегами підсудних із правоохоронної діяльності?
У присутніх у залі судового засідання у справі Гонгадзе склалося враження, що прокуратура і підсудні досягли виняткового порозуміння. Втім, у тому, що не передбачений українським законодавством компроміс між слідством і підсудними досягнутий, сумнівів немає. Тому що, з одного боку, - є кримінальна справа і, очевидно, незаперечні (принаймні для тямущого суду) докази стосовно виконавців, яким доведеться відповісти за всіх. З іншого – існувала необхідність довести справу до суду, як і було обіцяно. Пережити вибори. Не турбуючи цілком зайнятих ними високопоставлених осіб зовсім недоречними повістками до суду. Розслідувати цю справу далі, залежно від політичної кон’юнктури, що складеться у найближчому майбутньому. Фактично поставити на справі Гонгадзе хрест, засудивши лише виконавців. І, якщо вийде, використати цю трагедію окремої сім’ї за повною програмою ще раз, під час наступних виборів...
…А тим часом вирішуватимуть, чи є відомості, які містять держтаємницю, в матеріалах, що розповідають про будні співробітників правоохоронних органів, котрі вчинили жорстоке вбивство «під час виконання службових обов’язків».