…Юність Олени припала на непевні 90-ті. Економічна криза, девальвація звичних моральних цінностей, сум’яття в душах і суспільстві. Тоді всі кинулися в торгівлю, бо вона хоч якоюсь мірою рятувала від злиднів. Олена, закінчивши торговельне училище, вирішила поїхати в рідні материні краї - в Азербайджан.
Ті місця не були їй зовсім чужі, бо народилася в Закавказзі, коли її батько Микола Скоробрух у середині 70-х працював там техніком-інженером у складі льотного екіпажу. Але росла і вчилася дівчина вже у Кіровограді. Сюди ж повернулася з чоловіком-азербайжанцем. У Кіровограді у них народилася донечка Настуня, але сімейне життя не склалося - через три роки чоловік зник у невідомому напрямку, залишивши Олені по собі, крім доньки, доволі незвичне для українських широт прізвище в паспорті - Сулейменова. Місцезнаходження чоловіка встановити не вдалося, а отже, матеріальної підтримки вона від нього не мала. З роботою в Україні було складно, і Олена подалася на заробітки до Москви.
Спершу справи йшли непогано. Влаштувалася реалізатором, з часом стала власницею двох точок з продажу галантерейного дріб’язку. Звісно, про те, щоб придбати житло в Москві, не йшлося, але на прожиття заробленого вистачало. Дуже боляче по «бізнесу» вдарило закриття Черкізовського ринку, де працювала. Втратила значну частину власності. А тут іще й чергова криза, тож фактично довелося починати мало не з нуля. Та Олена мала міцний характер, і до роботи їй було не звикати. Останнього разу, коли приїздила до батьків у Кіровоград, почувалася впевнено, забрала з собою до Москви донечку Настю, якій на той час виповнилося тринадцять. Щоправда, батько дуже просив її залишитися, ніби передчував біду, але життя вже покотилося цією колією, а прокладати іншу Олена не могла й не хотіла.
Не минуло й місяця після її останнього приїзду додому, як родину (в Олени двоє старших братів - Сергій і Віталій) приголомшила звістка: їхню доньку й сестру вбито в ніч з 22 на 23 червня. Труп знайшли 24-го між 14 і 15 поверхами будинку на проспекті Волгоградському, 95, де вона винаймала квартиру. Тіло виявила прибиральниця, а сусіди повідомили Олениній подрузі, в якої якраз гостювала Настя, і та зателефонувала рідним.
Мати і старший брат одразу виїхали до Москви. Кримінальну справу за фактом убивства (на тілі знайдено сліди насильства: проломано череп) відкрили 27 червня. Обговорювались якісь малоймовірні версії вбивства (очевидно, дуже популярні серед російських пінкертонів) - то нібито це справа рук чеченців, то афганців, то дійшло до того, що нібито Олена сама мало не шахідка - прізвище ж у паспорті неросійське! Дарма що рідні стверджують: крім прізвища, жодного стосунку до мусульманства Олена не мала, більше того, обпікшись (невдале заміжжя), обходила цих людей десятою дорогою. Наскільки «ефективно» триває розслідування, свідчить те, що Олениних сусідів працівники Кузьмінського міжрайонного слідчого відділу опитали тільки після настійної вимоги матері загиблої. Вони ж повідомили, що акт експертизи тіла буде готовий аж через півтора місяця. А впізнання тіла чомусь було проведено аж 11 липня, хоча мати і брат перебувають у Москві з 26 червня. Тим часом у довідці про смерть, виданій Рязанським відділом РАЦС міста Москви, у графі про причину смерті поставлено прочерк.
Брат Олени Віталій упевнений, що слідство ще так-сяк рухатиметься доти, доки мати і Сергій того домагатимуться, а повернуться в Україну (а матеріальних можливостей довше залишатися в Москві немає) - справу спустять на гальмах. І тут своє слово мало б сказати українське консульство, адже Олена - громадянка України і свого громадянства ніколи не змінювала. Туди й звернулися Скоробрухи. Насилу дочекалися прийому в заступника консула, а той ошелешив їх винесеною в заголовок фразою. Навіть не маючи можливості допомогти чимось конкретним, міг би підтримати бодай морально.
Проте й матеріальна допомога була б аж ніяк не зайва, адже тільки доправлення тіла до потяга, не кажучи про доставку в Кіровоград, як повідомили їм у Московському морзі, коштуватиме 40 тис. рублів. Рідним довелося погодитися на кремацію тіла, що теж коштує недешево. Але іншого виходу не було.